33 роки тому Верховна Рада України ухвалила Акт про проголошення незалежності держави. Так Україна продовжила «парад суверенітетів» колишніх союзних республік, який завершився розпадом СРСР наприкінці 1991 року. Відомі кримські політики, громадські діячі, науковці та правозахисники спеціально для Крим.Реалії згадують, як уперше дізналися про незалежність України та які надії з цим пов'язували.
Когось у Криму звістка про проголошення незалежності України застала на шкільній лаві, когось – у студентстві. Деякі опитані Крим.Реалії кримчани на той момент уже були активними проукраїнськими активістами та наближали незалежність України.
Майже у всіх спогадах, зібраних Крим.Реалії, є спільна риса – у Криму хоч і раділи відтворенню незалежної України, але з тривогою думали, що далі буде з півостровом, де активізувалися прорадянські та проросійські сили.
На момент 24 серпня 1991 мало хто міг уявити, що попереду чекають десятиліття економічного і політичного протистояння Росії, а потім і війна. Цей матеріал виходить за умов, коли Україна два з половиною роки протистоїть повномасштабному вторгненню Росії. Ми розпитали кримчан, яким вони пам'ятають день 24 серпня 1991 року.
«Прощавай, «совок», ми повернулися додому»
Іса Акаєв (Наріман Білялов), військовослужбовець ЗСУ, командир батальйону «Крим».
Я вірив, що все стане інакше, і тепер весь світ – перед тобоюІса Акаєв
– Коли Україна проголосила свою незалежність, я працював на кар'єрі, різав ракушку (природний камінь ракушняк – КР). Це був Євпаторійський завод будматеріалів. Кар'єр розміщувався в селищі, яке називалося Каменоломня, в Сакському районі. Але називали його по-старому – Мамай.
Про незалежність України дізнався зі ЗМІ. Здається, ми з хлопцями тоді обідали і в їдальні по телевізору почули новини.
Я вірив, що все стане інакше: прощавай, «совок», і тепер весь світ – перед тобою, ми повернулися додому, наші права будуть відновлені. Але, на жаль, все виявилося набагато складніше.
«Я у шість років радів Україні»
Сергій Костинський, військовослужбовець ЗСУ, ексчлен Нацради з питань телебачення та радіомовлення України, кримчанин.
– Я виріс у релігійній родині. Мої батьки були дуже негативно налаштовані проти радянської влади та СРСР. Тому в нашій родині завжди сподівалися, що СРСР впаде, і з нетерпінням чекали на незалежність України.
Про Акт проголошення незалежності України урочисто оголосив у родині мій батько. І це було справжнє свято для нашої родиниСергій Костинський
Мій батько – лікар-хірург, майже все життя працював у Сімферополі. Він не знав української мови, але сьогодні його можна було б назвати українським націоналістом. Тому що складно було знайти іншу людину, яка б так люто і щиро ненавиділа все, що пов'язане з раяднщиною. Він любив Україну. І виховання у мене, відповідно, було таким самим.
Про Акт проголошення незалежності України урочисто оголосив у родині мій батько. І це було справжнє свято для нашої родини. Мені на той момент було дев'ять років, я ще був дитиною. Але рівень усвідомлення того, що сталося, завдяки батькам був таким, що і для мене це була велика радість. Я з шести років усвідомлював себе етнічним українцем, і це була велика радість, що ми – українці – нарешті відтворили свою державу.
Після Акта про проголошення незалежності України все одно, за інерцією, продовжувала працювати радянська система. І мене у третьому класі у школі №14 у Сімферополі приймали в піонери. Весь мій клас вступив у піонери у 1991 році. Не вступили лише дві людини: я і мій близький друг, з яким згодом ми стали кумами. Я був з антикомуністичної родини, а він – із родини баптистів. І ми вдвох були білими воронами.
«На всю вулицю Пушкіна звучали українські пісні»
Петро Вольвач, академік Української академії екологічних наук, колишній член президії товариства «Просвіта» у Криму, ексголова Всекримського товариства вчених.
Проголошення Незалежності України для мене особисто та українців Криму було величезною подієюПетро Вольвач
– На момент розпаду СРСР я працював у системі Всесоюзного науково-дослідного інституту «Південний науковий центр», що підпорядковувався Москві. У Саках була відпочинкова база. І на момент ДКНС там відпочивало багато співробітників. Ми по радіо слухали про ці події. Потім я повернувся до Сімферополя і бачив, як співробітники Верховної Ради Криму виносили з будівлі комп'ютери та інші матеріальні цінності – все, що можна було винести. Це давало сигнал, що радянська система розвалюється.
Проголошення Незалежності України для мене особисто та українців Криму було величезною подією. Ми відзначали його: збиралися у Будинку офіцерів, співали гімн України. Нас тоді підтримував керівник цієї установи та дозволяв нам там збиратися.
