Доступність посилання

ТОП новини

Ліга Сулькевича. Литовські татари при владі в Криму. Частина 6


Сулейман Сулькевич

Спеціально для Крим.Реалії

(Продовження, попередня частина тут)

Понад 100 років тому, 25 червня 1918 року, в Криму розпочав свою діяльність перший Крайовий уряд ‒ перехідний орган влади півострова в буремні роки воєн і революцій. Цікавою особливістю цього уряду була робота в ньому на керівних посадах не кримських, а литовських татар на чолі з прем'єром Сулейманом Сулькевичем. Як вони опинилися на півострові, і чим закінчився цей інтернаціональний експеримент ‒ читайте в циклі ексклюзивних матеріалів на Крим.Реалії.

Соратники

25 червня 1918 року була формально затверджена програма діяльності Кримського Крайового уряду, а Сулейман Сулькевич став прем'єр-міністром півострова. Перший Крайовий уряд Криму на чолі з Сулькевичем, незважаючи на поточні кадрові перестановки, в цілому продовжував свою діяльність до 15 листопада того ж року ‒ і саме в цьому уряді служило як ніколи багато литовських татар. Попередні 5 матеріалів циклу були присвячені біографії прем'єра, а зараз прийшов час познайомитися і з деякими його соратниками.

Зрозуміло, литовські татари відігравали свою роль в історії півострова і раніше ‒ можна згадати, наприклад, Мустафу Давидовича, уродженця Варшави, друга й соратника Ісмаїла Гаспринського, який керував Бахчисараєм упродовж 22 років (1885-1907 рр.)! Але це був швидше виняток, аніж правило. Лише 1917 року, як згадував Асан Сабрі Айвазов, «після поїздки муфтія Челебієва до Казань та Уфи почався наплив до Криму волзьких і польсько-литовських татар, винятково інтелігенції, серед яких були і військові, і жінки».

Юсиф Везіров (Чеменземінли), азербайджанський літератор, служив заступником міністра закордонних справ Кримського Крайового уряду Джафера Сейдамета, писав про ті дні: «Останнім часом багато хто з тих [тобто литовських] татар з'явилися в Криму. Це були офіцери, юристи, лікарі, чиновники й видатні майстри, які не знали нічого, окрім шаблі. Перебуваючи далеко від батьківщини, вони отримали на чужині освіту й повернулися нині в рідний край, забувши, на жаль, мову. Як істинно належні до ісламської релігії та тюркської народності, ми маємо з радістю вітати литовських татар на їхній початковій батьківщині й повернути їм тюркську мову».

Приїжджих стало так багато, що з 1917 до 1920 року в Криму діяв Союз литовських татар, до того ж, протягом 1917-1918 рр. у Сімферополі існував Клуб мусульманської інтелігенції, організований вихідцями з Польщі.

Олександр Ахматович

Першим і за алфавітом, і за рангом серед соратників Сулькевича був, без сумніву, Олександр Матвійович Ахматович

Першим і за алфавітом, і за рангом серед соратників Сулькевича був, без сумніву, Олександр Матвійович Ахматович. Він походив із давнього ханського роду, який перебрався до Литви з Великої Орди в 20-і роки XV століття. Більшість Ахматовичів до середини XIX століття несли військову службу, але в другій половині століття дехто обрав юридичні терени. Народився Олександр у родині військового юриста та поета Матвія Ахматовича й Олени (в дівоцтві Туган-Барановської) 1 грудня 1865 року в родовому маєтку Бергалишки Віленської губернії (нині ‒ Гродненська область Білорусі). Велике володіння (майже 100 гектарів) 1920 року було конфісковане більшовиками.

1886 року Олександр Ахматович закінчив гімназію в Санкт-Петербурзі, потім до 1890 року навчався на юридичному факультеті Варшавського університету. З 1894 року служив секретарем у рідній повітовій управі, з 1909 року був членом Хати Суднової (апеляційного суду) у Варшаві, а 1914 року, після початку Першої світової війни, перебрався до Петрограда, де став спочатку асистентом прокурора Цивільного суду Касаційного департаменту Урядового Сенату, а потім ‒ прокурором Касаційного суду Польського королівства ( польських губерній, які залишилися під контролем Росії). Також у ці роки Ахматович був членом Громадянського комітету віленської землі в Петрограді та Польського товариства повернення з Росії до Польщі.

