Спеціально для Крим.Реалії
Один із найвідоміших степовиків в історії України – Мамай. Це і ймовірний засновник династії князів Глинських, у спорідненості з якими були перші козацькі гетьмани. І людина, іменем якої названо найпопулярніший іконографічний образ старої України – «козак Мамай». І, нарешті, антигерой безлічі легенд – чого варті висловлювання: «наче Мамай пройшов» і «мамаєве побоїще». Ким же був цей чоловік, який так тісно пов'язав Крим із материковою Україною?
Мамай походив із монгольського, але згодом тюркізованого роду кіятів. Його батька звали Алач(Алі)-бек, і ким саме він був – десятиліттями точаться суперечки, і вирішення цього питання не видно досі. В одному я впевнений: думка, ніби Алач/Алаш був намісником у Солхаті – хибна.
Народився Мамай на рубежі 1320-1330 рр., його мусульманським ім'ям було Мухаммед (він був відомий як Кучук-Мухаммед, тобто «малий», ймовірно, за низький ріст). Мамай одружився з дочкою хана Бербідбека – Тулунбек-ханум, а 1359 року став беклярібеком Золотої орди – і, як колись Ногай, відправляв посольства від свого імені.
«Дочка Бірди-бека була одружена з одним із старших монгольських емірів на ім'я Мамай, який у його царювання керував усіма справами. До володінь його належало місто Крим. Тоді його там не було», – писав Ібн Халдун. Як головний чиновник в Улусі Джучі, Мамай контролював західну частину держави, до якої входив Крим, але безпосередньо солхатським темником він не був.
І тут в Орді спалахнула Велика зам’ятня. З літа 1359-го до осені 1361 року на престолі змінилося шість ханів, тож Мамай втратив своє становище. Спочатку він ще лавірував при дворі (за перших трьох ханів), але в серпні 1361 року, на сьомий день царювання четвертого, залишив Новий Сарай і пішов зі своїм родом на захід. Він укріпився на нижньому Дніпрі, у гирлі річки Конки, а свою ставку назвав просто – Орду.
Не будучи Чингізідом, Мамай не міг сам зайняти престол, тому спочатку він підтримував одного з претендентів – Кільдібека, який восени 1361 року зайняв Сарай, але за рік був убитий. Тоді у вересні 1362 року, як повідомляє Ібн Халдун, «Мамай виступив до Криму, поставив ханом юнака з дітей Узбека, на ім'я Абдуллах, і рушив з ним у Сарай». Місто впало, і в жовтні-листопаді того ж року Абдуллах став ханом усієї Орди. Утримався у столиці він до 1363 року.
Що ж у цей час відбувалося у Криму?
Ймовірно, навесні 1359 року помер Кутлуг-Тімур, а його місце, можливо, зайняв Кутлуг-Буга, колишній беклярібек за хана Джанібека. Чи був цей Кутлуг-Буга ідентичний тому, який брав участь у битві на Синіх Водах 1362 року – незрозуміло, але якщо так, то в ній він точно не загинув. Поки Мамай підтримував ханів-переможців, Кутлуг-Буга був йому лояльний. Але втрата Абдуллахом Нового Сарая призвела до виступу темника проти беклярібека.
До 1363 року належить приписка на полях одного вірменського рукопису з Солхата. «У цей час було багато сум'яття та хвилювання від рук тимчасових завойовників, оскільки не було ані вождя, ані царя, який міг би відновити мир… Тому намісник цього міста копає рови; він копає рови навколо цього міста, і він руйнує численне житло вщент. І було багато руйнувань, і всі були сповнені страху». Засновані ординцями міста раніше не мали укріплень – просто не було потреби. Але тепер «монгольський світ» стрімко поринав у вир хаосу.
Не менш драматично розвивалися події й у генуезьких факторіях. У 1361 році Каффу осадили з суші й моря війська синопського еміру, але зазнали поразки й відступили. Однак ані чума, ані війни з ординцями та венеціанцями, ані ця сутичка не завадили генуезцям розширювати свою міні-імперію у Криму.
Так, ще у 1346 році флот, відправлений з Генуї на допомогу обложеній Каффі, відбив у ординців Чембало. За два роки жителі Каффи просили у метрополії не економити на захисті стін, а також призначити до Чембало, де почалося будівництво фортеці, консула. Разом із містом під владу генуезців потрапила й сільська округа.
Міжусобиця в Орді позначилася й на становищі християн Криму. До 1365 року належить наступний вірменський запис із Каффи: «Цього року прибув сюди антихрист і руйнівник Чалібег, з народу ізмаїльтян. Мечем він убивав християнський народ і тримав усю навколишню країну в страху й тремтінні день і ніч».
Але скориставшись зам'ятнею, генуезці 19 липня 1365 року захопили свою найважливішу конкурентку – Солдайю, а також 18 навколишніх сіл на Південному узбережжі Криму (т.зв. «Готія»). Приписка на полях вірменського рукопису повідомляє: «Того ж року, за Провидінням Господнім, у місто [Каффу] прибув правити консул із доблесного народу ромайського. За наказом ромайців, з Божою допомогою узяв він місто Сухда [Судак] і захопив усе, що там було, порубав усіх ісмаїлітів та євреїв, а майно відібрав».
