Доступність посилання

ТОП новини

«Пріоритетне питання ‒ деокупація Криму»: кандидат у депутати Еміне Джеппар


У парламентських виборах, які 21 липня відбудуться в Україні, бере участь низка політиків, громадських активістів з анексованого Криму, які переїхали на материкову частину країни після 2014 року або раніше були тісно пов'язані з півостровом. Заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар балотується за списком політичної партії «Українська стратегія Гройсмана».

Що планує робити як народний депутат Еміне Джеппар? Чого їй вдалося досягти за час роботи в міністерстві? Чи займатиметься вона питаннями Криму, і що може зробити для кримчан на півострові, будучи народним депутатом? В ефірі денного ток-шоу Радіо Крим.Реалії ведуча Олена Ремовська шукає відповіді на ці запитання з першим заступником міністра інформаційної політики України, кандидатом у народні депутати від партії «Українська стратегія Гройсмана» Еміне Джеппар.

‒ Еміне, ви були в уряді ці чотири роки. Як так вийшло, що ви вирішили змінити його на Верховну Раду?

Моя основна тема та особиста історія ‒ це питання Криму. Для мене це була найголовніша мотивація

– Це не зовсім так. У принципі, я не була членом Кабінету міністрів, а, як перший заступник (міністра інформаційної політики України ‒ КР) відвідувала засідання Кабінету міністрів, замінювала міністра, який оголосив про свою відставку, проте Верховна Рада тоді за неї не проголосувала. Але у мене не було права голосу, тому я не була членом Кабінету міністрів. Перший рік я була позаштатним радником, а це фактично режим волонтера. Рішення йти в парламент для мене логічне та послідовне. По-перше, парламент може відкрити для будь-якої політичної сили можливість взяти участь у формуванні уряду, і так чи інакше входити в систему виконавчої влади. По-друге, тримати на контролі ті чи інші питання вже на рівні законодавчого регулювання. Звісно, моя основна тема та особиста історія ‒ це питання Криму. Для мене це була найголовніша мотивація.

‒ Чому ви обрали саме партію прем'єр-міністра Володимира Гройсмана?

Деокупацію Криму і Донбасу я заявила, як свою мету участі в цій політичній силі

– Він декларував свою позицію, і суть його слів зводиться до того, що він хотів сформувати власну команду, щоб повторити історію успіху, який він продемонстрував, коли був мером Вінниці. За дві каденції він вивів місто з повних аутсайдерів за рівнем і комфортом життя, зміг зробити його прекрасним. Як він каже, він вважає себе «мером України». Він хоче сформувати потужний середній клас і захистити усі реформи, які почав, як прем'єр, разом зі своєю командою. Зокрема, це реформа децентралізації, освітня реформа та багато інших. До того ж, велика частина людей у команді ‒ це люди, з якими ми вже працювали, з якими я вже маю досвід роботи. Я позитивно ставлюся до них і поділяю певні цінності. Я розумію, що це сильні менеджери, наприклад, Лілія Гриневич. Вона започаткувала титанічні зрушення з новою українською школою.

‒ Які ваші пріоритети в цій політичній команді?

‒ Це гуманітарний блок ‒ деокупація Криму та Донбасу. Я узяла це як свою мету участі в цій політичній силі... Мене б не було в команді, якби це питання для неї не було пріоритетним.

‒ Вам пропонували балотуватися від якоїсь ще політичної сили?

‒ Так, було кілька інших пропозицій, але я не хочу говорити, від кого, тому що зараз це вже не актуально.

‒ Судячи зі свіжої соціології, «Українська стратегія Гройсмана» поки не долає 5-відсотковий бар'єр. Чи немає у вас відчуття, що ваші намагання будуть марними?

‒ Ми, на щастя, не живемо відчуттями. Можливо абсолютно все: є шанс пройти до парламенту, є шанс не пройти. Чесно кажучи, ми жодного разу під час зборів у штабі, обговорюючи різні питання й готуючись до публічних виступів, не артикулювали, що буде, якщо ми не пройдемо. Ми налаштовані зробити все можливе, для того щоб пройти.

‒ Ви народилися в Криму?

‒ Моє перебування в Криму почалося з 4-річного віку, коли мої батьки, чиї батьки були депортовані, переїхали до Криму. Два лікарі ‒ мама стоматолог, тато хірург ‒ переїхали до Керчі, де їм обіцяли працевлаштування. Але через те, що вони були кримськими татарами, а в паспорті раніше зазначали національність, вони не могли знайти роботу. А без неї прописатися не можна. Кілька років вони просто виживали: тато працював таксистом, мама теж знаходила якийсь спосіб заробити. Ось так на 50 копійок у день жила моя родина. Потім вони все ж знайшли роботу, прописалися і залишилися в Криму. Освіту я отримувала після керченської школи в Києві, в університеті імені Тараса Шевченка, на факультеті міжнародних відносин. Кілька років я працювала в Міністерстві закордонних справ і бачила себе дипломатом. Але так сталося, що я вийшла заміж і пішла у декретну відпустку, у 2009 році поїхала народжувати доньку до Криму. Я була впевнена, що дуже швидко повернуся до Києва, але відчула, що хочу бути мамою. А потім Осман Пашаєв запропонував мені вести українські новини й бути редактором на телеканалі ATR. Буквально через тиждень у мене було відчуття, що я все життя займалася саме цим.

