Страх і ненависть: з чим пов'язані стереотипи про ЛГБТ

Чому авторитарні режими бояться ЛГБТ? Яким буде світ через 50 років? Чому немає сенсу боротися за «правильний секс»? FAQ про геїв, лесбіянок, бісексуалів і трансгендерів.

Про це в проекті «Денне шоу» в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Павлом Казаріним говорить виконавчий директор громадської організації «КиївПрайд» Руслана Панухнік.

‒ Що відбувається з представниками ЛГБТ-спільноти в Криму та на окупованій частині Донбасу?

‒ Дуже складно щось говорити, тому що ті, хто був активний і міг щось сказати про ситуацію, пішли в глибоке підпілля й взагалі не виходять на зв'язок, або ж виїхали. У тих районах Донецької та Луганської областей просто нереально знайти людей, які погодилися б щось розповісти, навіть анонімно, поза камерою. Люди взагалі мають досить високу сугестивність, коли йдеться про незрозумілі чи страшні для них речі, й охоче підхоплюють стереотипи, які нав'язує їм держава. У підсумку цей страх виливається в агресію.

‒ Наскільки знаю, обґрунтування для негативного ставлення до ЛГБТ знаходять і в Біблії.

‒ Так, у Старому Завіті. Причому прямої заборони або заперечення там немає, але так зазвичай трактують. Взагалі, в цій частині Біблії багато канонів, які сьогодні не актуальні, від обов'язкового носіння одягу з різних видів тканини до забивання камінням за якісь злочини. Ще є така сучасна омана, що нібито геї та лесбіянки погано впливають на демографію. «Зменшується кількість населення, як же так? Треба народжувати!» Я зазвичай відповідаю, що в будь-якому суспільстві від 3% до 7% населення ‒ представники ЛГБТ, незалежно від культурних традицій. Ніякі заборони на це не впливають. А питання демографії не в тому, скільки будуть народжувати дітей, ‒ питання в умовах, які держава створює для народження дітей, в дитячій смертності. Скільки безплідних гетеросексуальних пар? Скільки виростає в дитбудинках? Загалом, це комплексна проблема.

‒ Є ще така думка, що хтось свідомо стає гомосексуалом під впливом пропаганди або на зразок того.

‒ Так-так, я буду піддавати своє життя й здоров'я ризику в суспільстві, яке не розуміє, просто тому, що це модно. Звичайно ж, це не так. Точно така ж омана стосується того, що гомосексуальність ‒ це психічний розлад. Гетеросексуальність подається як беззастережна норма, а всі відхилення від неї нібито треба придушувати. Не буває такого, що людина після якогось досвіду раптом стала гомосексуальною. Це означає, що він був таким від народження та аж тепер усвідомив себе.

‒ Чому ЛГБТ-спільнота зустрічає такий спротив не просто традиціоналістів, а цілих авторитарних режимів на кшталт російського?

‒ ЛГБТ-рух тісно пов'язаний з правозахистом. Активне й сильне громадянське суспільство ‒ це не те, що хочуть бачити у себе в країні авторитарні режими. Буде критика, будуть незручні питання та марші за права людини. А так можна створити образ ворога, на якого зручно списати якісь неприємності. Зараз в Україні проблеми ЛГБТ залежать від політичних трендів: то ухвалили правки до Трудового кодексу щодо дискримінації, то в новій версії ці правки зникли. За фактом же дискримінація зустрічається часто, аж до того, що лесбіянок відмовляються оглядати гінекологи.

‒ Як щодо можливого введення одностатевих шлюбів?

‒ У 2017 році Кабінет міністрів України мав розробити проект закону про реєстровані партнерства. Це навіть не шлюби. Однак наші міністерства так і не розібралися, хто це має робити, й відмовилися що-небудь розробляти. Тим часом представники ЛГБТ, як і будь-які громадяни, мають право на життя, на здоров'я і на вступ у законний шлюб на їхній власний розсуд. Зараз же, якщо одностатева пара виховує дитину, якщо з біологічною матір'ю щось трапиться, то її відішлють до дитячого будинку, тому що партнер ні на що не має права. Варто відзначити, що цивільні партнерства ‒ не просто компроміс для одностатевих пар, а й спосіб впорядкувати відносини для людей у так званих цивільних шлюбах.

‒ Дуже часто звучать аргументи проти гей-прайдів. Мовляв, навіщо виставляти своє особисте життя напоказ?

‒ Проблема в тому, що органи влади, та ж поліція, часто не реагують на повідомлення про дискримінацію представників ЛГБТ, нібито такої проблеми не існує. Гей-прайди якраз покликані показати, що таких людей багато й вони стикаються з безліччю проблем. Окрім того, якщо говорити про Україну, одне з недавніх опитувань показало, що лише 5% населення взагалі знають, що таке ЛГБТ. Це проти 80% в США, наприклад. Ось для цього потрібно говорить про себе ‒ хоча б для обізнаності суспільства.