Доступність посилання

ТОП новини

Спеціально для Крим.Реалії

(Продовження, першу частину читайте тут)

Історії Кримського ханства не пощастило двічі: в Російській імперії її писали переважно чорними фарбами, а в Радянському Союзі взагалі спробували забути. Та й жителі сучасної України, ніде правди діти, здебільшого перебувають у полоні російських міфів і помилок щодо кримських татар. Щоб хоч трохи виправити ситуацію, Крим.Реалії підготували цикл публікацій про минуле Кримського ханства та його взаємини з Україною.

Отже, посланці кримських беїв прибули до Литви просити собі Хаджи Герая на царство ‒ майже фентезі-сюжет про короля, який переховувався у вигнанні, а потім повернувся собі престол. Але не можна не запитати ‒ а навіщо, власне, беям взагалі було потрібно шукати правителя на стороні? Невже нові еліти, які перемогли в боротьбі, не могли висунути претендента з-поміж себе? Чим таким особливий був рід Хаджи Герая? І хіба він сам мав якісь особливі права на престол? Чи дійсно Крим був його по праву, і Хаджи Герай з дитинства готувався його завоювати?

Давайте докладніше заглибимося в питання, що за люди стояли за ідеєю кримської незалежності, й чому в лідери собі вони обрали саме Хаджи Герая. І кому серед кримської аристократії та серед чингізидської правлячої династії така незалежність була б вигідна й бажана.

Тохтамиш загинув, а його союзники-Ширіни влаштувалися в Криму й Казані

З боку кримської знаті це були, перш за все, кримські роди Ширін і Барин. Ці два клани були далеко не єдиними й на той момент навіть не найпотужнішими в Криму, тому що над ними, безумовно, переважали так звані староординські клани, які здавна мали величезну вагу не тільки в Криму, але й на всій території імперії: перш за все Мангит, з якого походив знаменитий Едигей, який ставив і скидав ханів на свій розсуд, а також Кият, Конграт і низка інших. На тлі цих староординських родів Ширіни виглядали досить скромно: адже вони були, так би мовити, «новачками» серед вищої ліги знаті, будучи введені в неї пізно, лише Тохтамишем. Потім Тохтамиш зійшов з історичної сцени, загинув у боротьбі за владу над Ордою, але його союзники-Ширіни залишилися, влаштувалися в Криму й Казані та намагалися втриматися при владі вже без свого повелителя. Вони, схоже, не претендували на те, щоб стати першими в усій Орді ‒ для цього їхній рід був недостатньо численним ‒ проте спробували стати пріоритетним родом на регіональному рівні. І це у них, врешті-решт, вийшло.

За походженням родоначальники Ширінів не були кримськими: засновників цих кланів Тохтамиш привів на півострів з Центральної Азії. Однак вони швидко вкоренилися в Криму, і їхні головні сили, їхні родові центри розташовувалися не в далеких від Криму прикаспійських степах, як, наприклад, у Мангитів, а безпосередньо на півострові. Їхнє становище, безпека та могутність напряму залежали від добробуту Криму. І в цьому полягала їхня головна відмінність від старих родів, які лише заглядали до Криму з материка, охоче користувалися його ресурсами й багатствами, але свої родові центри тримали за межами півострова. Не дивно, що на сторону Ширінів, визнавши їх своїми лідерами, встала й місцева, вже власне кримська за походженням знать ‒ роди Кипчак та Яшлау.

Титул хана міг належати тільки й винятково прямим нащадкам Чингісхана

У підсумку вийшло так, що серед кримської аристократії проліг великий вододіл у питанні про майбутнє півострова: староординські клани на чолі з Мангитами відстоювали імперську єдність, тоді як Ширіни з союзниками були зацікавлені в незалежності.