Добре співали українських пісень члени української громади Криму Олександр Польченко, Алла Петрова, Владислав Хмеловський. До нас також приходив майбутній митрополит Сімферопольський і Кримський ПЦУ Климент.
Пам'ятаю, що ми також відзначали у Будинку офіцерів першу річницю Незалежності України. На всю вулицю Пушкіна звучали українські пісні, гімн України та стрілецькі пісні.
До нас заходила перспективна студентська молодь. Ці люди у 2014 році стали на захист України під час Революції Гідності. Вони, ще будучи дітьми, виховувалися у нашій українській спільноті. Тому я вважаю, що ми до певної міри підготували в Криму ґрунт для української атмосфери.
Особисто для мене День Незалежності України – це як друге народження. Свято, яке я відзначаю на одному рівні з великими церковними датами.
«Раділа за Україну, хвилювалася, щоб Крим не відійшов Росії»
Валентина Потапова, кримчанка, українська правозахисниця.
– Дуже добре пам'ятаю день проголошення незалежності України. На той момент я була в археологічній експедиції у Севастополі. Ми розміщувалися на турбазі в Учкуївці на північній стороні Севастополя.
Ми повернулися в табір і там нас повідомили, що стався переворот у Москві і президент СРСР Михайло Горбачов заблокований у ФоросіВалентина Потапова
Практично єдиним джерелом новин було радіо. Воно дуже голосно щодня о 6:00 ранку транслювало гімн СРСР. А вранці 19 серпня 1991 року гімн чомусь не заграв. Ми звернули на це увагу, бо дуже рано виходили на розкопки, а гімн для нас був сигналом зробити перерву на каву.
І ось ми чекаємо-чекаємо, а перерви немає. Тоді ми подивилися на годинник і побачили, що вже далеко не шоста година і не зрозуміли, чому нічого не відбувається.
Ми повернулися в табір і там нас повідомили, що стався переворот у Москві і президент СРСР Михайло Горбачов заблокований у Форосі.
Це було зовсім недалеко від місця, де ми були. Ми зрозуміли, що щось відбувається, до чого ми не готові.
За кілька днів ми дізналися, що Україна здобула незалежність. Особисто я сприйняла це з радістюВалентина Потапова
Частина нашої археологічної експедиції була з країн Балтії. Вони відразу зібралися і поїхали купувати квитки додому. Ці люди – єдині, хто зрозуміли, що те, що відбувалося тоді в Москві, це вікно можливостей для здобуття незалежності. Ми – кримчани – цього не розуміли.
А за кілька днів ми дізналися, що Україна здобула незалежність. Особисто я сприйняла це з радістю. Але для мене – кримчанки, як і для багатьох інших кримчан, головним тоді було питання: а де тепер буде Крим? З огляду на те, що розпадається Радянський Союз, чи буде боротьба Росії за Крим, чи він залишиться у складі України? Тоді я дуже хвилювалася, бо мені дуже не хотілося, щоби Крим відійшов Росії.
«Незалежність України – право української нації на свою державу»
Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу.
Керівництво Меджлісу кримськотатарського народу перебувало в активному діалозі з керівництвом тоді ще радянської УРСРРефат Чубаров
– Напередодні державного перевороту в Москві, який став фінішом для СРСР, у Сімферополі 26-30 червня 1991 року відбулося засідання відтвореного Курултаю кримськотатарського народу. Він зібрався вперше після 73-річної перерви.
Делегації, обрані кримськими татарами, ухвалили дуже важливі документи. І керівництво Меджлісу кримськотатарського народу перебувало в активному діалозі з керівництвом тоді ще радянської УРСР, щоб донести до нього зміст ухвалених документів та розпочати діалог щодо їх реалізації.
Коли стало відомо про державний переворот у Москві, у Бахчисараї відбулося засідання Меджлісу кримськотатарського народуРефат Чубаров
І тут розпочалися ключові події у Москві. Коли стало відомо про державний переворот у Москві, у Бахчисараї відбулося засідання Меджлісу кримськотатарського народу. На ньому було ухвалено звернення, в якому заявлено, що укази ДКНС є незаконними та суперечать здоровому глузду. Меджліс тоді закликав усіх співвітчизників не підкорятися рішенням ДКНС (самопроголошений орган, не передбачений Конституцією колишнього СРСР, створений у серпні 1991 року для збереження СРСР шляхом усунення від влади президента Михайла Горбачова – КР) та не виконувати їх у Криму. Ми тоді взяли до відома заяву голови президії Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука про те, що надзвичайний стан на території України не діє, і закликали громадян протестувати проти цього перевороту.
Ми тоді дуже активно співпрацювали з Народним рухом України. Ми надіслали йому документи, затверджені Курултаєм. Голова Народного руху України Іван Драч звернувся з листом до Верховної Ради України, в якому оголосив, що НРУ визнає право кримськотатарського народу на національно-територіальну автономію на своїй історичній батьківщині у складі України, а також визнає Меджліс, обраний Курултаєм, найвищим, єдиним, повноважним представницьким органом кримських татар.
