Українські правозахисники закликають активізувати питання звільнення політв'язнів, які перебувають у застінках Кремля з 2014 року. Ідеться про громадян України, переважно кримчан, яких влада РФ десятиліття утримує в ув'язненні у справах, визнаних політично мотивованими. В умовах повномасштабного вторгнення РФ в Україну процеси щодо їх обміну фактично «заморожені». Але активісти сподіваються домогтися повернення цього питання до порядку денного міжнародних переговорів України, зокрема з російською стороною. Чи є шанс звільнити кримських політв'язнів, розповідаємо у матеріалі Крим.Реалії.

«Час нагадати, що війна почалася у 2014-му, а не у 2022 році. Наше завдання – звернути увагу на тих, хто перебуває в ув'язненні 10, 12 років, і сказати, що, на жаль, ми з 2022 року не бачимо, щоб ці люди звільнялися. Починаючи з 2025 року Росія припинила відпускати тих, хто вже відбув свої терміни. Ми говоримо, що ці люди в неволі з 2014, 2016, 2018 років, вони ще й невідомо коли можуть вийти, а можуть взагалі ніколи не вийти», – заявляє Ігор Котелянець, голова «Об'єднання родичів політв'язнів Кремля».

Ця організація ініціювала адвокаційну кампанію «LongestHeld | Найдовше в полоні», покликану актуалізувати вимоги міжнародних інституцій до негайного та безумовного звільнення цивільних осіб – громадян України зі статусом політв'язнів, яких утримують у місцях ув'язнення в РФ.

За даними правозахисників, ідеться про долі десятків людей, які опинилися в російських застінках у перші роки російської анексії Криму, а також про сотні жителів інших окупованих РФ територій України, яких російська влада оголосила «шпигунами», «диверсантами» або звинуватила у «держзраді» під час повномасштабної війни проти України.

«Севастопольські диверсанти»: десятиліття – у в'язницях РФ

Десять років у російських в'язницях перебувають севастопольці Дмитро Штибліков та Олексій Бессарабов, а також їхній близький друг, колишній український військовослужбовець Володимир Дудка. До російської анексії Криму 2014 року Штибліков і Бессарабов досліджували тему національної безпеки та євроатлантичної інтеграції в Чорноморсько-Каспійському басейні для українського аналітичного центру «Номос», а також входили до редколегії українського журналу «Чорноморська безпека», що видавався з 2005 року.

Російські спецслужби затримали їх у Севастополі в листопаді 2016 року за звинуваченням у «підготовці диверсій на об'єктах військової інфраструктури та системах життєзабезпечення міста» нібито на замовлення української розвідки, а також у незаконному зберіганні зброї.

Підконтрольний Росії Севастопольський суд у квітні 2019 року засудив Володимира Дудку та Олексія Бессарабова до 14 років позбавлення волі. Вони провину заперечували.

Під час слідства до затриманих тривалий час не допускали незалежних адвокатів. У підсумку Дмитро Штибліков відмовився від їхніх послуг і уклав досудову угоду зі слідством, визнавши провину. Правозахисники вважають такий крок результатом тиску на нього з боку російських силовиків.

Підконтрольний Росії Севастопольський суд виніс Дмитру Штиблікову м'який вирок – п'ять років позбавлення волі. Але відбувши термін покарання в листопаді 2021 року, кримчанин не зміг вийти на волю. Російська влада почала переслідувати його у новій кримінальній справі – про «держзраду». У квітні 2022 року російський суд Ростова-на-Дону засудив Дмитра Штиблікова до 19,5 років позбавлення волі.

Українські та російські правозахисники вважають Дмитра Штиблікова, Олексія Бессарабова та Володимира Дудку політичними в'язнями. Їхні родини сподіваються на можливість їх звільнення в результаті обміну цивільними особами між РФ та Україною. Але цього досі не сталося.

«Люди приречені помирати в російських буцегарнях»

Президент українського Центру глобалістики «Стратегія ХХІ», головред видання «Чорноморська безпека» Михайло Гончар згадує, що 10 років тому звістка про затримання колег у Севастополі застала його зненацька.

«Я був у Дніпрі, коли (пролунав) дзвінок від журналіста Радіо Свобода із запитанням, якого я не зрозумів. Я не знав про те, що сталося це викрадення. Воно здавалося чимось нереалістичним. Але реалії були саме такими. Це була акція помсти рашистського режиму колегам за їхню діяльність. Десятиліття зусиль щодо їхнього звільнення не принесло їм свободи. Тому боротьба триває», – заявив він на пресконференції у Києві.

Багато хто сподівався на звільнення «севастопольських диверсантів» у 2021 році, коли напередодні візиту до Києва тодішнього держсекретаря США Ентоні Блінкена Олексій Бессарабов надіслав йому звернення з російської колонії. У ньому йшлося про те, що політв'язні «майже забуті, тому що проблематика Криму не обговорюється на міжнародних переговорах».

У відповідь Ентоні Блінкен запевнив, що США не забули про цих людей, і пообіцяв «продовжувати закликати Росію до звільнення незаконно утримуваних нею осіб».

