Доступність посилання

ТОП новини

Українська історична спадщина Литви і Криму: як Тягин змінює сучасну Херсонщину


Археологи Світлана Біляєва та Наталія Бімбірайте на розкопках Тягинської фортеці в Херсонській області, серпень 2020 року

Недивно, що за імперських і радянських часів історія південноукраїнського степу перебувала на периферії наукової і культурно-освітньої уваги, висвітлювалась упереджено, поверхнево і фрагментарно. Колонізатори, завойовники, творці імперій всіх часів і народів діють за однаковим сценарієм. Возвеличують власне, привнесене і принижують, замовчують, знищують історичну пам’ять місцевого. У виправдання загарбницьких цілей виставляють себе носіями надважливої цивілізаційної мети, без якої світ нібито деградує, загине, безслідно зникне у темряві варварства. Зображують себе захисниками правди, гідності, що споконвіку перебували на варті історичної справедливості.

Загарбники часто говорять, що намагаються захистити мир, чи когось врятувати. «Звільнення» ж народів на практиці означало їх поневолення. Колоніальна ідеологічна риторика зазвичай зображувала місцеве населення як нерозвинуте, неосвічене, небезпечне, конфліктогенне, неспроможне до цивілізаційного розвитку без зовнішнього втручання або ж патронату. Життя автохтонних народів, як правило, змальовувалося в надзвичайно карикатурних, жалюгідних тонах.

Так відбулося і на теренах південної України, яка у XVIII столітті потрапила до складу Російської імперії за підсумками російсько-турецьких воєн. Відтоді життя Великого Степу часів середньовіччя подавалося носіями цивілізаційної місії у негативній парадигмі безперервних воєн, конфронтації, нестримної жорстокості й насилля. Інші невійськові аспекти степового життя імперську владу зазвичай не цікавили. Степовому населенню традиційно нав’язувалась роль ретроградів, загарбників, відсталих народів, аби вони своїми «негативними» рисами відтіняли велич «героїв-колонізаторів».

Так, звісно, допитливий читач радянського періоду міг звернутися до спеціалізованих видань, щоб дізнатися про наукові дослідження Віктора Гошкевича на Нижньому Дніпрі, звернутися до Семена Мишецького, Дмитра Яворницького, Михайла Грушевського, подивитись результати археологічних розвідок тієї ж Тягинки, які у 1977 р. проводили херсонські археологи М. Абікулова і М. Оленківський. Він міг знайти на бібліотечних полицях мемуари Михалона Литвина (1550 р.), посланника польського сейму за часів короля Сигізмунда І, де у доволі позитивних кольорах зображується життя й ментальність кримськотатарського народу. Проте кількість такої літератури у загальному інформаційному потоці була мізерною. Вона не могла конкурувати із масовою валовою продукцією потужної радянської пропагандистської машини, що постійно відтворювала штучно спотворений образ литвина, поляка, монгола, татарина, кримського татарина у вкрай ворожому, страхітливому і небезпечному контексті, формуючи передумови для накопичення у суспільстві критичних мас соціальної ненависті та історичної ворожості у ставленні до певних етнічних груп населення.

Щодо литовських сюжетів, дуже рідко, деінде, на шпальтах небагатьох спеціалізованих радянських видань нейтральною констатацією згадувалася перемога великого князя литовського Ольгерда над Золотою Ордою на Синіх водах (сучасна р. Синюха притока Південного Буга) у 1362 р. В учбовій літературі, що пропонувалася для історичних факультетів університетів і педінститутів (Історія СРСР з найдавнішіх часів і до 1861 р. вид. 1974; 1979; Історія СРСР з найдавніших часів і до XVIII століття.; вид 1975; 1983 р.р.;) у шкільних підручниках, популярних нарисах (А.К. Касименко, История Украинской ССР, К., Наукова думка 1965, під егідою Академії наук УРСР) місця для цієї битви не знаходилось, нібито її і взагалі не було. Так було зроблено, оскільки ця подія не мала затьмарити Куликовську битву 1380 р. Нічого не мало заважати радянській людині пишатися перемогою московського князя Дмитра Донського. І вона нічого не мала знати про аналогічні й більш ранні військові успіхи Ольгерда.