Після Лютневої революції 1917 року Ахматович активно долучився до формування національного руху: очолив Петроградський Союз татар Польщі, Литви, Білорусі та України та як представник польсько-литовських татар увійшов до складу виконкому Всеросійського мусульманського союзу. Союз татар призупинив свою діяльність восени, після більшовицького перевороту, а Ахматович у січні наступного, 1918 року керував делегацією, яка перевозила Коран султана Османа (який вивезли з Самарканда після російського завоювання і зберігали в публічній бібліотеці Петербурга) в Уфу. Незабаром Союз був закритий радянською владою.

Пізньої весни 1918 року, після вигнання більшовиків із Криму, Ахматович перебрався на півострів. Перші півроку він проживав там як приватна особа, а після урядової кризи 11-12 вересня увійшов до складу керівництва Кримським Краєм на посаді міністра юстиції. Ще до свого призначення він виступав за нормалізацію економічних відносин з Україною (в той момент між Києвом і Сімферополем велася повномасштабна економічна війна) і навіть склав для українського уряду чернетку запрошення кримчан до переговорів. Ставши міністром, Ахматович подав спеціальний меморандум, у якому, з одного боку, рішуче відкидав саму можливість втрати Кримом свого суверенітету, а з іншого ‒ пропонував вступити з Україною в федеративний союз. Тому саме Ахматович у жовтні очолив кримську делегацію на переговорах у Києві про приєднання півострова до України, показавши себе рішучим і навіть непоступливим дипломатом, що призвело до зриву угоди. Після відставки прем'єра Сулькевича 15 листопада того ж року міністр юстиції склав свої повноваження та виїхав на захід.

1919 року Ахматович оселився в зайнятому польськими військами Вільно (Вільнюсі), де відродив і очолив згаданий раніше Татарський Комітет. Під час польсько-радянської війни зусиллями місцевих татар з колишніх царських офіцерів був організований Татарський уланський полк ім.Мустафи Ахматовича (прадіда нашого героя), який серед іншого звільняв Київ від більшовиків у травні 1920 року. У полку служили й сини Олександра.

Ахматович брав участь у Всепольському з'їзді делегатів мусульманських гмін 28-29 грудня 1925 року, на якому була створена самостійна релігійна організація польських мусульман ‒ Мусульманський релігійний союз

1920 року Ахматович був головою апеляційного суду польських прифронтових земель, упродовж 1920-1921 року ‒ очолював Департамент юстиції Тимчасової керівної комісії Середньої Литви. Після приєднання цих земель до Польщі працював у Вільно адвокатом і очолював Товариство суддів і прокурорів віленської землі. Також Ахматович брав участь у Всепольському з'їзді делегатів мусульманських гмін (районів) 28-29 грудня 1925 року, на якому була створена самостійна релігійна організація польських мусульман ‒ Мусульманський релігійний союз, і обраний склад муфтіяту. На з'їзді Ахматович головував у комісії з вироблення проекту статуту створюваного релігійного союзу. У 1920-1930-х рр. він входив також до складу правління Татарського національно-культурного центру, неодноразово виступав з лекціями на релігійні та правові теми, написав роботу про співвідношення польського цивільного права та шаріату. Ахматович очолював делегацію мусульман під час візиту до Варшави афганського короля Абдулли 1928 року. Пізніше брав участь у виданні «Гербовника татарських родів у Польщі».

Із 1928 до 1930 року Ахматович засідав у Сенаті Республіки Польща, обраний за списком Безпартійного блоку співпраці з урядом. Очолював сенатську комісію з юриспруденції. 1942 року, в розпал німецької окупації, переїхав до Ченстохови.

Ахматович був одружений із Емілією Кричинською, яка народила йому 6 синів і 2 дочки. Помер Олександр Матвійович 7 березня 1944 року в Ченстохові, а похований на мусульманському кладовищі Варшави.

Про історію революції в Криму та своє перебування на півострові Ахматович написав невеликий нарис, опублікований у Вільно 1932 року під заголовком: «Трагедія кримських татар».

Далі буде.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

XS
SM
MD
LG