‒ Тобто вам було комфортно в Криму після київського досвіду?

Я вирішила, що залишуся в Криму з сім'єю, що свої ресурси інвестуватиму в свій народ і його розвиток. Але окупація докорінно змінила все

– Це відчуття, що мені абсолютно комфортно, що я хочу залишатися жити в Криму поруч зі своїм народом, зі своїми традиціями та культурою. А раніше я себе відчувала людиною з великого міста, мені було абсолютно комфортно в Києві. Я вирішила для себе, що залишуся в Криму з сім'єю, що свої ресурси інвестуватиму в свій народ і його розвиток. Але окупація докорінно змінила все. Я була однією з тих, хто починав проєкт Крим.Реалії, здебільшого працювала з іноземними ЗМІ ‒ американськими, британськими. Ми тоді об'їздили весь Крим ‒ за кілька тижнів до так званого референдуму й кілька місяців після нього.

‒ А потім довелося виїхати?

‒ Ми з чоловіком вирішили, що в таких репресивних умовах, в умовах несвободи, жити в Криму досить складно. Я подумала, що я набагато більше зроблю, щоб змінити цю ситуацію ‒ звільнити Крим від окупації ‒ за умови, що переїду до Києва.

‒ Якими своїми досягненнями в Мінінформполітики ви пишаєтеся?

Ми розробили дві стратегії інформаційної реінтеграції Донбасу та Криму з абсолютно чітким меседжем

– Зокрема, це запуск телеканалу UATV ‒ телеканалу іномовлення, якого раніше в історії України не було. Його місія ‒ бути першоджерелом про Україну на закордонну аудиторію. Сьогодні він веде мовлення декількома мовами, серед них англійською, кримськотатарською, арабською та російською. Його можна побачити й на окупованих територіях. До того ж, я брала участь у створенні потужних адвокаційних кампаній, присвячених Криму, ‒ це документальні фільми, щомісячний журнал про Крим декількома мовами для всіх світових посольств у Києві та для наших посольств за кордоном. Ми розробили дві стратегії інформаційної реінтеграції Донбасу та Криму з абсолютно чітким меседжем, це дослідження та моніторинг певних тенденцій. На основі всього цього ми напрацьовуємо спеціалізований контент.

‒ Як ви думаєте, робота Мінінформполітики продовжиться при новому президенті?

‒ Формально президент ніяк не впливає на формування уряду, але це робитиме коаліція або парламентська більшість. Зараз ходять різні чутки, але я намагаюся не слідувати за ними. Я хотіла б висловити надію, що це міністерство має право на життя, що воно необхідне під час інформаційної війни, його потрібно насичувати ресурсом ‒ і людським, і фінансовим. З огляду на те, що для президента Володимира Зеленського інформаційний напрямок ‒ один із пріоритетних, я сподіваюся, що розуміння щодо цього відомства буде у нової команди, яка формуватиме уряд.

‒ Чи немає у вас відчуття, що чим далі, тим менше можна зробити з материка щось для людей безпосередньо в Криму?

‒ Немає такого відчуття. Навпаки, я вважаю, що єдиними та головними захисниками громадян України на окупованих територіях виступають громадяни України на неокупованих територіях. Публічність ‒ це чи не єдиний імунітет і спроба захистити їхнє життя, а для тих, хто сьогодні за ґратами ‒ умови їхнього перебування там.

Кримчани на виборах до Верховної Ради України 2019 року

В цьому році в рядах української влади може посилитися команда кримчан. Про намір боротися за мандати народних депутатів на майбутніх парламентських виборах уже оголосили близько десяти політиків, чиновників і громадських діячів – вихідців з Криму.

За партійними списками до Верховної Ради України балотуються п'ять членів Меджлісу кримськотатарського народу: лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв і заступник голови Меджлісу Ахтем Чийгоз (партія Петра Порошенка «Європейська солідарність»), голова Меджлісу Рефат Чубаров (партія «Сила і честь» Ігоря Смешка), Гаяна Юксель (Партія зелених України), член Меджлісу кримськотатарського народу і Світового конгресу кримських татар Абмажит Сулейманов («Народний Рух України»).

На вибори до Верховної Ради йдуть не тільки представники Меджлісу кримськотатарського народу. Серед них – українська журналістка і державний діяч кримськотатарського походження, перший заступник міністра інформаційної політики України Еміне Джеппар (партія «Українська стратегія Гройсмана»), делегат Курултаю кримськотатарського народу Рустем Умеров, координатор ініціативи «КримSOS» Таміла Ташева і виконавчий директор благодійного фонду «ВостокSOS» Олександра Дворецька (всі троє – від партії «Голос» Святослава Вакарчука), блогер і дизайнер з Криму Ліза Богуцька (партія Володимира Зеленського «Слуга народу»), кримчанин, колишній народний депутат України, бізнесмен Андрій Сенченко («Сила права»), громадський діяч, волонтер, переселенка з Криму Наталія Лютикова («Народний Рух України»).

Також читайте інтерв'ю з кандидатами в народні депутати України, пов'язаними з Кримом:

(Текст підготував Владислав Ленцев)

XS
SM
MD
LG