«Це було п'ять років тому. Нічого не сталося. А тому очевидно, що заклики просто так на Кремль не впливають. А отже, тепер, через 10 років, це боротьба за свободу як для наших колег, так і для тих, хто тривалий час перебуває в неволі. На тлі масштабних обмінів військовополоненими, що відбуваються (під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну – КР), якось відійшло в тінь те, що є ті, хто в російській неволі – з 2014 року. І це актуалізує тему звільнення тих, хто найдовше в полоні», – каже Михайло Гончар.

Сьогодні Дмитро Штибліков, Олексій Бессарабов і Володимир Дудка утримуються в російському ув'язненні в найтяжчих умовах, каже керівник безпекових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.

«Як тільки російські або українські свята, їх ховають у ШІЗО. Бояться їх, навіть коли вони мовчать. За свою професійну діяльність уже десять років сидять мої друзі. І скільки ще вони сидітимуть у тій Росії, невідомо. Люди просто приречені помирати в російських буцегарнях», – каже він.

Валентин Виговський: із колонії – в неволю

Киянин Валентин Виговський – ще один із визнаних політв'язнів, якого РФ переслідує з 2014 року.

У 2014 році він приїхав до анексованого Криму, відгукнувшись на прохання знайомої привезти гроші нібито на лікування родича. Але його затримали російські спецслужби за звинуваченням у «шпигунстві».

Після затримання українця вивезли до Москви. Він стверджує, що його «били, імітували розстріл» і змусили підписати зізнавальні свідчення. Російський суд засудив Валентина Виговського до 11 років позбавлення волі. Вісім років він провів в одиночній камері.

У вересні 2025 року українець відбув термін покарання. Але вийти на волю йому досі не вдалося. Із колонії його перевезли до депортаційного центру в російському Кірові. Відтоді російські суди регулярно подовжують йому термін утримання там, пояснюючи це нібито неможливістю повернути його в Україну через воєнні дії з РФ.

У депортаційному центрі українець фактично продовжує залишатися в неволі. Яким чином його звільнити, українська влада та громадські діячі поки не знають. Але оскільки прецедент створено, у подібній ситуації можуть опинитися й інші громадяни України, яких утримують у РФ.

Три вироки Олега Приходька

Із жовтня 2019 року в російському ув'язненні перебуває коваль із села Оріхове Сакського району Олег Приходько.

Після російської анексії Криму у 2014 році він продовжував зберігати вдома українську символіку та не приховував своєї проукраїнської позиції. Невдовзі російські силовики звинуватили його в тероризмі, вилучивши у нього разом з українськими символами нібито вибуховий пристрій, фрагменти тротилової шашки та уражальні елементи.

Кримчанин провину заперечував.

«Мене звинувачують у тероризмі за те, що я захищав в окупованому Криму честь і гідність нашого українського прапора! Ми не перші і не останні, хто продовжують боротьбу за існування нашої ідентичності, нашої нації», – наголошував він у листі із СІЗО до українського народу.

Олег Приходько заявляв про побиття та тортури з боку російських силовиків і жорстоке поводження в ув'язненні.

У березні 2021 року Південний окружний військовий суд у російському Ростові-на-Дону засудив кримчанина до п'яти років ув'язнення.

У листопаді 2023 року суд у РФ додав йому ще чотири з половиною роки ув'язнення за двома новими звинуваченнями. А у 2026 році стало відомо, що Олегу Приходьку інкримінують ще дві тяжкі статті: про «сприяння терористичній діяльності» та «підбурювання до держзради». За версією ФСБ, він нібито пропонував іншим ув'язненим вирушити на війну проти України, вбити командирів і здатися в полон ЗСУ. Позиція Олега Приходька щодо цього невідома.

11 листопада Південний окружний військовий суд РФ виніс йому вирок – 18,5 років ув'язнення, повідомило російське видання «Медиазона».

За таких обставин перспективи звільнення 67-річного кримчанина без можливості обміну залишаються незрозумілими.

Галина Довгопола: сім років неволі

Сім років у російському ув'язненні перебуває пенсіонерка із Севастополя, 71-річна Галина Довгопола. Її російські спецслужби звинуватили у «шпигунстві на користь розвідки Міноборони України». Жінка провину не визнає.

Підконтрольний Росії Севастопольський міський суд засудив її до 12 років позбавлення волі за «держзраду». Правозахисники вважають це переслідування політичним через проукраїнську позицію кримчанки. Вона публічно засуджувала російську окупацію Криму та підтримувала зв'язок з українськими волонтерськими організаціями.

Із 2019 року Галина Довгопола перебуває в російському ув'язненні. Це суттєво підірвало її здоров'я.

«Наша найстарша політув'язнена – Галина Довгопола – 71 рік(!) нещодавно перенесла інсульт. Її трохи потримали в лікарні, а потім повернули назад до колонії. Вона не може самостійно пересуватися і потребує крісла колісного. Пише, що наступну зиму не переживе», – повідомляє фрилансер Крим.Реалії Владислав Єсипенко, який тримає з нею зв'язок через тюремну пошту.

