Доступність посилання

ТОП новини

Джафер Сейдамет: «Окремі спогади». Частина 37


Джафер Сейдамет, 1950-ті роки

1 (13) вересня 1889 року на світ з’явився один із найвидатніших лідерів кримськотатарського народу – Джафер Сейдамет. На честь 130-ліття з дня народження «кримського Петлюри» – літератора і публіциста, який у переломну добу став воєначальником і дипломатом – Крим.Реаліі публікують унікальні мемуари Сейдамета.

Продовження. Попередню частину читайте тут

Мехмет Бекіров

Ми обидва вважали важливим порозумітися із мировим суддею, юристом Мехметом Беєм Бекіровим, який успішно керував Ялтинським благодійним товариством, був засновником кооперативу «Bereket» [«Достаток»], людиною, яка допровадила до появи великої чудової кам'яної будівлі школи у Дерекої та забезпечила зростання числа наших студентів у російських університетах. Серйозність цього підприємця і його чесність були причиною того, що ми повністю покладалися на нього. Щоправда, всі скаржилися, що він сварливий і нервовий, але ми вважали, що це він має рацію, а оточення його не розуміє. Ми очікували від нього найбільшої підтримки й планували, що він стане депутатом Думи для захисту наших прав.

Із цим переконанням і почуттям великої поваги я вирушив до Ялти і там розповів про все Джаферу Аблаєву, Еміну Асану Адаманову та Ескендеру Ахмедову. Я попросив їх полегшити мені справу. Вони визнали, що наші думки та рішення були правильними... Вони сказали нам, що самі теж від щирого серця прагнуть того, щоб справа рухалася, і сказали, що допоможуть мені. Однак були у них деякі невисловлені сумніви.

Як завжди, Емін Асан Адаманов став тим, хто пояснив їх у декількох реченнях – відкрито, щиро і просто. Він сказав, що Мехмет Ага буде радий, що сам він прагне того ж, що і ми, але його дружина, Фатьма, яка походить з роду мурз, спротивиться... Ескендер Ахмедов, чия дружина теж була з родини мурз, сказав, що як тільки Мехмет Ага почує наші пропозиції, він мовчки покине кімнату, порадиться із дружиною і, у підсумку, відмовить нам...

Незважаючи ні на що, я не втрачав надії... Друзі визнали, що нам необхідно скласти йому візит і розповісти про «справу». Отже, під вечір ми пішли на чай до будинку Мехмета Аги у Дерекої. Він прийняв нас люб'язно. З цікавістю запитав про здоров'я мого батька, про те, як йдуть його справи, і чи скоро він приїде до Ялти. Він розповів про допомогу, яку мій батько надав Благодійному товариству, і з вдячністю наголосив, яке велике значення той надає процвітанню кооперативу «Bereket». Він стверджував, що якщо таких благодійників, як мій батько, було б більше, то кооператив зміцнився б і розширив свою діяльність... Скориставшись цим ходом думки, я скерував розмову на шлях, якого Мехмет Ага не очікував...

Я стверджував, що для зміцнення і розширення нашої «національної справи» більше, ніж благодійну діяльність, нам потрібно зміцнити нашу правову позицію. Далі я сказав, що цілком ймовірно, що через війну царизм надасть народам ширші права, і, – продовжував я, – ми повинні підготуватися до цього. Мехмет Ага вислухав мої слова без заперечень... Однак він заявив, що для того, аби наші прагнення дали результат, нам потрібна допомога росіян, і у цьому нам могли б бути корисними прихильники конституційної монархії, тобто кадети.

При цих словах моя надія зросла, і я перейшов до суті справи. Я сказав, що прийшов до нього за рішенням кількох друзів – нечисленних, правда, але сповнених віри, серйозних і самовідданих. У ситуації, коли в Росії очікується велика революція, – говорив я далі, – ми хочемо, щоб він представляв наш народ у Думі у цей період, і що з цією метою вже тепер необхідно потай підготувати людей. А з іншого боку, щоб встановити наші національні закони, реалізації яких ми хочемо, нам потрібно розробити певні проєкти й утілити їх у життя...

І дійсно, як і передбачав Ескендер, Мехмет Ага вийшов із кімнати, за хвилину повернувся і заявив, що переконаний у сильній позиції уряду, і додав, що ми повинні зосередитися на посиленні роботи «на землі» і не займатися іншими питаннями. Він не обминув додати, що не приєднається до справи. Я пішов, повний смутку. Товариші сказали, що Мехмет Бекіров залишається популярним діячем, але, навіть якщо він і розуміє необхідність революції в національному аспекті, то через отримане виховання, середовище і комфорт він не встане на шлях революції.

Хоча наші надії ні в чому не виправдалися, це не похитнуло наших переконань. Ані на мить нам не спадало на думку відхилитися від обраного шляху. Вчителі, купці, селяни та народні активісти щоразу краще розуміли нас, наша діяльність ставала щоразу активнішою...