Звісно, і відомості про розбудову литовськими князями системи замків, у тому числі, й Тягині на південному порубіжжі або ігнорувались, або згадувались поверхнево. Основний сюжет всіх підручників і учбових матеріалів ‒ це народні страждання через дії литовських і польських феодалів. Популярний нарис Касименка, зокрема, стверджує: «ХIV-ХV століття стали важким періодом у житті українського народу. Литовська феодальна держава, користуючись ослабленням Русі, почала поступово захоплювати західні й південні руські землі». Цей шаблон із різними варіаціями зустрічається в радянській історичній літературі від шкільних підручників до академічних видань, майже як обов’язкове посилання на класиків марксизму-ленінізму.

На місці історичного періоду, пов’язаного із діяльністю литовських князів, створювалася фігура мовчання

Цікаве також і те, що цей чималий період ‒ ХIV-ХV століття займає вкрай мало місця в радянських історичних виданнях. За виключенням вишівських видань ‒ від сили, одна чи пів сторінки загальних формулювань про «страждання» і жодної конкретики, в чому вони виявлялись. Адже підтверджувати висунуту тезу «народних страждань» було нічим, ніяких тобі народних повстань, боротьби чи заворушень. Все відносно мирно. На місці історичного періоду, пов’язаного із діяльністю литовських князів, створювалася фігура мовчання, величезна ретушована загальними висловами біла пляма.

Таких прикладів щодо маніпуляцій, формування негативних образів минулого відповідно до заданих владою орієнтирів ігнорування, замовчування у радянській літературі чимало. Зовсім не дивно, що так було раніше. Однак дивно і прикро, що й сьогодні на Херсонщині іноді дуже кволо змінюється ставлення до окремих хибних радянських шаблонів у тлумаченні минулого.

Не завжди й вітчизняні владні еліти приділяють достатню увагу сюжетам, які за радянські часи мали вкрай низький рівень поширення. Декомунізація швидко пройшлася по монументах і вулицях Леніна, по назвах населених пунктів і дещо уповільнила поступ, а іноді, здається, пасує перед радянськими схемами, що й досі покояться у сутінках історичної свідомості, в деяких базових принципах сприйняття минулого.

Археологічні об’єкти розташовані поруч із селом Тягинка Бериславського району Херсонської області на березі Дніпра

Втім, світ поступово змінюється. Контури «білої плями» скорочуються завдяки потужній творчій активності Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литва» і роботі Південноукраїнської середньовічної експедиції на чолі зі Світланою Біляєвою, яка п’ятий рік поспіль досліджує фортецю і городище Тягин ‒ пам’ятку археології національного значення. Археологічні об’єкти розташовані поруч із селом Тягинка Бериславського району Херсонської області на березі Дніпра на відстані 40 км від обласного центру.

Аерофотозйомка фортеці Тягин
Аерофотозйомка фортеці Тягин

Фортеця і городище Тягин – унікальний об’єкт, що має прямий стосунок до історичної спадщини Великого князівства литовського часів князя Вітовта і його наступників князів литовських, кримськотатарського хана Менглі-Герая, кримських татар, османів, а також початкової доби українського козацтва.

Існують і певні припущення (доки не підтверджені) і про можливу нетривалу генуезьку присутність у Тягинці. На пам’ятці фіксуються, окрім того, і залишки культур античної і бронзової доби. Не досліджений археологічний потенціал, скоріше за все, не обмежується згаданими культурами.

Варіант графічної реконструкції верхньої частини Тягинської фортеці
Варіант графічної реконструкції верхньої частини Тягинської фортеці
Фортеця була одним з яскравих культурних мостів Сходу та Заходу, осілої та кочівницької культур, де відбувався їхній безперервний діалог

Перед нами історична Тягинка на перехресті торгівельних шляхів від бронзи до пізнього середньовіччя. Вона була одним з яскравих культурних мостів Сходу та Заходу, осілої та кочівницької культур, де відбувався їхній безперервний діалог. Археологічні дослідження відкривають розмаїття цього насиченого подіями життя, розвинутої міської культури Великого Степу, руйнуючи імперсько-радянську рецептуру ідеології «дикого поля», пустелі, протистояння, ворожості, безперервної війни світів, яка нібито тривала до появи тут Російської імперії.

Проте навіть не дуже обізнані в історії люди добре знають, що десь років через 140 після приходу імперії, в 1918 р. на цих землях вже відбувався драматичний гострий військовий конфлікт, палала громадянська війна, яка була прямим наслідком панування імперії. Вона породила радянський лад, великий терор 30-х рр. і наступні злочини. Для історії 140 років ‒ це лише мить. Історична плата за цю мить, за привнесену на Україну «цивілізацію» виявилася жахливо кривавою.

