Чи можлива «відлига» у відносинах Росії та Туреччини?

Негативні тенденції у відносинах між Анкарою та Москвою набули розвитку після 24 листопада 2015 року, коли був збитий російський літак над турецько-сирійським кордоном. Після цього Володимир Путін запровадив односторонні санкції щодо Туреччини: обмеження у двосторонньому економічному співробітництві, а також скасування безвізового режиму для в’їзду в Росію турецьких громадян.

Як показали події останніх днів, Росія не має наміру допускати відлиги і лише дедалі більше вдається до жорсткої риторики.

15 квітня 2016 року Відомство з питань телекомунікації та зв’язку Туреччини (TİB), що контролює інформаційну сферу на території країни, без попередження, але відповідно до законодавства республіки, повністю блокувало доступ до сайту російського державного агентства «Спутник». У заяві головного редактора «Спутника» Маргарити Сімонян такий крок турецького контролюючого органу названий «актом цензури». Реакція керівництва російського сайту спрямована на те, щоб збільшити амплітуду удару по Анкарі з боку світового співтовариства, яке вже озвучує звинувачення в порушенні свободи слова та демократії в Турецькій Республіці.

Сайт «Спутника» заблокували невдовзі після он-лайн прес-конференції Володимира Путіна. На цьому заході, відповідаючи на питання, російській президент вкотре дозволив собі натякнути на президента Туреччини, вживши вираз «деякі неадекватні політичні лідери». «Туреччина – дружня країна, – сказав Путін, – навіть не згадавши на ім'я її президента, нібито вони не перетворилися на кровних ворогів через російську інтервенцію до Сирії», – підтвердив російський сарказм журналіст Bloomberg Леонід Бершидський (Leonid Bershidsky).

Про імовірну значну образу за неодноразово висловлені публічно Володимиром Путіним «креативні» натяки та вирази у бік президента Туреччини розповів турецький незалежний експерт, який з етичних міркувань у бесіді з автором поросив його не називати. Він підкреслив, що на Сході та в Анатолії «таке не прощається і з точки зору достойної чоловіка поведінки, і з точки зору поваги до лідера, і з точки зору релігії» Тезу обґрунтував і журналіст Доріан Джонс у матеріалі для сайту «Голос Америки».

Заборонивши діяльність меджлісу кримськотатарського народу після того, як в українців та кримських татар Росія відібрала Крим, місцевий маріонетковий прокурор Наталія Поклонська ще раз підтвердила, що діяла 14 квітня 2016 року в унісон з Володимиром Путіним, та довела мізерну ціну обіцянок і слів московської верхівки. Цей крок копіює дії сталінського режиму та не виключає можливості застосування насильства до всього народу.

Завдаючи удару по самолюбству турецького керівництва і кримських татарах, Москва змушує згуртовуватися всіх перед лицем кричущого порушення прав людини. Невже в Росії думають, що цим також доводять дружбу з народом Туреччини?

Турецьке МЗС уже відреагувало на заборону меджлісу конкретною заявою, в якій засуджуються дії Кремля.

Кожна образа, нанесена кримськотатарському народові, віддзеркалюється у серці Туреччини та в душі кожного представника кримців і навпаки.

У процесі відновлення справедливості, яка безперечно настане, Білокам’яній варто очікувати об'єднання зусиль не лише кримських татар всього світу, але і світового співтовариства в цілому. Лідери країн-членів Організації Ісламського Співробітництва винесли на порядок денний окупацію Росією Криму.

Можливо, у співробітництві на рівні економічних суб’єктів ситуація складається краще?

Колумніст видання Hürriyet Daily News Мустафа Айдин (Mustafa Aydın) зазначає, що Росія, як крупний постачальник енергоресурсів, використовує своє положення та інтегровані у зовнішню політику інструменти. Те, що трапилося після окупації Криму, на тлі глобальних антиросійських санкцій та падіння цін на нафту може спричинити кризу в енергетиці. Тим часом, російський «Газпром», значно скоротивши після початку кризи між Анкарою та Москвою поставки газу до Туреччини за міждержавною угодою двох країн, у квітні 2016 року приступив до здійснення реструктуризації своєї цінової політики у відносинах з турецькими приватними постачальниками. Кремль на газовому напрямку в Анатолії також грає «на два фронти».

