Варвара Кримчанка
Не знаю, як себе правильно назвати. Корінна кримчанка? Я в третьому поколінні уродженка Криму, не кримська татарка, прабабуся приїхала з Катеринославської губернії ще в кінці 19 століття. Я – кримська українка. І за походженням, і за переконанням. Українське звернення «пані» мені набагато ближче за російське «громадянка».
Я живу в старому районі Сімферополя, так званому Старому місті, відтак все, що відбувалося рік тому в центрі кримської столиці – було для мене очевидним, хоча неймовірним. Зараз, коли вже все розклалося по поличках – можна осмислити події, але зрозуміти та прийняти їх неможливо.
Пам'ятаю колони міцненьких молодчиків, що йдуть проспектом Кірова з рюкзаками за плечима і нестямно кричать «Севастополь – Росія!». Це саме їх підвозили автобусами з міста-героя для розкачки млявого Сімферополя. Уже після захоплення адміністративних будівель – пам'ятаю «зелених чоловічків» зі зброєю та закритими обличчями – в центрі міста, вони походжали біля Радміну і Верховної ради, саме «зелених чоловічків», без розпізнавальних знаків, без роду без племені – «коників» – як у нас їх називали, а не «ввічливих людей» як це вигадали в Росії. Пам'ятаю пошарпаного вигляду казачків, які з підозрою попрямували до мене, коли я проходила площею Леніна, видно відреагували на мою яскраво-жовту куртку. Напевно, у тих краях звідки вони родом, звичніше колірна гамма в стилі «Аквафреш».
Групи біснуватих людей з плакатами, георгіївськими стрічками, вигуками «Росія!», триколорами – це, можливо, частина тих, з якими я весь цей час жила поруч. Але це не більшість
Групи біснуватих людей з плакатами, георгіївськими стрічками, вигуками «Росія!», триколорами – це, можливо, частина тих, з якими я весь цей час жила поруч. Але це не більшість, як хочеться деяким уявити. Це тільки обгортка, щоб приховати справжніх винуватців сумнівного свята.
Не пам'ятаю, о котрій годині 16 березня закрилися виборчі дільниці на цьому типу-референдумі та коли встигли підрахувати голоси, але о 23:00 на площі Леніна вже щосили гуркотів салют, їздили з сигналами автомобілі та чути було крики «Росія-Росія»! Якось все занадто оперативненько.
Хочу сказати, що останнім часом я дуже охолола до співострів'ян. Принаймні, до певної їх частини, зокрема, на жаль, і до деяких друзів і родичів.
Кожен бореться і протестує по-своєму.
Бойкотувати референдум – це був мій особистий протест проти того, що відбувалося, звільнитися з роботи, адже була держслужбовцем у своїй державі, не брати участь ні в місцевих виборах, ні в переписі населення – це теж мій особистий протест.
Якщо виїдуть всі патріоти України, кому ми залишимо все, чим жив наш Крим, а не кримнаш
Величезне бажання виїхати, щоб не бачити і не чути всього, що відбувається в моєму Криму. Але зупиняє одне. Якщо виїдуть всі патріоти України, кому ми залишимо все, чим жив наш Крим, а не кримнаш. Хто тоді буде салютувати в Новий рік за українським, а не за російським часом. Та під гімн своєї країни у виконанні Микити Рубченка. Хто принесе жовто-блакитні букети до пам'ятника Великого Тараса в День Соборності, День Незалежності, в пам'ять про Небесну Сотню... І нехай ті вандали, які ці квіти розкидають, знають, що є в Сімферополі люди, які будуть сюди ці квіти приносити. Ще не вмерла!..
Варвара Кримчанка, російськомовна, україномисляча кримчанка
Думки, висловлені в рубриці «Свідчення окупації», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Поділіться тим, що бачили і що знаєте, пишіть нам на email: krym_redaktor@rferl.org