Втім, сьогодні дивують не прихильники згаданої світоглядної концепції «дикого поля». З часом, завдяки реалізації проєктів аналогічних Тягинці, їх кількість зменшуватиметься. Дивує інше. Тягинка ‒ археологічна перлина Херсонщини ‒ сьогодні відчуває незрозумілий дефіцит уваги з боку органів влади.

Тягинка здатна змінити і вже змінює бачення історичного травматичного минулого. Вона здатна наочно продемонструвати загублений світ міської цивілізації степу. Вона має перспективний туристичний потенціал і неабияке значення з урахуванням кримської тематики. Невже, незважаючи на все це, вона може бути комусь не цікавою?

У поточному році археологічні розкопки фортеці Тягин здійснювались виключно зусиллям волонтерів і не фінансувались державою. Жодний представник влади обласного та районного рівнів, за виключенням голови сільради Тягинки, інтересу до розкопок навіть формального не проявив.

Втім, попри все, історична Тягинка поступово змінює Херсонщину. В поточному році на заклик «Культурного центру Україна – Литва» у розкопках брали участь волонтери з Києва, Запоріжжя, Івано-Франківська, Мелітополя, Харкова. З Херсону приїхала група археолога Сергія Нємцева.

За козацької доби йшли українці, як оспівується в думах, «в охотне військо гуляти, під город Тягиню на Черкень долину». Зараз вони збираються там на розкопки. Тягинський історичний пул зміцнюється.

Знайдено унікальний кам’яний фриз у кладці стіни, скоріше за все, сельджуцького походження, найближчі аналоги якого фіксуються, за визначенням Світлани Бєляєвої

Цього року головою правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литви» Наталією Бімбірайте було організовано низку екскурсій на археологічний об’єкт. Ці екскурсії проводились «у розпал розкопок», і відвідувачі могли наочно спостерігати за перебігом досліджень. Кошти з екскурсій використовувались для забезпечення потреб експедиції. В процесі розкопок «Тягинка – 2020» були досліджені стіни вежі фортеці за часів Великого князівства Литовського, що збереглися заввишки 1,75 м. Також знайдено унікальний кам’яний фриз у кладці стіни, скоріше за все, сельджуцького походження, найближчі аналоги якого фіксуються, за визначенням Світлани Біляєвої, на Мангупі в Криму. Окрім того зібрано яскравий нумізматичний матеріал.

Кам'яний фриз стіни башти сельджуцької роботи
Кам'яний фриз стіни башти сельджуцької роботи

«Ми ходимо по грошах», ‒ відзначила в студії Українського радіо Херсон голова правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литви» Наталя Бімбірайте. І з цим важко не погодитися. Ці гроші містяться в туристичному потенціалі історичної фортеці Тягин.

На сучасній території фортеці Тягин міг би теж височіти cередньовічний замок, реконструйований і зведений за матеріалами розкопок

Прикладом для нас може бути і польське містечко Казімеж Дольній з населенням до 4 тис. осіб. У місті над Віслою височіє старовинна 19-метрова вежа, збудована ще у ХІІІ столітті галицькими князями Данилом чи Левом. Разом із розвалинами стародавнього замку її реконструювали і перетворили на туристичний об’єкт. Щодня він зустрічає численні туристичні потоки з Любліна та інших міст Польщі.

На сучасній території фортеці Тягин, за умови завершення археологічних досліджень, міг би теж височіти cередньовічний замок, реконструйований і зведений за матеріалами розкопок, тут могли б бути побудовані й інші цікаві об’єкти міської інфраструктури середньовічного міста, пов’язані із кримськотатарською культурою.

У серпні 2020 р. учасники розкопок створили першу спробу музеєфікації проведених робіт просто неба. Камінням з дослідженої частини пам’ятки на місці розкопок були викладені контури стародавньої замкової споруди. На порядку денному ‒ ідея створення в селі Тягинка власного музею.

Учасники археологічної експедиції «Тягин-2020»
Учасники археологічної експедиції «Тягин-2020»

Історична спадщина фортеці Тягин вміщує українську козацьку, кримськотатарську, литовську, османську культурні складові. З огляду на залишки античної кераміки тут знайшлося б місце і для презентації давньогрецької культури.

Історичний Тягин є знаковим і заповітним для всієї України місцем, адже саме з цим ім’ям пов’язана перша писемна звістка про українських козаків. Зусиллями громадськості й ентузіастів-археологів, Тягин змінює історико-культурний простір Херсонщини. Тягин розвивається, чекає на вашу підтримку та участь у проєкті.

XS
SM
MD
LG