Ходжа без тюрбана, ходжа без джубби

У ті дні до нас у гості приїхали [Номан] Челебіджіхан і Абдулхакім Ільмі. Ми зустрічалися у нашому домі та у домі Кьосе Мустафи. Із сусідніх сіл прибули вчителі та найшановніші жителі. Челебіджіхан справив на всіх велике враження і всім сподобався. Без тюрбана, без джубби [традиційний одяг мулл на кшталт тоги], вільний і скромний, красномовний, із великими релігійними знаннями, рішучий, він позитивно здивував усіх. Батько дуже його полюбив і розпитував про релігійні проблеми. Розповідав, як про деякі речі питав у різних відомих вчених у Криму – називаючи їхні імена, – але жоден не дав йому чіткої відповіді. Як сказав батько, те, що говорив один вчений муж, суперечило словам іншого... А Челебіджіхан міг аналізувати аяти і хадіси, і завдяки своїй незрівнянній логіці зрозумілим для людей чином приходити до висновку. Все це зажило йому визнання...

Челебіджіхан і Абдулхакім Ільмі залишалися з нами приблизно тиждень.

Це сувора людина

Одного разу нас зібралася досить чисельна група – вибратися на яйлу. Ми готувалися перед будинком. До від'їзду Кьосе Мустафа подарував свого прекрасного коня Челебіджіхану... Скакун був гарний як газель, швидкий, але трохи різкий. На майданчику перед нашим будинком зібрався чималий натовп. Усім було цікаво, як Челебіджіхан об'їздить коня. Треба знати, що наші селяни надають цьому значення, і роблять із цього висновок про придатність і мужність людини. Челебіджіхан став поряд із конем і негайно його осідлав. Тварина була приручена. Глядачі винесли судження – кінне мистецтво Челебіджіхана було оцінено. Тоді двоюрідний брат мого батька сказав мені: «Це сувора людина, такого треба боятися». Коли я розповів про це Челебіджіхану, це його потішило.

Челебіджіхан став поряд із конем і негайно його осідлав. Тварина була приручена

Ми провели два дні на яйлі в нашій колибі, спостерігали схід і захід сонця з Орман-Кош [Роман-Кош – найвищої вершини Криму]... Ми годинами гуляли яйлою, сиділи на луках серед дерев і розмовляли. Саме там ми: Челебіджіхан, Абдулхакім і я, – і вирішили, що почнемо видавати журнал... Керувати ним мав Ільмі, натомість ми з Челебіджіханом, досконало опанувавши російську мову, писали б статті. Ми вважали це найважливішою річчю при підготовці до революції та з нетерпінням думали про капітал, необхідний для створення газети, про пов'язані з цим формальності, про програму і навіть про кореспондентів.

Я відвіз Челебіджіхана з Ільмі до Гурзуфа, де вони сіли на корабель у Ялту, а я попрощався з ними.

Він вийшов із народу, любив його і глибоко співчував його проблемам

Тижнем пізніше, дізнавшись, що у своє село Алупку ненадовго приїхав Асан Сабрі Айвазов, я пішов до нього. Він був дуже радий моєму візиту. Раніше ми зустрічалися у Стамбулі та Криму, він завжди відчував приязнь до мене. Ми легко порозумілися в «національних справах», у жодному питанні між нами не було різниці в думках. Він працював тоді в газеті «Терджиман». У зв'язку з хворобою Ісмаїла Бея Гаспирали [Гаспринського] він взяв на себе всю роботу в газеті й обов'язки головного редактора... Я пам'ятав – у 1905 році він керував газетою «Vatan Hadimi» [«Слуга вітчизни»]. Він був наскрізь пронизаний ідеєю революції. Довгий час він підтримував зв'язок із молодотурками, був революційним мислителем. Він також не сумнівався, що в результаті війни Росія покотитися до революції... Так само, як ми, він вважав, що тільки революція дасть нам права. Він вийшов із народу, любив його і глибоко співчував його проблемам. Однак шлюб із росіянкою, зловживання алкоголем – хоча він і був хафізом [тобто знав напам'ять Коран] – постійний щільний нагляд російської поліції та роки відірваності від рідного села віддалили людей від нього і його – від людей.

Із Сабрі ми довго розмовляли про ситуацію в Туреччині. До того, як почати жити у Ізмаїла Бея Гаспирали, він був завзятим тюркистом. Це призвело до його співпраці в Баку із газетою «Füyuzat» [«Достаток»] і тісним контактам із Алі Беєм Хусейн-заде і журналом «İçtihat» [«Думка»] в Єгипті. Через ці зв'язки тюркизм повністю його опанував...

Коли велика частина нашого оточення визнала недоцільним носити феску, він носив її навіть влітку. Він демонстративно говорив зі стамбульським акцентом і завжди звертав на це увагу. Голос у нього був солодкий, м'який і звучний.

Ми провели весь день, розмовляючи, у його маленькому, але дуже красивому будиночку з виглядом на море. Там же повечеряли. Після трапези прийшли ще кілька друзів із села. Сабрі знову трохи випив. Він прийшов у гарний настрій, заспівав кілька пісень і знамениту народну пісню «Elmas» [«Діамант»]. Наступного дня ми разом поїхали до Ялти. Сабрі сів на корабель до Ак'яру, щоб терміново вирушити до Бахчисараю. Я повернувся додому. Я провів приблизно два тижні, читаючи російську літературу і гуляючи виноградниками та садами із товаришами, що приїжджали до села.

Далі буде.

Примітка: В квадратних дужках курсивом подані пояснення кримського історика Сергія Громенка або переклади згаданих Сейдаметом назв, а звичайним шрифтом вставлені відсутні в оригіналі слова, необхідні для кращого розуміння тексту.

XS
SM
MD
LG