Рубрика «Погляд», спеціально для Крим.Реалії
Потуги повчати інших, бути вчителями та наставниками, навіть якщо для цього немає підстав, – у крові кримських чиновників. За останні 8 років кого тільки вони не намагалися вчити – і регіони Росії, і європейців, і оголошували себе «регіоном процвітання», і прикладом у розвитку сільських територій, і екологічним прикладом, і «квітучим садом».
Де тільки не ступала нога кримського чиновника – він намагався вчити інших. Останній писк кримської чиновницької моди – повідомлення спікера російського парламенту Криму Володимира Константинова про те, що вже «Крим є головним наставником майбутніх регіонів Росії». Ще й самій Москві навряд чи доведеться думати, що робити із захопленими Луганською, Донецькою, Херсонською та Запорізькою областями України, оскільки їх буде звільнено українською армією, а Крим уже береться їх навчати. Тому варто подивитися: чи взагалі можуть кримські колаборанти бути наставниками, і в чому?
Спочатку слід відокремити ті місця, де Константинов видає бажане за дійсне. Він явно поспішає та обманює читачів-кримчан, коли стверджує: «Вже звільнені від окупації українських націоналістів території висловили бажання увійти до складу Росії». Постає питання – в якій формі вони це висловили?
Про Запоріжжя це сказав призначений Росією чиновник неіснуючої військово-цивільної адміністрації окупованого міста Володимир Рогов, що було не більше, ніж його особистою думкою. А Константинов «поширив» цю брехню майже на всю Україну: «У Запорізькій, Херсонській та частково Харківській областях розпочалася активна фаза підготовки до референдуму щодо входження до складу РФ». У всіх цих місцях ще триває війна, російська армія вбиває тих, кого Константинов хоче запросити на «референдум», і, до речі, російські «куратори» вже оцінили, що бажаний для них результат «референдуму» неможливий і відмовилися від його проведення, а кримський спікер досі живе старими фантазіями.
«Широкі можливості», «соціальні гарантії», «культурні зв'язки» зміцнюються російськими бомбами та ракетами?
Більше того – несе кримчанам явну брехню: там бомбардування і війна, а в нього «вже йде процес їх інтеграції до правового поля Росії, що відкриває широкі можливості в розвитку економіки регіонів, отриманні соціальних гарантій, відновленні історичних і культурних зв'язків». Нічого собі – «широкі можливості», «соціальні гарантії», «культурні зв'язки» зміцнюються російськими бомбами та ракетами? «Правове поле» вкрите вбивствами та злочинами.
Про жодне «облаштування» в регіонах, де ще тривають бої, й мови немає, а Константинов уже приписує президенту Росії Володимиру Путіну на похвалу собі слова, яких той ніколи не говорив: «Облаштування звільнених територій значною мірою йде за кримською моделлю. Як щодо Криму наш президент підтвердив упевненість у тому, що все було зроблено правильно – відповідно до волі кримчан, так і майбутнє звільнених територій залежатиме від вибору їхніх мешканців. І навіть Україна, точніше – те, що від неї зрештою залишиться, – може забиратися в ЄС, аби тільки з її території не виходила загроза для нас».
На окупованих територіях немає жодного облаштування. Тим більше немає його «на кримський зразок»
Зауважимо – справжнє облаштування йде поки що на територіях, зруйнованих російською армією та звільнених від неї Збройними силами України, а на окупованих територіях немає жодного облаштування. Тим більше немає його «на кримський зразок» – немає там ні «республік», ні «держрад», ні «рад міністрів».
Та й саму кримську окупацію було здійснено зовсім не «з волі кримчан», оскільки підсумки фальсифікованого «референдуму» не визнані ні ООН, ні іншими міжнародними організаціями.
Наскільки відомо, вибір українців, підкріплений багатьма попередніми референдумами, – жити в незалежній Україні. І не треба дурити кримчан.
До складу Європейського Союзу Україна вступить, не питаючи дозволу у переляканого «українською загрозою» Константинова. А спікеру краще подумати, що буде з Росією, коли весь світ переможе агресора, як про це домовилися учасники останнього саміту G20 на Балі, який міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров залишив раніше.
Константинов договорився до того, що робить явне перебільшення: «Крим, окрім гуманітарної допомоги, надає всебічну підтримку майбутнім новим регіонам Росії. Це досвід у законодавчій сфері, у кадровій політиці, це системна робота у відновленні втрачених торговельно-економічних зв'язків, пасажирських перевезень та транспортної логістики. Модель і досвід нашої республіки щодо інтеграції до правового та соціально-економічного поля Російської Федерації воістину безцінні. І сьогодні Крим виступає головним наставником майбутніх регіонів Росії, відправляючи туди свої кадри».
Яку ж модель і який безцінний досвід Константинов хоче експортувати з Криму на південь України?
Яку ж модель і який безцінний досвід Константинов хоче експортувати з Криму на південь України? Якщо у складі України Крим був автономною республікою, яка повністю використовувала свої права як у бюджетній, так і в гуманітарній, економічній політиці, часом усупереч бажанням Києва, то зараз головною турботою кримських чиновників є турбота про те, щоб кримське законодавство ні на букву, ні на кому не розходилося з московськими законами. Ні про іншу мову навчання та спілкування, ні про розвиток міжнаціональних відносин, ні про економічну самостійність зараз у Криму й подумати не можуть. Цей «безцінний» досвід Константинов хоче передати Україні?
Константинов вважає досягненням, що заступником голови неіснуючої військово-цивільної адміністрації Запорізької області призначений молодий кар'єрист Андрій Козенко, який не прийшовся до двору ні в Москві, ні в Криму. Він переказує його слова про те, що «унікальне» завдання самопризначеної ВЦА – це «налагодження мирного життя».
Виходить, що Росія принесла війну у благополучну українську Запорізьку область для «налагодження мирного життя»?
Виходить, що Росія принесла війну у благополучну українську Запорізьку область для «налагодження мирного життя»? Мирного життя у попередньо зруйнованих Бердянську, Мелітополі, у селах та селищах? Після передачі Запоріжжя «досвіду» бомбардувань, Крим передасть українцям «план соціально-економічного відновлення, пріоритети та механізми розв'язання найскладніших питань»?
Крим тепер для кількох окупованих районів півдня України став нахлібником, а рветься у наставники
Андрій Козенко намагається вказувати жителям Запорізької області на те, що вони знають краще за нього. Він відкрив «велику таємницю»: виявляється, «треба проаналізувати можливості для інвестиційної діяльності – область може сама заробляти». Так у Запорізькій області це знають краще за Козенка, оскільки Запоріжжя здавна заробляло завжди більше, ніж Крим, і самозабезпечення Запоріжжя завжди було вищим, ніж у Криму. Тож жителі регіону сумніваються – чи потрібні їм такі «кримські вчителі»? Адже це Херсонська та Запорізька області завжди забезпечували Крим товарами та продовольством, а не навпаки. Не дарма ж, щойно Херсонська та Запорізька області були частково окуповані, кримські чиновники кинулися красти в них зерно, овочі та фрукти, інше продовольство та вивозити його до Криму. Не кажучи вже про крадіжку дніпровської води та роздачу її на півострові безкоштовно.
Крим тепер для кількох окупованих районів півдня України став нахлібником, а рветься у наставники. Але єдиний досвід, який Володимир Константинов може передати комусь, – це досвід зради Батьківщини та колаборації з окупантами.
Костянтин Подоляк, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