Жінка пише, що у виправній колонії №1 селища Головіно Владимирської області РФ найжахливіше для неї – місцевий клімат: минулої зими холод із морозами тривав шість місяців.

Галина Довгопола сподівається на звільнення за допомогою обміну між РФ та Україною. У своїх листах вона просить Україну не забувати про неї та інших бранців Кремля.

«Одного прошу від усіх: жодних зборів грошей для мене! Допомога – лише широкий розголос і нагадування уряду України про політв'язнів… А ми тут чекаємо, і кожен із нас бореться за життя, щоб не «померти в Росії» за колючим дротом. Просимо вас не забувати про нас», – пише кримчанка.

«Росія перетнула всі гуманні межі»

Кримінальні справи про «шпигунство», «диверсії» та «держзраду», які Росія з 2014 року «відпрацьовувала» в анексованому Криму, з 2022 року почали масово практикувати на окупованих територіях Херсонської та Запорізької областей, каже голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.

За її даними, у КПГ задокументували щонайменше 500 людей із Криму, Херсонської та Запорізької областей, яких російська влада переслідує за політичними мотивами.

«Ми бачимо, що Росія переслідує людей не за злочини. Це принципово важливо розуміти, що людей зараз у російських катівнях переслідують за те, що вони в різні способи чинили спротив окупації. Людей кидають до в'язниць за те, що вони – колишні військові або колись брали участь в АТО тощо», – стверджує Ольга Скрипник.

Під час повномасштабного вторгнення РФ в Україну тяжких кримінальних справ щодо цивільних осіб на окупованих територіях стає більше, а вироки за ними – дедалі жорсткішими, зазначає правозахисниця.

«До 2022 року жінок майже не було в таких справах. А зараз їх уже понад 80. Тобто Росія перетнула абсолютно всі гуманні межі, якщо ми можемо їх шукати. Їх просто немає. Вона переслідує чоловіків, хворих, літніх людей, жінок, зокрема жінок із дітьми. Тобто жодних обмежень для Росії немає. Страшно, що сьогодні ми говоримо про 10 років (ув'язнення в РФ). За цей час ми, виходить, не знайшли способів, як повернути людей з-за ґрат. На жаль, вони досі в колоніях, у страшних умовах», – каже Ольга Скрипник.

«Для українців Росія готує найскладніші умови утримання»

Під час повномасштабного вторгнення в Україну російська влада та силовики розширюють географію затримань громадян України та незаконно відправляють їх до місць позбавлення волі на територію РФ, каже голова української громадської організації «Медійна ініціатива за права людини» Тетяна Катриченко.

«Географія, де зараз перебувають громадяни України в РФ, якщо ми говоримо про цивільних бранців і військовополонених, найширша. За Полярним колом є місця, де утримують українців. Там, де мінус 50 градусів і на склі лід у десять сантиметрів. Як правило, для українців Росія завжди готує спеціальні найскладніші умови утримання, штрафні ізолятори», – розповідає вона.

Згідно з міжнародним правом, Росія зобов'язана повертати цивільних осіб Україні «без умов», зазначає Тетяна Катриченко. Але вона цього не робить, заявляючи, що це не просто цивільні особи, а нібито «кримінальні злочинці, яких вона має право утримувати».

«Існують великі проблеми з поверненням цивільних людей. Останнє їхнє велике повернення було у 2019 році. Далі почалося повномасштабне вторгнення (РФ в Україну – КР), і вони не потрапляють під повернення. Для України важливо говорити, що всі її цивільні особи на окупованих територіях були затримані незаконно, засуджені незаконно й утримуються Росією незаконно, а також вимагати повернення цих людей. І важливо, щоб українське суспільство формувало суспільний запит, що ми ні про кого не забуваємо, не можемо змиритися з тим, що є затримані цивільні та що вони відбуватимуть у РФ покарання до кінця термінів», – вважає правозахисниця.

Учасники адвокаційної кампанії «LongestHeld | Найдовше в полоні» вважають перспективним розглядати питання звільнення цивільних осіб зі статусом політв'язнів у межах української переговорної групи, яка працює з російською стороною під час повномасштабної війни РФ проти України.

Раніше до РФ було передано список громадян України, зокрема цивільних, для обміну, стверджують правозахисники. Проте поки тривають воєнні дії між РФ та Україною, звільняти вдається переважно військовополонених.

Українські правозахисники сподіваються, що питання звільнення цивільних осіб вдасться активізувати на рівні профільних інституцій України та із залученням міжнародних партнерів до таких гуманітарних ініціатив.

Влада України координує питання звільнення військовополонених і цивільних осіб із РФ за допомогою різних механізмів. Серед них – діяльність Координаційного штабу з питань поводження з військовополоненими, який відпрацьовує можливість звільнення і військових, і цивільних бранців, співпраця з Євросоюзом і спеціальними міжнародними платформами, а також переговори з російською стороною, зокрема по лінії Уповноважених із прав людини обох країн, що воюють.

Вікторія Веселова – псевдонім журналіста RFE/RL, який пише під цим ім'ям із міркувань безпеки