Київ – Михайло Зигар відомий публіці як колишній головний редактор російського телеканалу «Дождь» і журналіст газети «Комерсант», а тепер він характеризує себе як «безробітний просто письменник».
У 2015 році у вітринах книжкових магазинів з'явилася його робота «Вся кремлівська рать: Коротка історія сучасної Росії», заснована на свідченнях реальних джерел, іноді анонімних, з оточення Володимира Путіна.
У Києві Михайло Зигар розповів про свою книгу, а також прочитав лекцію про незалежність ЗМІ та відповів на питання із залу. Спілкуючись із публікою, колишній редактор «Дождя» поділився своїми спостереженнями щодо російської політики. Зокрема, він дійшов висновку, що нинішній президент Росії – це «матриця», «колектив товаришів», а не Путін, який одноосібно ухвалює рішення.
«Спочатку, хто захотів Крим: Путін чи росіяни?», – пролунало запитання із залу.
«Я думаю, що це був не Путін. Думаю, що це були якісь люди в його оточенні, які багато про це говорили», – відповів Зигар. На підтвердження своєї версії він розповів одну історію з відносно недавнього минулого: «Я дуже добре пам'ятаю, як одного разу за півроку до Криму (події весни 2014 року в Криму – КР), я ризикнув і вирішив взяти участь в арт-перформансі – поїхав у гості до людини на ім'я Захар Прілєпін. Він у День Росії 4 листопада біля себе в селі під Нижнім Новгородом зібрав 12 осіб з різними, дуже протилежними поглядами. Він влаштував такий ось арт-перформанс в стилі, ну, не знаю, суду присяжних, може. Зібрав 12 дуже різних людей, щоб поговорити про долю батьківщини. Я не дуже хотів їхати, але потім взяв з собою операторів, щоб все це відзняти і подивитися на те, що вийде. Це був листопад 13-го року. І, мабуть, найгострішим, найрадикальнішим моментом тієї п'янки, тому що зрозуміло, що всі пили три дні нон-стоп, не просихаючи і, по суті, ні про що не говорили, тільки мукали, став один конфлікт.
Ми посварилися з Михайлом Леонтьєвим, він ще не був прес-секретарем «Роснафти», збирався тільки ним стати, а тоді був просто популярним у Росії телеведучим. Ми з ним посварилися через Крим. Він раптом, ні сіло ні впало почав говорити, що «Крим – це російська земля, завжди нею була, тому що там проливали кров наші предки». Я в нього запитав: «А Париж – це теж наша земля, тому що там, можливо, в 1812-му гусар монетку в фонтан кинув, це теж наша земля, може, і Париж заберемо?» У якийсь момент він взяв глечик і норовив вдарити мене по голові глечиком і продовжував кричати, що «точно Крим – це наша земля».
З цього і з того, що він став представником «Роснафти» через тиждень приблизно, можна зробити висновок, що деякі прозорливі люди з оточення Ігоря Івановича Сєчина (президент нафтогазової компанії «Роснафта» – КР), ще тоді визначилися для себе, чий Крим. Я думаю, що це було в них таке повір'я протягом якогось часу, але хто перший? Ми коли-небудь дізнаємося», – розповів Зигар.
«Ми точно знаємо, що санкції – це нічого»
Кримським подіям екс-редактор «Дождя» приділив велике місце і в своїй книзі «Вся кремлівська рать». Ось, що він там пише: «4 березня (2014 року – КР) Путін провів прес-конференцію, на якій сказав, що Росія не розглядає варіант приєднання Криму, щоправда, згадавши про Косово, зауважив, що «ніхто поки не скасовував права націй на самовизначення». До цього моменту принципове рішення про приєднання Криму було ухвалене. Зіткнувшись із безпрецедентним тиском з боку Обами і Меркель, Путін вирішив, що не може поступитися, а в те, що вони підуть на серйозні санкції, він не вірив. Він вважав, що максимальне покарання вже оголошене – це бойкот саміту G8 в Сочі. У його системі цінностей і це було дуже сильною образою».
Зигар переконаний, що запроваджені проти Росії санкції не мають особливого значення. «Ми точно знаємо, що санкції – це нічого, – сказав він, виступаючи перед київською публікою. – Чи впливають санкції на російську економіку? Ніяк! Чи впливає щось ще на російську економіку, окрім цін на нафту? Ні! Це правда. У грудні у нас був чорний вівторок, ціни на нафту впали, і економісти говорили, що це «все» і це і є «Кузькіна мать», а в січні ціни пішли вгору і всі прогнози не підтвердилися. Немає ніяких серйозних санкцій, окрім накладених самими на себе у вигляді імпортозаміщення. Тільки ціни на нафту. Чи є відчуття, що вони бояться народного бунту? Ні».
Верховна Рада України офіційно оголосила 20 лютого 2014 року початком тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили низку економічних санкцій.