І третє, про що було заявлено у зверненні – щоб парламент разом із Меджлісом кримських татар розробив механізм реалізації права кримських татар на самовизначення.
Акт про проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року кримськотатарським народом однозначно сприйняли як безумовне право української нації на відтворення власної держави. І виходячи з цього, ми будували свої подальші дії.
Ми розуміли, що ці сили докладатимуть усіх зусиль, щоб вилучити Крим зі складу УкраїниРефат Чубаров
Згодом Меджліс кримськотатарського народу ухвалив заяву про суспільно-політичну ситуацію в Криму, в якій йшлося про події на півострові та про проросійські сили, що вже тоді активізувалися.
Ми розуміли, що ці сили докладатимуть усіх зусиль, щоб вилучити Крим зі складу України. Тоді Меджліс у своїй заяві зазначив, що основа благополуччя всіх зацікавлених сторін у Криму може бути закладена лише за умови визнання кордонів між Україною та Росією, реалізації права кримських татар на самовизначення в Криму та надання Криму статусу національно-територіальної автономії у складі України.
Таким чином, позиція кримських татар, представлена Меджлісом, полягала в тому, що Акт про проголошення незалежності України був безумовним правом української нації на відновлення власної держави. А Меджліс кримських татар виходить із того, що має бути визнане право кримськотатарського народу на самовизначення на своїй батьківщині у складі України.
«З незалежністю України розпочалася багаторічна боротьба за український Крим»
Андрій Щекун, представник Крайової Ради українців Криму, головний редактор газети «Кримська світлиця».
– На момент проголошення Акта про незалежність України я був студентом Самбірського педагогічного училища. Я ще не міг голосувати, бо мені ще не виповнилося 18 років, але я був активним учасником студентських заходів та акцій Народного руху України у Львівській області.
1990 року я разом з іншими студентами їздив до Києва підтримувати Революцію на граніті.
Я та мої однокурсники раділи, що Україна стала незалежною. Ми всі ті дні були прикуті до телевізораАндрій Щекун
У педучилищі нам забороняли брати участь у цих акціях. Але ми все одно сіли на потяг та поїхали до Києва підтримувати учасників протестів. А вечірнім поїздом повернулися назад. Про це не знали навіть наші батьки.
Я та мої однокурсники раділи, що Україна стала незалежною. Ми всі ті дні були прикуті до телевізора, оскільки це було єдине джерело оперативної інформації тоді.
Після закінчення педагогічного училища я вступив до Сімферопольського державного університету. Це було вже у незалежній Україні – 1992 року. Там я вже включився до активного суспільного життя. З незалежністю України розпочалася багаторічна боротьба за український Крим.
«Незалежність України відкрила нам шлях на батьківщину»
Зарема Барієва, українська правозахисниця, кримчанка.
Мої батьки дуже раділи новині про незалежність УкраїниЗарема Барієва
– На момент проголошення незалежності України я та моя сім'я, на жаль, ще жили в депортації – в Узбекистані. Мені було лише дев'ять років. Я тільки пам'ятаю, що мої батьки дуже раділи новині про незалежність України і казали, що це відкриє нам шлях на батьківщину.
Ми змогли повернутися до Криму 1993 року. Ми тоді розраховували на себе і сподівалися, що ставлення української держави та українців до кримських татар буде кращим, ніж за часів колишнього СРСР.
«Була надія, що держава захистить українців»
Андрій Іванець, кандидат історичних наук, провідний науковий співробітник Національного музею Голодомору-геноциду, кримчанин.
– Коли Україна проголосила свою незалежність, я проходив практику перед навчанням на історичному факультеті Сімферопольського державного університету. Зустрів ці доленосні події на консервному заводі імені Кірова. У радянські роки була традиція відправляти студентів на виробничу практику.
Там я та інші студенти почули спочатку про спробу путчу в Москві. Потім ми довідалися про проголошення Акта незалежності України. Точно не пам'ятаю, як саме це було: чи то люди сказали, чи то прочитав у ЗМІ.
Була велика надія, що створюється держава, яка захистить українців від усіх попередніх бід, які спіткали їх у XX століттіАндрій Іванець
Незабаром виникли побоювання, оскільки були заяви прессекретаря Єльцина (першого президента РФ – КР), які фактично означали територіальні претензії до України.
У Криму також було неспокійно, проросійські сепаратистські сили піднімали голови. Тому я напружено чекав на результати референдуму (всеукраїнський референдум 1 грудня 1991 року, на який було винесено питання про незалежність України – КР) у Криму. Але вони дали позитивний результат: понад 54% кримчан проголосували за незалежність України, а у Севастополі – навіть 57%.
У зв'язку з проголошенням незалежності України я мав позитивні емоції. Була велика надія, що створюється держава, яка захистить українців від усіх попередніх бід, які спіткали їх у XX столітті.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