Варто, однак, враховувати, що за ординськими традиціями жоден бей, яким би він не був знатним і могутнім, не міг зійти на ханський престол ‒ оскільки титул хана міг належати тільки й винятково прямим нащадкам Чингісхана. Саме тому, наприклад, знамениті в ординській історії беки Ногай, Едигей, Мамай, незважаючи на свої величезні сили та вплив, не могли стати ханами й були змушені садити на ординський престол підставних ханів ‒ покірних собі, слухняних, несамостійних, які нічим не запам'яталися в історії й нічого не вирішували ‒ проте походили безпосередньо від Чингіза. Це єдине, походження, й було потрібне від них, тому що бек міг законно правити лише за наявності над ним хана, хай навіть і символічного, маріонеткового.

В інтересах Ширінів було відокремлення Криму

В силу цього вищеописаного звичаю, свого власного представника Чингізидської династії потребувала й кожна з протиборчих партій всередині кримської знаті. Мангити з Конратами як такого хана використовували Сеїд-Ахмеда. А ось якого кандидата могли висунути Ширіни ‒ з урахуванням того, що в їхніх інтересах було не оволодіння всією Ордою, а відокремлення Криму? Який Чингізид погодився б стати правителем саме й винятково Криму, не претендуючи на іншу Орду?

Очевидно, той, який вже давно вважає Крим своїм єдиним спадковим володінням. І такі люди серед кримських чингізидів знайшлися: це були нащадки довгої низки улусних емірів ‒ провінційних намісників Криму, яких ранні золотоординські хани ще з 13 століття призначали своїми представниками на півострові. Династія цих емірів (хоча часто з тривалими перервами), сходила до Уран-Тимура, правнука Чингізхана, правила півостровом упродовж майже двохсот років.

Оволодівши Кримом, він захотів більшого, рушив на волзьку столицю Сарай, і був убитий

Бувало, що представники цієї місцевої династії кримських намісників домагалися й незалежної влади в Криму. Так було, наприклад, з Таш-Тимуром, який наприкінці 14 століття недовго правив Кримом як абсолютно самостійний правитель. Син Таш-Тимура, Девлет-Берді, теж з часом зумів пробитися на кримський трон ‒ щоправда, Девлет-Берді зробив велику помилку, не задовольнившись цим досягненням. Оволодівши Кримом, він захотів більшого, рушив на волзьку столицю Сарай і навіть захопив її, але не протримався там і року, був убитий.

У 1430-і роки, коли у Ширінів постало питання про обрання нового, вже кримського, хана на зміну Сеїд-Ахмеду, ставленику своїх суперників, синів Таш-Тимура вже не було в живих: його старший син Девлет-Берді загинув на Волзі, а молодший, Гіяс-ед-Дін, загинув ще раніше. Однак був живий і здоровий наймолодший представник династії кримських емірів: син Гіяс-ед-Діна на ім'я Хаджи Герай. На нього й зробили ставку кримські Ширіни.

На Хаджи Герая зробили ставку кримські Ширіни

Існували, щоправда, деякі труднощі. Хаджи Герай проживав не в Криму, а в Великому князівстві Литовському. Як він там опинився? У Литві ‒ а точніше кажучи, не тільки в прибалтійській Литві, але й широких тодішніх володіннях литовських князів на території сучасних Білорусі та України проживала численна діаспора кримської та ординської знаті, яка через міжусобиці змушена була шукати притулку за кордоном, в сусідній країні. Початок цьому поклав сам Тохтамиш, коли він зі своєю ближньою та далекою ріднею, зі своїми численними прихильниками сховався від недругів у володіннях литовського князя і потім, за допомогою того ж князя, намагався пробитися з Литви назад на ординський престол, поки не загинув. До цих, так би мовити, політемігрантів належала й сім'я Гіяс-ед-Діна. Сам Гіяс-ед-Дін загинув в одному з таких походів, допомагаючи Тохтамишу, а його дружина Асіє та сини Хаджи Герай і Джанай залишалися в Литві.

