Вперше з українкою Олександрою Бінерт я познайомилась через фейсбук – коли вона разом із іншими українцями у Берліні організовувала акцію під посольством РФ проти війни Росії в Україні. Згодом, уже побувавши у Берліні, зустрілася з Олександрою особисто і одразу зрозуміла, чому співвітчизники її називають «одним з центральних облич української спільноти у Берліні».
Олександра Бінерт – активістка, координаторка Українського кіноклубу в Берліні та правозахисної ініціативи «PRAVO. Berlin Group for Human Rights in Ukraine».
Живучи у Німеччині 10 років, Олександра не лише працює за фахом (вона історик), а й присвячує чимало часу громадянському активізму: співорганізаторка демонстрацій у Берліні під час Майдану, проти анексії Криму та проти війни Росії у східній Україні; організаторка українського кіноклубу у Берліні; співзасновниця правозахисної групи «PRAVO. Berlin Group for the Human Rights in Ukraine» та проекту про Крим «Berlin Info-Point Krim».
Про цей кримський проект, а також про «кримське питання» у Німеччині ми й поговорили з Олександрою.
– Розкажіть, що таке «Berlin Info-Point Krim»
– «Berlin Info-Point Krim» – це не просто сторінка в інтернеті на кримську тематику, це – цілий проект, задуманий українcькими, російськими та німецькими правозахисниками й активістами. – розповідає Олександра. – Тут, у Берліні, є кілька правозахисних ініціатив. Наприклад, ініціатива Article20 російського правозахисника Олексія Козлова, якого в Росії переслідують по «Болотній справі». Серед ще одних ініціаторів нашого кримського проекту – «PRAVO. Berlin Group for the Human Rights in Ukraine», німецько-українська ініціатива. А також варто згадати ще суто німецьку «Організацію з прав народів, для яких є загроза».
Також це «Gesellschaft für bedrohte Völker» – вони багато займаються кримськими татарами і тому дуже підтримують цей наш проект. Окрім того, «Berlin Info-Point Krim» підтримує «Qırımlı» – організація кримських татар у Німеччині та організація «Німецько-російський обмін».
–Чим займатиметься Berlin Info-Point Krim?
– Зараз ми на стадії розробки, але певні кроки вже робимо. Наразі у планах – три складові: інформування про стан з правами людини у Криму членів Бундестагу та інших «decision makers», внесення Криму у загальний публічний дискурс Німеччини та, з часом, правова допомога кримчанам, чиї права порушують.
– Як, на Ваш погляд, висвітлюється і сприймається тема Криму та України в Німеччині, у Берліні? Чи достатньо приділяють у німецькому суспільстві цьому уваги?
– Мені здається, що про Крим тут усі забули. Крим нікому, на жаль, не потрібен у Німеччині. Тут потрібно розуміти, яке взагалі є ставлення до України, – німці про неї у принципі мало знають. Зараз вони знають про неї, що там війна і там був Майдан. І знання про Крим знаходяться на такій стадії, що майже на всіх подіумних дискусіях нам доводиться пояснювати, чому неправильно говорити, що Крим «повернувся до Росії», чому він не російський.
– А таке звучить тут?
Чомусь серед деякої частини німецької аудиторії все ще немає чіткого розуміння того, що ситуація з Кримом – це порушення територіальної цілісності, порушення міжнародного права. Такого розуміння немає через те, що вони не сприймають, або краще сказати, не сприймали Україну як політичний суб'єкт – наразі ця ситуація поволі змінюєтьсяОлександра Бінерт
– Так, таке звучить все ще досить часто… І нам доводиться часто спілкуватись на все ще отакому рівні. Чомусь серед деякої частини німецької аудиторії все ще немає чіткого розуміння того, що ситуація з Кримом – це порушення територіальної цілісності, порушення міжнародного права. Такого розуміння немає через те, що вони не сприймають, або краще сказати, не сприймали Україну як політичний суб'єкт – наразі ця ситуація поволі змінюється. Так, у німецьких медіа виходять якісні статті, наприклад, у ліберальній пресі, скажімо, як у «Süddeutsche Zeitung». Це газета з найбільшим тиражем серед ліберальної аудиторії (1,5 млн читачів) і там, звичайно, якщо і є статті про Крим, то вони дуже виважені. Та, за великим рахунком, Кримом ніхто не займається. Зараз багато хто у Німеччині вважає: добре було би, якби взагалі припинилася війна – така позиція була «позавчора», так би мовити. Але станом на «вчора» для німців усе змінилось і на першому місці інша тема – «у нас тут, між іншим, біженці». Тобто Україна уже поступово зникає з інформаційного простору, на перший план вийшли біженці з Сирії. А Крим – «це так далеко»…
Саме тому ми й організували «Berlin Info-Point Krim». По-перше, хочемо нагадувати про Крим постійно. По-друге, у Німеччині деякі політики починають говорити, що «Путін нам потрібен у співпраці в сирійському питанні, давайте послабимо санкції». І говорить це не будь-хто, а очільники найвпливовіших партій. Звісно, така позиція неправомірна, і ми намагаємось публічно пояснювати: санкції впроваджені не тому, що хтось так захотів, а тому, що була анексія Росією чужої території і це було грубе порушення територіальної цілісності іншої держави та міжнародного права.
– Очевидно, змінити такий стан справ буде непросто. Як саме «Berlin Info-Point Krim» збирається це робити – доносити потрібну інформацію про Україну і Крим німецькому суспільству, німецьким політикам?
– Ми плануємо інформувати німецьке суспільство про становище з правами людини у Криму у співпраці з правозахисниками в Україні, наприклад, із Кримською польовою місією з прав людини.Для цього ми створили фейсбук-сторінку та скоро запустимо сайт.
