Доступність посилання

ТОП новини

Міський сквер на березі Балаклавської бухти, березень 2014...


Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org

Альона Іванова

Відразу хочу сказати, що всією душею підтримувала Майдан. Після його перемоги відчуття тривоги заглушав несамовитий сум за загиблими. Тому я не надавала значення мітингам і чуткам. Усе це було якось явно штучно. Але мене зацікавило повідомлення, що в Севастополь повертається «Беркут». Я подивилася зйомки про його зустріч на площі Нахімова. Переконалася, що це не було масовим заходом. Швидше постановка, ретельно змонтована так, щоб не було помітно, як мало людей зустрічає цих вбивць.

І наступні потуги організувати в місті якусь самооборону з місцевих були сміховинні. Якщо дивитися записи цього часу про візити депутатів Держдуми, або якісь інші зібрання людей, то можна чітко побачити, як це все було насправді театрально і нечисленно. Я не сумнівалася тоді, що всі, кому потрібно зрозуміти, що відбувається, бачили і відчували так само, як я. Величезний недолік таких спостережень – моя відсутність на місці подій. Так, я сиділа вдома. Однак настав момент, коли все стало не смішно! Абсурдно, але не смішно!

Перед тим, як йти до заблокованої військової частини в Балаклаві, я привела себе в порядок, як перед смертю. Вимилася, гарно вбралася. Я з'явилася перед воротами прикордонного загону в Балаклаві, коли вже було темно. Це було абсолютно дике видовище

Перше повідомлення про блокаду військової частини в Балаклаві. І я вирішила. що якщо я і це пропущу, то що тоді взагалі знатиму напевно? Я вирушила туди, сховавши в білизні папірець з ім'ям, на випадок, якщо будуть стріляти. Я привела себе в порядок, як перед смертю. Вимилась, гарно вбралася. Я з'явилася перед воротами прикордонного загону в Балаклаві, коли вже було темно. Це було абсолютно дике видовище.

Я живу в місті, де розташована російська військова база, але я не бачила ніколи раніше їх зі зброєю і з цими броньовиками, на яких зверху сиділи кулеметники. У вікнах КПП української частини були видні стопки книжок і паперів. Думаю, це на випадок стрілянини.

До воріт не можна було підійти. Вся вулиця від площі трохи вище до воріт була заставлена різною військовою технікою, рух транспорту був закритий. З іншого боку в цьому місці розташований невеликий міський сквер. А частина має свої причали і розташована прямо на березі Балаклавської бухти. За територією частини на головній дорозі міста починається набережна, з магазинчиками і кафе – це одне з найкрасивіших місць у Криму! Виходило, що вся ця купа озброєних справжньою зброєю людей була в самому центрі містечка!

Повз натовп краєм площі раз у раз проходив міський автобус. Коли я прийшла, там на площі кричали в мікрофон і махали російським прапором. Частина юрби приєднувалася до кричалки, але я відійшла туди, де люди стояли мовчки. У цей момент там було жахливо холодно. Я доклала зусиль, щоб заспокоїтися, через деякий час відчуття холоду минуло. Боюся, що я цілком очевидно тремтіла весь цей час.

До мене приєдналася хороша подруга. І ми підійшли ближче до солдатів, просто вчепившись одна в одну. Мене вразив розмір «чоловічків». У середньому кожен з них був відчутно меншим, ніж ті чоловіки, що стояли за нашими спинами. Взагалі попереду стояли одні жінки. Крикунів вже попросили піти. Ми всі стежили за тим, як розмовляють товсті поважні офіцери з частини з незрозумілими людьми в цивільному, які чомусь ходили серед солдатів вільно. Ми стежили, як до одного з пузатих офіцерів підійшла жінка з юною дівчиною, напевно, дружина і дочка. Вони про щось пошепотілись і розійшлися. Офіцер повернувся, а жінка пройшла повз нас. Вона була в повному порядку! У неї було цілком спокійне обличчя і чомусь мені запам'яталася запечатана нова швабра в її руках. До цього моменту не було зрозуміло, чим усе закінчиться. Скажу чесно. Ми боялися стрілянини і жертв, дуже боялися! Але ця швабра... Швабра чомусь означала домовленості. Так воно і вийшло в результаті.

Однак я б хотіла написати тим, хто не здавався в цій частині до останнього: хлопці, я знаю, що ви невеликих чинів. Я знаю, що ви любите Україну і зараз! Я рада, що ви залишилися живі.

Тепер у вас є вибір, а у мертвих його б не було! Розпорядіться своїм життям правильно! І ще – ми чули ваші голоси! Оточення і люди на площі найсильніше схвилювало, що ви щось кричали хором! Нам не було чутно, що. Ми вас чули! І ми всі, і ватники, і не ватники, хто там був, всі були в той момент на вашому боці!

Ще одна маленька група дійових осіб, яких особисто я завжди буду вважати запрошеними акторами – «самооборона». Чоловік 10 якихось запорошених пом'ятих мужичків. З наклеєною скотчем роздруківкою на рукавах. Здалеку це було як німецький орел зі свастикою в руках, потім виявилося – орел севастопольський, з пам'ятника затопленим кораблям. Весь пам'ятник на рукав не поміщався, взяли тільки верхню частину. Але виглядали вони як чужаки, приїжджі. Їх пропускало оточення, і вони формально зображували праведний народний гнів.

Далі у мене знову переживання. Так що зупиняюся на цьому.

Альона Іванова, севастопольчанка

Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції

Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org

XS
SM
MD
LG