Надіслали посольство до Литви ‒ просити в Крим на престол Хаджи Герая

Просити литовського князя про те, щоб він прислав їм хана, було для беїв, звичайно, дещо делікатною дилемою. Адже таке прохання автоматично означало визнання певної залежності від іноземного володаря. Але, з іншого боку, перспектива залучити на свою сторону впливового сусіда переважує цей ризик: адже Ширіни самі собою були не такі сильні, як, наприклад, Мангити. І тому в 1440 році беї родів Ширін, Барин і союзних їм родів надіслали посольство до Литви ‒ просити в Крим на престол Хаджи Герая. Цьому сприяла цілковита випадковість: незадовго до цього помер голова, так би мовити, «партії ординської єдності» ‒ могутній і дуже впливовий ватажок роду Конграт, бей Айдер. І коли, скориставшись замішанням опонентів після смерті їхнього лідера, головою кримської аристократії став старійшина роду Ширін, Тегене-бей, Ширіни та їхні однодумці не стали втрачати часу дарма й вирушили до Києва.

Був змушений працювати слугою у суфія, терпіти лайку дружини свого господаря

Схоже, що сам Хаджи Герай навряд чи очікував для себе ханської кар'єри. Він ріс не в палаці правителя, а в будинку вигнанців, емігрантів. Достовірних відомостей про його ранні роки надзвичайно мало, відомості про його молодість містяться не в письмових документах, а здебільшого в усних переказах. Згідно з цими переказами, майбутній засновник Кримського ханства народився в литовському місті Тракай. Як розповідали, в юності він супроводжував батька в його роковому поході, коли після розгрому соратників Тохтамиша та загибелі Гіяс-ед-Діна був змушений поневірятися сиротою й заради прожитку працювати слугою у якогось суфія, терпіти постійну лайку нестерпної дружини свого господаря. Така стандартна літературна історія про принца-волоцюгу, й вона навряд чи надто достовірна: адже достеменно відомо, що коли Хаджи Герай вже був на престолі, разом з ним проживала його рідна мати, так що круглим сиротою він не був у будь-якому випадку.

Є численні перекази й про ім'я хана: одні кажуть, ніби Гераєм (точніше, Кіреєм, оскільки Герай ‒ це пізніша, османська вимова, поширена вже в період зрілого Кримського ханства, а в ординській мові арабське написання імені нашого героя читалося як «Кирей») звали слугу Гіяс-ед-Діна, який врятував майбутнього хана, ще немовлям, після загибелі його батька на полі бою, а інші перекази стверджують, ніби Гіреєм звали наставника самого Гіяс-ед-Діна, і що Гіяс-ед-Дін, бажаючи віддячити йому, увічнив ім'я свого вчителя в імені свого сина. Як би не було насправді, в імені Хаджи Герая для татарського вуха тих часів не було нічого дивного чи незвичайного: адже слово Хаджи використовувалося не тільки як почесний титул паломника до Мекки, а як звичайне чоловіче ім'я, а ім'я Кирей-Герай було так само широко розповсюджене: ми знайдемо в джерелах ординської та ханської пори безліч людей, теж званих Гіреями, але вони не мали ніякого відношення до кримської династії.

Вітовт дав йому пост старости в замку Ліда

Хоч би яка була достовірність переказів про поневіряння майбутнього хана в юності, сьорбнути труднощів йому дійсно довелося. Молодий Хаджи Герай супроводжував свого дядька, Девлет-Берді, в переможному поході до Криму й був свідком його згубного краху на Волзі, а потім Хаджи Гераю довелося і самому рятувати своє життя, тому що коли до влади в Криму прийшов Сеїд-Ахмед, той наказав винищити нащадків Таш-Тимура, а Хаджи Гераю з братом Джанаєм довелося бігти з півострова, причому Джанай в цій гонитві був убитий.

Сховавшись від Сеїд-Ахмеда в Литві, Хаджи Герай вступив на службу до великого литовського князя Вітовта, який дав йому пост старости в замку Ліда ‒ цей замок і зараз стоїть у Гродненській області Білорусі, недалеко від литовського кордону. Вітовт не дуже часто давав татарським біженцям у своїй країні державні посади, й той факт, що Хаджи Герай був призначений на цей пост, ясно показує, що Вітовт вважав свого гостя вельми важливою персоною. І якщо князь вірив, що цей благородний юнак йому одного разу стане в нагоді в стосунках з татарськими сусідами ‒ Кримом і Ордою, то він, як показав час, нітрохи не помилився.

Далі буде.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG