Доступність посилання

ТОП новини

«Вони не були розстріляні як дичина» – боєць добробату, який зіграв самого себе у фільмі про Іловайськ


Кадр із фільму «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»

Четвертого серпня в Дніпрі відбувся спецпоказ фільму «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас». В основі стрічки лежить реальна історія командира штурмової групи «Донбасу» Тараса Костанчука, який виступив продюсером кінострічки й зіграв у ній самого себе. Окрім нього, в стрічці знімалися близько 50 добровольців батальйону «Донбас», які вийшли живими з Іловайського «коридору». До фільму долучилися і професійні актори, які зіграли ролі конкретних бійців добробату, котрі загинули в «Іловайському котлі».

Радіо Свобода записало ексклюзивні інтерв’ю з творцями фільму.

Кадр з фільму «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»
Кадр з фільму «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»

Для Івана Тимченка військова драма «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас» – це режисерський дебют у повнометражному кіно. Робота над стрічкою тривала майже три роки, каже режисер.

– Пане Тимченко, як розпочалася ваша участь у роботі над фільмом?

– Я зайшов на проект, коли сценарій був уже написаний. Сценарій створювали зі спогадів реальних бійців батальйону, зокрема одного з бійців Тараса Костанчука із позивним «Бішут». До створення сценарію долучився Михайло Бриних. Мені він вислав сценарій, аби дізнатись мою думку.

Тарас Костанчук був двигуном цього процесу, те, що він зазначений як продюсер, на мою думку не відображає всього, що він зробив для фільму. В якийсь момент він повірив, що через художній твір, через мистецтво можна зробити пам’ятник загиблим побратимам. Це розповідь самих бійців, те, як вони бачили ці події. Але це не тільки війна. У фільмі є мирні люди, мешканці Іловайська, є, звісно, ворог, багато сюжетних ліній.

– У стрічці тільки реальні бійці «Донбасу» чи є і певною мірою вигадані, збірні образи?

– Кожен із персонажів має прототип у житті. Єдине – не всі події, про які ми розповідаємо, відбувались у серпні чи вересні. Один із персонажів – російський офіцер. З його прототипом Тарас зіштовхнувся вже після іловайських подій, коли вони займались обміном полоненими. Це реальний командир сторони противника. Є художні елементи у фільмі, але це не фантастика.

Кадр з фільму «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»
Кадр з фільму «Іловайськ 2014. Батальйон «Донбас»

– Робота над фільмом тривала майже три роки. На яких локаціях знімали?

– Були і декорації, були і локації. Ми знімали в усіх чотирьох напрямках – і схід, і північ, і південь, і захід. Черкаська, Кіровоградська, Донецька області. І, звісно, Київ, бо там сконцентровані і техніка, і люди. Робота тривала три роки. Знімальних днів було 60, знімальний період тривав півроку.

Найскладнішим було виокремити якісь моменти, бо про кожного з «донбасівців» можна зняти окремий фільм
Іван Тимченко

– Що було найскладніше в роботі над стрічкою?

– Найскладнішим було виокремити якісь моменти, бо про кожного з «донбасівців» можна зняти окремий фільм. Це багато цікавих, неймовірних історій, неможливо все розказати, тому ми сконцентрувалися на людях. Через конкретних людей намагались показати весь драматизм того, що відбувалось там 2014 року.

– Головний герой фільму – батальйон «Донбас». Чи не закидають вам зараз певну упередженість, те, що інші підрозділи залишились у тіні?

– Закидають. Але сподіваюсь, що наш фільм стане поштовхом і для інших батальйонів, інших підрозділів розказати свою історію, що цей фільм буде не один, а їх буде багато. Ми не хотіли применшити чиюсь участь, але це ж все-таки фільм художній і наша місія – щоб пам’ять про цих людей залишилась надовго. І, звісно, це подяка всім загиблим і шана живим.

Кадр з фільму
Кадр з фільму

– Для самих бійців це були важкі зйомки?

Костанчук підходив і казав: «Чи довго ще? Треба закінчувати. Хлопців «накриває»...
Іван Тимченко

– На знімальному майданчику постійно перебували бійці: найменше – близько 20, найбільше – понад сотню. Тобто всі бойові сцени вони відтворили фактично самі.

Ці люди знову змушені були взяти до рук зброю і повторювати в дублях багато разів – бій за Іловайськ, «зелений коридор», бій за Попасну.

Були моменти, коли люди відходили в бік, бо знову бачити, як помирають побратими, – це важко. Були сцени, коли, наприклад, Тарас Костанчук підходив і казав: «Чи довго ще? Треба закінчувати. Хлопців «накриває». Я казав, що ми тільки почали, що ще як мінімум день, а потім сорок знімальних днів. хлопці – молодці, насправді вони цей фільм створили, а я їм допомагав.

Спершу трохи побоювались: як поєднаються кіногрупа і військова група, але потім зрозуміли, що це дає неймовірний позитивний результат, бо для акторів, для всіх людей на знімальному майданчику рівень відповідальності піднявся до найвищої позначки. Одна справа – знімати кіно про якихось абстрактних героїв, інша – про людей, які стоять поруч й тобі допомагають. Я зараз уже так жартую: особливо допомагала зброя в їхніх руках…

Ми не ставили за мету зняти документальний фільм, розповісти події в хронологічній послідовності, ми виривали з контексту те, що вважали найважливішим, найефектніше, ті речі, через які ми можемо комунікувати з широким глядачем – із молодим, і з дорослим, і з військовим, і з цивільним.

– Наскільки важливим було показати місцеве населення?

– У нас немає однозначних персонажів, розділення на «біле»і «чорне». Ми намагались показати різних людей. І в батальйоні теж є слабкі люди, є сильні люди. Так само і місцеве населення: є люди, які більше вірять телевізору, а є люди, які вірять серцю. І ворог у нас також неоднозначний.

– Фільм заявлений як воєнна драма, чи є в ньому місце іронії, гумору? Чи мали вони місце на знімальному майданчику?

– І в кіно, і на знімальному майданчику без гумору неможливо. Більше того, було багато жартів у сценарії. У фільмі ми трішки їх підрізали,бо настрій тривожності був нам важливіший. Але є моменти, коли глядач сміється. Ми намагались балансувати.

І під час зйомок були курйозні моменти. Під час зйомок «зеленого коридору» ми паралельно намагались готувати кілька локацій, це величезна територія – поля. Одна з них – це перевернутий, розстріляний автобус, з якого мали вилазити бійці. Поки ми знімали інші кадри, він залишився без нагляду. Коли ми прийшли знімати, з нього вже вкрали двигун. Двигун не шкода, але посеред автобуса була величезна дірка і довелось її нашвидкуруч приховувати.

– А де знімали ці кадри, де імітували Іловайський «коридор»?

– Це кілька місць. Частину знімали під Києвом, частину – в Бердянську, на полігоні.

Кадр з фільму
Кадр з фільму

– Костюми спеціально створювали чи бійці взяли свої?

– Костюми створювали, але був такий зворушливий момент – багато бійців через всі бої, через полон пронесли справжні шеврони «Донбасу». Це було дуже непросто, бо дехто з хлопців пробув у полоні по сто днів. Цих моментів немає у нашому фільмі, це окрема тема, яку не можна показати за 10 хвилин. Та, власне, так само, як й Іловайський коридор. Це був великий бій, там було багато героїчних випадків. Я думаю, що ми зробимо телеверсію – чотири серії, де більш докладно це розкриємо.

– А які перспективи у цього фільму?

– Зараз ми завершуємо турне сходом України. На зустрічах з нами – повні зали. Люди дуже тепло приймають, дякують, виходять на сцену бійці, ми спілкуємось. Ми розуміємо, що ми зробили стрічку недаремно. Люди кажуть, що про війну краще в кіно дивитись, а не в реальному житті. Кіно зараз у прокаті. Плануємо також закордонний прокат.

Самі бійці збирали гроші на цей фільм. Платники податків не витратили жодної копійки
Іван Тимченко

– Яким був кошторис?

– Самі бійці збирали гроші на цей фільм, більша частина коштів – це кошти Тараса Костанчука. Платники податків не витратили жодної копійки. Бюджет – близько 33 мільйонів гривень. Поки йдемо шляхом класичного кіно: кінотеатри, прокат, телеверсія. Можливо, колись фільм з’явиться і в інтернеті. Але, треба сказати, що тільки над звуком ми працювали чотири місяці. Так само і над зображенням. Всю повноту звуку почуєш тільки в кінотеатрі, вдома на кухні ти його не почуєш. Фільм створювався для великого екрану.

– Це був важливий досвід для вас?

– Я ще раз переконався, що українці – дуже крута нація. Маємо навчитися цінувати своїх героїв, бо інакше нам доведеться вшановувати чужих.

52-річний Ігор Чайківський, позивний «Артист», – колишній боєць батальйону «Донбас», учасник Іловайської операції. У фільмі зіграв самого себе. Він також був одним із консультантів знімальної групи. До подій на Донбасі він жив у Донецьку й працював у ляльковому театрі. У травні 2014-го, обійшовши всі військкомати й не почувши конкретної відповіді щодо призову, записався добровольцем до батальйону «Донбас». А за три місяці був Іловайський «коридор».

– Як починалась для вас Іловайська операція?

– Для нас вона розпочалася ще 10 серпня, коли туди поїхав перший взвод і ще декілька наших підрозділів – на першу спробу взяти Іловайськ. Тоді у нас загинув «Самольот», були поранені й убиті. Пізніше був виїзд наш на Іловайськ. Заночували в Осиковому, повернулись назад. І тільки наступного ранку колоною вирушили на Іловайськ. 18-го серпня надвечір були в самому місті, сконцентрувались у 14-й школі. А зранку нам треба було звільнити частину міста, дійти до міськвиконкому. Тоді вже почався конкретний Іловайськ. Уже в 20-х числах вже була інформація, що заходять російські колони. Вже дзвонили хлопці, вже розповідали, що займають Савур-Могилу, що кордон вільний. 24-го серпня вже чітко стало відомо, що росіяни оточують Іловайськ і роблять потрійне кільце. Була стовідсоткова інформація, що вони є, кілька батальйонно-тактичних груп, і десантники, і артилеристи, і танкісти, велика кількість.

– Наказ виходити з Іловайська надійшов тільки 28 серпня?

Ми ті, хто вижили там, вирішили, що треба зробити перший крок, – розповісти про все це
Ігор Чайківський

– Не знаю, чи до всіх так надійшов наказ. Але про наш підрозділ можу сказати: прийшов наказ 28–29 виходити. Я думаю, що наказ мав прийти набагато раніше, тоді б було збережено набагато більше життів і техніки. Особисто я вважаю, що це була зрада на найвищому рівні. Я це казав у 2014 році і зараз кажу. Я впевнений, що в «коридор» нас загнали для того, щоб знищити, адже добровольці ніколи нікому не були до вподоби.

Ми ті, хто вижили там, вирішили, що треба зробити перший крок, – розповісти про все це. 29 серпня, під час найбільшого пекла, в «коридорі» загинуло 272 бійці з різних підрозділів. Але вони не були розстріляні як дичина, як мішень. Вони чинили спротив, вони брали полонених, вони підбивали ворожу техніку. Це була справжня бійня, це була трагедія.

Кадр з фільму
Кадр з фільму

– Ваші спогади про Іловайськ увійшли до фільму?

– Не стояло питання, щоб до фільму увійшли якісь мої особисті спогади, бо це не можуть бути лише мої спогади. Хтось був поруч, це наші загальні спогади. Коли дізнався про фільм, було дуже велике бажання взяти участь.

– Що було найскладнішим на знімальному майданчику?

– Вдруге проводжати на смерть своїх побратимів, вдруге проводжати їх в останній путь, вдруге дивитись, як лежать убиті хлопці, яких зіграли актори… Найважче – втрачати.

– Над самою роллю вам було складно працювати? Ваш позивний «Артист» – звідки він?

Вдруге проводжати на смерть своїх побратимів, вдруге проводжати їх в останній путь, вдруге дивитись, як лежать убиті хлопці, яких зіграли актори… Найважче – втрачати
Ігор Чайківський

– Ми грали самих себе. Попри те, що це художній фільм. Мені особисто працювати було легко. Я граю себе справжнього. Всім, хто так робить, – достатньо легко. Тим більше, якщо розумієш, для чого це робиться. Цей фільм – не для мене, не для побратимів, не для учасників подій, які лишились живими. Цей фільм – пам'ять про загиблих. Це пам'ять для наших майбутніх поколінь.

Я мав певний досвід роботи в кіно. Знімався в кіно ще в школі, за радянських часів на кіностудії Довженка – я знімався в масових сценах.

У цивільному житті я був актором, тільки іншого рівня. Я працював у Донецьку з ляльковим театром. Зараз мій ляльковий театр працює в Київській області. Я – заступник директора Васильківського районного центру дитячої та юнацької творчості, займаюсь вихованням дітей. Це для мене важлива частина життя.

– Ви заявлені і як консультант фільму.

– Це гучно сказано – «консультант». Ми всі, хлопці, які були там, були консультантами. Ми говорили про якісь військові речі, які не розуміють актори, режисер. Про зброю, про те, як це відбувалось. Таким було консультування, у робочому процесі, невеличкі підказки.

Кадр з фільму
Кадр з фільму

– А військові мають якісь зауваження до фільму? Чи лунали вони на презентаціях?

– Вони, звісно, є і будуть. Були в Харкові – зауваження від нашого побратима щодо хронології. Ми відверто відповіли: ми це знаємо, цей фільм – не для нас, цей фільм – для глядача. Якщо критикуєш, зроби краще. Тим паче, що ми не претендували на 100-відсотково позитивну реакцію.

Коли я подивився цю стрічку, я зрозумів – що це перший крок нового українського кінематографу. Головне тепер, щоб не «заглохло».

Думаю, що інші підрозділі мають також зняти свої фільми про Іловайськ.

XS
SM
MD
LG