Від кого залежить, що дивитимуться та слухатимуть в ефірі жителі окупованих територій? Хто виграє в інформаційній війні між Росією та Україною? Про це та багато іншого в ефірі Радіо Крим.Реалії говоримо з першим заступником міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар.
‒ Що робить Україна для того, щоб жителі окупованих територій залишалися в інформаційному полі України?
‒ Ухвалена стратегія з інформаційної реінтеграції Донбасу, також чекаємо, що буде ухвалена і кримська стратегія. Це запуск мовлення на окуповані території, вежа на Чонгарі, в Херсонській області. Це вежа в Бахмуті, Луганська область, Карачун. І є в планах ще одна вежа в Херсонській області, щоб розширити мовлення вглиб окупованих територій. Зараз ми завершуємо переговори із закордонними партнерами, які допоможуть нам придбати цифрові телевізійні передавачі. З їх допомогою буде налагоджене українське мовлення і на окуповані території, і на інші території, що межують з Росією.
Наступні кроки ‒ це посилення цього сигналу. Щодо окупованих територій дуже багато проектів ‒ контент, книги. Це й ваша, Сергію, книга «#Кримнаш. Історія російського міфу». Вона перекладена англійською мовою та є інструментом просування теми Криму, інформування світової громадськості. Другий рік поспіль у нас видається журнал «Крым Информ», який є в кожному закордонному посольстві в Україні, який є в українському посольстві більше ніж у 30 країнах.
‒ Можливо, щось не встигли зробити, є щось в пасиві?
‒ Це не пасив, а, скоріше, швидкість реалізації деяких проектів. З того, що ми не змогли раніше реалізувати, ми думали над формулою, як підтримати кримські родини переселенців. Багато з них опинилися у важких умовах, і ми шукали формулу, тому що відповідно до закону, ми не можемо фінансувати жодне медіа. Ми планували на кінець вересня запуск конкурсу на контент на тему реінтеграції Криму. Зараз на цей конкурс продовжили подачу документів до 28 вересня, і, користуючись нагодою, запрошуємо ЗМІ, які працюють у кримському напрямку, подавати свої роботи на цей конкурс. Таким чином ми підтримаємо контент, який, на наш погляд, виявиться важливішим ‒ це теж реалізація стратегії інформаційної реінтеграції.
‒ Цього тижня з'явилася інформація про те, що Міністерство інформаційної політики витратить 35 мільйонів гривень на медійну популяризацію України за кордоном. Як була розрахована така сума й на що ці гроші будуть витрачені?
‒ Ми запустили на початку року пілотний випуск на CNN ‒ упродовж двох тижнів у прайм-тайм показували ролик про інвестиційний потенціал України. Як нам сказали профільні відомства, вони відчули фідбек, інтерес потенційних інвесторів явно зріс. Якщо ми робимо соціальну рекламу, ми можемо розсилати її тільки з проханням, а канали вже вирішують, беруть вони цей контент чи ні. Тут формула така: краще викупити рекламний час для гарантії, що наш контент буде показаний. Однак у ЗМІ завжди є право ‒ взяти цей контент чи ні.
‒ Деякі опозиційні політики говорять, що Захід втомився від війни, втомився від Криму з Донбасом, тому в їхніх сюжетах все менше українських тем. А яка ваша думка?
‒ Пік уваги до Криму ‒ це 2014 рік. З другої половини 2015 року інтерес зменшився. Але інформаційні приводи на рівні заяв і резолюцій ООН, Ради Європи або ОБСЄ, будь-який меседж від Макрона до Меркель, безумовно, привертають загальну увагу й змушують говорити про Крим знову і знову.
Багато хто сприймає кримські та донбаські теми як політичні, й не факт, що навіть за гроші вони погодяться брати цей контент
І не будемо забувати, що світ ‒ це не Росія, де за бажанням однієї людини всі ЗМІ писатимуть, зніматимуть і монтуватимуть те, що потрібно Кремлю. У цивілізованих країнах редакції самі вирішують, що й про кого та як писати. І Україна ніяк не може змусити Еuronews або CNN писати про Крим. Інше питання, що ми дійсно намагаємося створювати інформаційні приводи. У нас в планах на наступний рік запустити потужний проект до саміту Великої двадцятки. Сподіваємося, це допоможе знову говорити про Крим не тільки локальним ЗМІ, а й світовим. Для цього необхідні фінанси: створення міжнародних кампаній, кампаній зовнішньої реклами. Й ефірний час на таких каналах як Еuronews вимагає величезних грошей. Багато хто сприймає кримські та донбаські теми як політичні, й не факт, що навіть за гроші вони погодяться брати цей контент.
‒ В Україні до 31 серпня 2018 року має бути вимкнене аналогове телемовлення. Чи не призведе це до того, що жителі окупованих територій не зможуть дивитися українське телебачення?
‒ А хто сказав, що на окупованих територіях аналог буде вимкнений? Це наша позиція ‒ за жодних умов не вимикати аналогове мовлення на окуповані території. Перехід на цифру відкладений до 31 грудня. Національна рада з питань телебачення та радіомовлення має сформувати список телеканалів для мовлення в аналоговому форматі на певних територіях. Ми багато років говорили, що йдеться не тільки про окуповані території, а також про всі прикордонні території з Росією, де йде активний вплив сусідньої держави. Зі списком з 14 областей України ми зверталися до всіх наших партнерів і говорили, що на цих територіях перехід на цифрове мовлення має відбутися не зараз, він має бути технічно підготовлений.
‒ Наскільки складно вести мовлення на непідконтрольні території? Як Україна захищає свій телевізійний простір?
‒ Робота ведеться в трьох напрямках: розвиток українського мовлення, тобто інфраструктурні проекти ‒ вежі, передавачі, частоти. Другий момент ‒ припинення незаконного сигналу, можете називати це глушінням. Мовлення відбувається на українських частотах. Тобто ми говоримо не про мовлення з території Росії на російських частотах, скоординованих і узгоджених, а про території України ‒ Крим і Донбас, де ці частоти належать Україні. Якщо окупант на наших частотах передає свій сигнал, то він це робить незаконно, й ми маємо повне право його глушити. І третій момент ‒ це контент. Ми живемо не в часи, коли був доступ лише до однієї радіостанції та двох телеканалів. Зараз через супутник ми можемо отримати доступ до сотень телеканалів. І близько 70% жителів окупованих територій мають доступ до майже сотні українських каналів. Інше питання, що обирають глядачі ‒ це вже залежить від якості контенту цих каналів. Чи цікаво, чи якісно? І це вже питання не до держави.