Експерти Hürriyet Daily News не побачили позитивних тенденцій в туристичній галузі навіть після того, як в Росії, як виняток, компанії «Уральские Авиалинии» дозволили здійснювати регулярні рейси в Анталію. Про відновлення потоку російських туристів, який рекордно впав на 81% у порівнянні з 2015 роком, не може йти і мови.

Відставний індійський дипломат та аналітик Asia Times, посол Мелкулангара Бадракумар (Melkulangara K. Bhadrakumar) вважає, що нещодавні візити керівників німецького та американського зовнішньополітичних відомств до Москви показали реальність острахів і Берліну, і Вашингтону з приводу ескалації відносин між Москвою та Анкарою. Це пов’язано з тим, що, як підкреслює експерт, на тлі переговорів у Женеві його учасники повністю не впевнені в стабільності консенсусу щодо сирійського питання. Росія контролює урядові сили Башара Асада та допомагає курдам, а Туреччина має значний вплив на опозиційні угруповання, і конфлікт між ними відображається на сирійському врегулюванні.

Але Володимир Путін на піку кризи російсько-турецьких взаємин вже заявляв, що не збирається нормалізовувати відносин доти, доки в Анкарі перебуває при владі нинішнє керівництво країни. Тепер, коли Кремлю необхідно розширити вікно можливостей через женевський діалог, в Москві розуміють, що, заявивши про виведення своїх ВКС із Сирії та заглибившись у російсько-американський діалог, частково поступилися Туреччині. Анкара напередодні стамбульського саміту Організації Ісламського Співробітництва отримала додаткові козирі у просуванні ідеї створення буферної зони на своїх кордонах із Сирією.

В Анатолії прекрасно розуміють усі аспекти шахматної гри, яка складається за активної участі Кремля і на Близькому Сході, і в Європі, і в регіоні Чорного моря. На розморожування відносин у цей час тут не підуть.

Але в Кремлі ніяк не хочуть зрозуміти і навіть не можуть припустити думки, що у відносинах з Туреччиною мають справу з рівноправним по відношенню до всіх чорноморських країн гравцем у регіоні та, до того ж, – членом НАТО.

Анкара також підключилася до гри, оприлюднивши заяву командування військово-морських сил про те, що Туреччина не збирається відмовлятися від співробітництва з російською стороною у питаннях забезпечення безпеки в Чорноморському регіоні із зазначенням наміру вирішувати питання військової юрисдикції на основі міжнародного законодавства.

Спостерігачі пам’ятають, що першим «санкійним» кроком з боку Росії після подій листопада 2015 року на сирійсько-турецькому кордоні та збитого російського літака стала повна відмова оборонного відомства Росії від будь-яких контактів із військовими Туреччини та зупинення всього спектру військового співробітництва.

Раніше натякнула на можливість «потепління» та висунула умови Валентина Матвієнко, спікер Ради Федерації Росії, тепер на це відреагували в Туреччині: натякнули і також висунули умови, але вже з позиції Генерального штабу та міністерства оборони. Турецький флот є сильним на морі.

Оглядач журналу The Journal of Turkish Weekly Нердун Хаджиоглу (Nerdun Hacıoğlu) зазначає, що, незважаючи на деякі оголошені спроби готовності до нормалізації відносин з боку Росії, «Туреччина не подає жодного сигналу».

Туреччині слід прискорити опрацювання на державному рівні узгодженої та координованої позиції щодо застосування дієвих заходів на противагу Росії. Анкарі необхідно приєднатися до режиму санкцій, запроваджених її західними партнерами, і переходити до економічних обмежень щодо Москви.

Рудольф Медведь, експерт Кримського незалежного Центру політичних дослідників і журналістів

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають погляди самих авторів і не завжди відображають точку зору редакції