Також створимо електронну розсилку на членів Бундестагу, політиків, наукових співробітників, працівників МЗС Німеччини, інших важливих людей, які приймають якісь політичні рішення щодо України, Росії тощо. Таку тижневу розсилку про стан з правами людини у Криму мені порадили зробити власне знайомі бундестагівці, адже не всі самостійно цим цікавляться і не всі зайдуть на наші веб-ресурси. Хочемо охопити розсилкою й посольства інших країн, які знаходяться в Берліні.
Крім того, вважаю дуже важливим винести «кримське питання» у публічний дискусійний простір Німеччини. Ми задумали влаштувати великі подіумні дискусії – з залученням як кримців, кримських татар, переселенців, які виїхали на материкову Україну чи в Німеччину, так і німецьких політиків.
Щодо допомоги у правовому полі, то думаємо над тим, як це краще реалізувати. Маємо тут, у Берліні, знайомих адвокатів, які могли би допомагати кримчанам, які страждають від порушень їхніх прав. Коли ми проведемо презентацію нашого проекту, коли буде сайт і перша дискусія, то почнемо робити перші приватні зустрічі з політиками, журналістами і доносити нашу думку.
– Як часто українська спільнота в Берліні проводить вуличні акції, мітинги?
– Питання не в тому, як часто це вдається проводити, а питання в тому, З КИМ ці заходи проводити. Зараз усі дуже втомлені політикою… Люди почали повертатись до своїх звичних справ, до своєї роботи. Та й треба визнати, що не так багато українців у Берліні є такими активними та свідомими, як хотілось би. Є й нюанс із висвітленням українського та кримського питання у місцевій пресі. Проводячи різні акції, ми виявили, що дуже важко достукатись до німецьких медіа. І ми задумуємось над тим, чи не краще провести якусьмасштабну дискусію, велике публічне обговорення, ніж проводити щомісяця акції, на які мало хто зверне тут увагу.
– Яким чином у Берліні з вами контактує Посольство України?
– Треба сказати, що вони дуже відкриті, підтримують, якщо, скажімо, потрібне місце для проведення заходів. Наприклад, з 2009 року я провожу Український кіноклуб у Берліні, і найближчим часом у нас буде показ фільму до річниці Голодомору. Саме цей показ буде у посольстві України 19 листопада. І якщо в цьому випадку співпадають деякі цілі і бачення, то у випадку з акціями про права людини ми з державою не співпрацюємо, а критикуємо її.
– Ви згадували про пасивність українців у Берліні…
– Є люди, які протягом всіх подій, починаючи з 2013 року, приходили на наші справді важливі акції. З цими людьми ми організували разом ініціативу «Варта Євромайдану в Берліні». Це чудові люди, справді цікаві, які є патріотами не на дивані, а справжніми. Про кожного з них можна написати книгу. А є ті, хто сидів удома. Пригадую один випадок, коли у Криму вперше застрелили людину, військового. То був березень 2014 року. І в цей же день у Берліні виступав із концертом «Океан Ельзи». Вакарчук вийшов весь у чорному, сказав декілька дуже доречних для такого дня слів і достойно провів концерт. Та що мене вразило: коли ми проводили ще незадовго до цього у Берліні наші проукраїнські акції під час Майдану, на них приходило 100, ну 200 людей. Коли був концерт «Океану Ельзи» – зала на 800 осіб була вся заповнена. Всі розмахували українськими прапорами, кричали «Слава Україні». І я «питаю»: а де ви були, коли потрібно було виходити масово? Не буквально, звісно, питаю, але зараз озираюсь назад – і я не знаю, чому «український Берлін» не вийшов...
Для порівняння: коли в Іраку була війна, тут, у Берліні, вийшло десять тисяч людей на мітинг! На наших демонстраціях тут під час Майдану максимально було… 700 осіб… На жаль, війна і Майдан тут не всіх стосувались…Олександра Бінерт
Для порівняння: коли в Іраку була війна, тут, у Берліні, вийшло десять тисяч людей на мітинг! На наших демонстраціях тут під час Майдану максимально було… 700 осіб… На жаль, війна і Майдан тут не всіх стосувались…
– Для чого влаштовуєте кіноклуб?
– Бо для німців України в їх свідомості не існує. Ми хочемо заповнити цю прогалину, цю порожнечу смислами. Привозити українських філософів, письменників, режисерів.
– До речі, а коли Ви стали громадською активісткою?
– Мій Майдан почався у 2010 році, коли ми у Берліні проводили першу акцію проти Януковича, який мав прибути з візитом. Та акція була проведена за ініціативою Сергія Жадана, а ми її зареєстрували. Тоді Янукович приїхав сюди і розказував в ошатній залі готелю «Адлон» про європейський шлях України. На вулиці ми демонстрували проти нього з лозунгами на кшталт «Ще одного журналіста вбито – чи ти зараз задоволений?». Із нами тоді була ще письменниця та співачка Ірена Карпа, загалом нас було десь 20 осіб. Написало про нас тоді удвічі більше людей, аніж прийшло. Більше того, пригадую, що ще й знайшлися тут українці, які стояли з українськими прапорцями і махали Януковичу…
– Ви історик. Як вважаєте, що можна зробити в науці для «розкриття» українського питання?
– Проблема у тому, що німці не знають і не відчувають нас як частину європейської історії. Тому я планую писати дисертацію про українців у Берліні у 20-х роках. Тут була маса українців і українського у той час! Актори, режисери, театрали, інтелігенція. Хочу написати колективну біографію цих людей, які також вклали себе у розвиток Берліна. І треба про це німцям нагадати, тож хочу кинути свої «наукові» сили саме на це.