90-річний період венеціано-генуезького суперництва закінчився – Каффа залишилася не просто головною, а фактично єдиною морською брамою Криму до Європи. Захоплений Судак, чиї укріплення давно були зруйновані, був обнесений 6-метровим земляним валом, а вже в 1371 там почалося зведення кам'яних стін і веж.
Слідом за Солдаєю генуезці зайняли Черкіо (сучасну Керч) і Тамань, фактично поставивши під контроль шлях із Чорного моря до Азовського. Вкотре загострилися стосунки з венеціанцями: щороку, починаючи з 1359-го, фіксувалися зіткнення як на морі, так і в Тані. Генуезці заборонили венеціанцям вести пряму торгівлю у кримській Готії, а за операції в Каффі стягували 4% мито.
Чи то генуезька експансія стала останньою краплею, чи то Мамай давно збирався навести лад у Криму, але вже 23 серпня 1365 року на полях вірменського рукопису із Солхату з'явився такий запис: «За часів метушливої тривоги, оскільки люди і тварини з усієї країни, що тяглася від Кец [Керчі] до Сарукармана [Херсон], зібралися тут; та Мамай у Карасу [нинішньому Білогірську] з численними татарами; і наше місто тремтить і хитається». Отже, півострів знову спустошився – за однією оцінкою, населення Херсона скоротилося до 1400 осіб.
Із сусідньої приписки ми знаємо, чим закінчилася справа: «З війною скорбота охопила всі межі міста Крим, бо начальник-князь його не зміг протистояти, переможений, втік, і [нападники] приєднали до війська близько 2000 чоловіків і, забравши разом із припасами зброї, повели на мол». Це повідомлення спростовує гіпотезу про те, що батько Мамая був тим часом солхатським темником.
Саме місто не зруйнували – на цей час припадає сплеск наукової та літературної діяльності у ньому. Але місто не уникло випробувань, як свідчить приписка від 1368 року: «після взяття міста, куди пізніше прийшов і моторошний голод, і померла численна й незліченна (кількість) людей, що й писати неможливо».
Можна припустити, що в цей же час (точна дата нам невідома, але, скоріш, раніше, ніж пізніше) Мамай повернув під ординський контроль 18 селищ навколо Сугдеї, проте на саме місто нападати не став. Беклярібек потребував союзників за межами Золотої орди, а торгівля з генуезцями могла забезпечити суттєве поповнення його скарбниці.
Зміцнивши тили, Мамай у 1367 році вдруге бере під контроль ординську столицю. І знову наступного року Сарай переходить під контроль іншого претендента, після чого там змінилося ще кілька ханів.
1369 року венеціанці збиралися відправити до Мамая посольство – просити про зниження мита в Тані з 4% до 3%. Ймовірно, беклярібек пішов їм назустріч, щоб отримати їхню підтримку у хиткому Азові. Але щоб послабити залежність від італійців, наступний мамаїв хан Мухаммед у 1372 році видав купцям Кракова ярлик на пільгову торгівлю з Ордою, а у 1379 році – купцям Львова.
Восени 1369 року, можливо, помер або був убитий Абдуллах. Є підстави вважати, що з цією подією якось пов'язана різанина в Азові взимку 1369/1370 (сотні тіл зі слідами страти були безладно звалені в купи). Беклярібек розправлявся з прихильниками старого хана, який захотів самостійності та вийшов з-під впливу? Чи місто захопили вороги Мамая, а загиблі були його прихильниками? Приписка до вірменського рукопису із Солхату 1371 року говорить: «Князі й полководці, зібрані на півночі, вбивають одне одного».
Сенат Венеції в 1370 році одноголосно ухвалює перше рішення про будівництво кам'яних укріплень замість палісаду у своїй факторії в Тані, ремонт старої і закупівлю нової зброї (втім, до 1376 року ця справа так і не була завершена).
Новим правителем Мамай навесні 1370 призначає сина Абдуллаха – восьмирічного Мухаммеда-султана. При цьому в Сараї в 1371/72 році карбувалася монета ханші Тулунбек – дружини Мамая. Ймовірно, у 1369/70 році відбулося третє та останнє захоплення столиці беклярібеком.
Це був момент найвищого тріумфу Мамая – він контролював більшу частину Золотої орди, включаючи столицю, та номінального хана. До титулу беклярібека він додав монгольський почесний титул «тітям» («дядя» хана російських літописів), його родові володіння в Причорномор'ї набули статусу «суюргала» – їхній власник був звільнений від податків і мав право самостійно судити своїх підданих.
Формальним визнанням статусу Мамая став початок у листопаді 1371 року його особистого листування з єгипетським двором.
Але жити і правити «титану» (як іноді його називали в генуезьких джерелах) залишалося менше десятиліття.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо встановити VPN.
