Доступність посилання

ТОП новини

Джафер Сейдамет: «Окремі спогади». Частина 27


Джафер Сейдамет, 1950-ті роки
Джафер Сейдамет, 1950-ті роки

1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один з найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реалії продовжують публікацію унікальних мемуарів Сейдамета.

Продовження. Попередня частина тут.

Абдула Токай

Кількома місяцями пізніше, 2 квітня [1913 р.], я зі сльозами на очах прочитав у газетах новину про смерть Абдули Токая, великого татарського поета. У мене перед очима весь час стояло його невинне і добре обличчя, обличчя поета, який помер молодим, від сухот, у злиднях. Я довго думав про нього. Його чутливе серце, що билося для народу, раптово зупинилося, коли йому було 26 років. Його живий розум, який невтомно шмагав темних і фанатичних мулл, раптово згас. Це вразило мене і змусило задуматися...

Про одну людину не думай, долю народу твого у пам'яті тримай.

Не слухай слів поганих, тобі чужими голоси проклять будуть нехай.

Токай, котрий такими віршами довів, якою величезною громадянською мужністю наділений, вже став історією. Його смерть відбилася у пресі всього тюркського світу широкою луною, скрізь однаково сповненою смутком і жалобою. Проявилося очевидним чином, що єдність сім'ї тюркських народів зросла. Мене дуже порадував цінний аналіз творчості Токая, зроблений професором [Стамбульського університету] Фуатом Кьопрюлюзаде Беєм і опублікований у «Turk Yurdu» [«Турецька вітчизна»], а також спеціальний випуск цього журналу, присвячений померлому. За іронією долі цей великий татарський поет допіру після своєї смерті у злиднях і забутті був оцінений десятками тисяч людей по всьому тюркському світові. Уперше наші жінки приєдналися до трауру. Вся татарська преса згадувала ім'я Токая із найвищими похвалами, виходили спеціальні траурні номери часописів, у кожному з яких публікувалися меморіальні статті. Муса Джарула Ефенді [Муса Бігеєв] — найбільший апостол свободи, ревний прихильник відродження серед мусульманської інтелігенції в Росії — у своїй статті, написаній ним у зв'язку із смертю Токая, говорив: «Помер поет, але воскрес народ». Дійсно, ми стали свідками національного пробудження.

Джелял Нурі Бей

Джелял Нурі Бей повертався з Америки через Париж. Його брат Суфі Нурі Бей розповів йому про мене, зауваживши, що я прочитав його праці і на деякі висновки дивлюся критично... У зв'язку із цим Джелял Нурі Бей висловив бажання зустрітися зі мною. Ми умовилися перед бібліотекою юридичного факультету. Спочатку ми кілька хвилин стоячи розмовляли перед будівлею, потім пішли до кафе [на площі] Сен-Мішель та сперечалися там далі. Мої критичні зауваження про роботи Джеляла Бея у тракті нашої подальшої дискусії дали поштовх до появи більш загальних і фундаментальних думок.

Я стверджував, що імперіалістичні держави є противниками Туреччини, а єдиний голос на нашу підтримку лунає з боку соціалістів у західних країнах. Я захищав тезу, що у цій ситуації ми і в Туреччині повинні заснувати соціалістичну партію, щоб співпрацювати з усіма в світі, хто підтримує нашу справу, і отримувати допомогу. Крім того, я стверджував, що існування такої партії необхідне, якщо ми хочемо, щоб державний апарат серйозно ставився до сільських жителів і робітничого класу.

Джелял Нурі Бей не був некритичним прихильником партії «İttihat ve Terakki» [«Єднання і прогрес»]. Він був справжнім прихильником свободи. Він критикував той факт, що партія стояла за деякими вбивствами журналістів, і не мало значення, – говорив він, – що ці вбивства були політично виправданими. Джелял Бей звинувачував «İttihat ve Terakki» у тому, що своїми діями вона обмежує свободу. Натомість, коли мова зайшла про ідею створення соціалістичної партії в Туреччині, він підтримав цю думку, хоча вважав, що така партія, потрапивши під вплив національних меншин, може стати інструментом у їхніх руках. Що стосується народного руху, він вважав, що питання, які хвилюють народні маси, будуть вирішуватися природним шляхом у міру поліпшення загального добробуту країни. Він стверджував, що у першу чергу необхідно рятувати державу, а якщо йдеться про майбутнє – то освічувати молодь, а в освіті робити акцент на національних цінностях.

[Я вважаю, що ця розмова запала у пам'ять Джеляла Нурі Бея, раз у 1919 році, коли я прибув до Стамбула, у статті про мене, яку він опублікував у газеті «İleri» [«Вперед»], він написав про знайомство зі мною і про мої соціалістичні погляди – прим. Джафера Сейдамета].

Джелял Нурі Бей розповів мені про свою подорож по півночі Європи, про перебування в Росії, про рішуче прогресивні тенденції, що переважали серед казанських татар. Він також зауважив, що його «Şimal Hatıraları» [«Північні спогади»] скоро вийдуть. І дійсно, незабаром я отримав цю книгу від Суфі Нурі. Це була збірка коротких статей, на мій погляд — найкраща річ у творчості цього автора. Один з текстів був присвячений Фінляндії, про яку він писав так: «Якщо йдеться про освіту і виховання, то Фінляндія — вища за Німеччину, Англію та Францію. Серце болить, коли бачить фінський народ у положенні в'язня — підлеглого і підданого російських козаків. Фінляндія дійсно гідна незалежності. [...] Німці, поляки, фіни, татари, шведи [тут мається на увазі населення північно-західних губерній Росії] перебувають в однаковому становищі. Всі ці народи складають для Росії армію ненадійних і підозрілих. Отже Росія, виступаючи проти них і нашої нинішньої і майбутньої політики, діє в ім'я збереження теперішнього статус-кво. У цій плутанині найбільше програють нещасні поляки. Наступними у черзі йдуть бідні фіни. Положення шведів і татар, здається, трохи краще. [...] У фінів є все. Своєю роботою, господарюванням, традиціями фінський народ зробив те, що потрібно було зробити для прогресу. Йому не вистачає тільки одного: фінського прапора. Єдине, що зайве у Фінляндії — це російський прапор».

У російських селах фанатизм конкурує із невіглаством

А ось що він писав про казанських татар: «Татарські села живіші у порівнянні із російськими. У російських селах в буквальному сенсі фанатизм конкурує із невіглаством, у той час як у мусульманських селах спостерігається пробудження, і серед людей можна бачити розумове життя. Позаяк я вірю у талант татар, я вже можу передбачити, що через тридцять років цей народ досягне дуже важливого положення в Росії. [...] Хоча росіяни захопили татарський край і у даний час панують над ним, татари зберегли і збережуть свою національну ідентичність». В іншому місці він так описує Казань: «Я у справжній Туреччині. Неможливо відчувати себе чужим у цьому місті. Зокрема, душевна гостинність, яку я спостерігаю, змушує мене забути, що я в Росії. Який прогрес серед цих татар... Я питаю себе: чи ми, турки-османи, одна раса із цими татарами? Ці мусульмани живуть у добробуті й багатстві... Які ж вони заповзятливі... Вони живуть у достатку, їхні будинки зведені на європейський манер. Простіше кажучи — народ, гідний наслідування, симпатичний, міста також варті уваги, гідні захоплення».

Чи Німеччина, можливо, знайде політичний привід, щоб знищити північного ведмедя?

Джелял Нурі Бей написав воістину хорошу роботу. Під час мого перебування у Парижі я не дуже добре розумів його політичне чуття, яке він продемонстрував у статті під назвою «Milletler Hakkında Bazı Mütalaat» [«Деякі спостереження про народи»]. Допіру пізніше мій власний аналіз, рівно як і саме життя переконали мене у правильності його поглядів. Наприклад: «Німеччина більше не боїться романських народів. У майбутньому я бачу слов'ян як конкурентів німців. Чи Німеччина, можливо, із запізненням, скориставшись своєю перевагою, знайде політичний привід, щоб знищити північного ведмедя, чи той ведмідь і далі продовжить обходити її? Це фундаментальне питання!».

Чи то були бесіди із Джелялом Нурі Беєм чи теж його твори — я завжди залишався під враженням від його великих знань... Він був дуже начитаним і продовжував поглиблювати свої знання. У нього був блискучий розум... Він міг говорити на будь-яку тему. Наші паризькі розмови справили на мене незабутнє враження, і я щасливий, що пізніше у мене була можливість пізнати його ще ближче.

Далі буде.

Примітка: У квадратних дужках курсивом подані пояснення Сергія Громенка або переклади, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.

XS
SM
MD
LG