У тому, що Росія розпочне воєнне вторгнення в Україну, журналістка і психологиня Ольга Духнич була впевнена ще наприкінці минулого року. Усвідомивши це, вона пережила той стрес, з яким більшість українців зіштовхнуться 24 лютого. Але це не завадило родині Духнич зробити кілька великих покупок, а в січні – запланувати та оплатити літній відпочинок. «У мене була позиція, що я не хочу жити життям, яке мені диктує Путін. Я хочу жити своїм життям», – каже Ольга. Для неї це було важливим торжеством життя над тим, що відбувається.
Крим.Реалії продовжують розповідати історії кримчан, які з початком анексії Криму переїхали на материк, а після повномасштабного вторгнення Росії в Україну опинилися серед кількох мільйонів українців, які втекли до Європи.
Коло замкнулося
Вперше Росія змусила Ольгу Духнич залишити свій дім у березні 2014 року. У перші дні окупації Криму знайомі в українській спецслужбі попередили її – Ольгу шукатимуть у Таврійському національному університеті, де вона викладала. Духнич негайно виїхала із Сімферополя до Києва. А люди в цивільному справді прийшли на факультет у пошуках надміру активного викладача.
Студентів Європою возили чотири роки, сіяли розумне, добре, вічне, а вони у 2014 вирушили до «Единой России»
Того року Духнич покинула не лише дім, а й викладання. І однією з причин цього стало розчарування у власних студентах.
– Їх Європою возили чотири роки, сіяли розумне, добре, вічне, – згадує вона про університетські програми. – А вони виявилися науковими комсомольцями та у 2014 вирушили до «Единой России».
Втім, Ольга визнає: подібному сприяла сама атмосфера на факультеті політичних наук і міжнародних відносин у ТНУ. Ще задовго до початку російської анексії Криму факультет запрошував із лекціями провідних російських пропагандистів та ідеологів «русского міра».
Духнич описує себе як людину, яка прив'язується не до гір і пташок, а до людей та стосунків. А багато близьких їй людей мало-помалу залишили контрольований Росією Крим. Тож не дивно, що розпочавши життя з нуля у Києві, Ольга за пів року відчула: це її місто.
– Моя сім'я походить із Київської області. Оскільки бабуся була дочкою «ворога народу», а дідусь сидів у Севуралазі (Північно-Уральський ВТТ), то їм не дозволяли жити у столиці, виселили у Мелітополь, звідки я згодом потрапила до Криму.
Тоді, у 2014 році, це історичне коло замкнулося.
А в лютому 2022 року Духнич залишала свою простору двокімнатну квартиру в Києві. Історія її роду розпочала новий виток.
Мапа зворотного шляху
– У те, що буде війна, я повірила ще торік. Через 5-10 років Росія не консолідувала б таку кількість озброєння і таку кількість людей біля кордонів України. Зрозуміло, що дедалі дорожче обійшовся б напад, бо змінюється демографія, застаріває техніка, санкції працюють, технології вдосконалюються. Це в сукупності факторів давало мені уявлення, що Росія нападе. Питання – коли це станеться, – розмірковує Духнич. - Я думала, ближче до літа.
Те, що це сталося наприкінці зими, Ольга зрозуміла вранці 24 лютого, до того як взяла в руки телефон. Після перших вибухів за вікном у машинах на подвір'ї спрацювала сигналізація. За десять хвилин Ольга з дочкою вже ховалися у бомбосховищі.
Дочка давно знає, що Росія воює з Україною. Вона знає, що тато і мама раніше жили в Криму, звідки їх Росія вигнала
«Мамо, давай ми розмовлятимемо тільки українською», – сказала їй там шестирічна Поліна.
– Моя дитина росте свідомим громадянином. Вона давно знає, що Росія воює з Україною. Вона знає, що тато і мама раніше жили в Криму, звідки їх Росія вигнала. Вона знає, що українці сильні, що нас шанує весь світ. І для неї радість бути українкою, – каже Духнич.
Якось близька для Ольги людина пояснила їй, що на будь-яку проблему потрібно реагувати дією, а не переживанням. Відтоі вона взяла це на озброєння. Вміння зберігати спокій у критичній ситуації допомогло їй і тепер, можливо, у найкритичнішій ситуації в її житті.
Коли вони виїхали з Києва, то побудували маршрут через глухі села, в об'їзд великих населених пунктів, щоб дитина не чула вибухи і не бачила у вікно те, що могло б її травмувати.
Вийшло.
Їхній шлях до Відня зайняв чотири дні. Дорогою Поліна почала малювати мапу. «Щоб не забути, як повертатися додому!» – пояснила вона.
Нескінченна ілюзія
Приміряти на себе статус переміщеної особи Духнич називає досить неприємним досвідом. Не через холодний прийом європейців – тут усе було навпаки. Ольга розповідає, як багато разів стикалася дорогою з тим, що дізнавшись, що вони українці, місцеві жителі не брали з них грошей. Справа в іншому.
Я це проживала з Кримом. Тому що всі твої перемоги, здобутки, які були свого часу у Криму, вони в Києві обнулилися
– Коли тобі 40, у тебе вже є уявлення про власну суб'єктність і компетентність. Про те, що ти чогось варта як людина, маєш певний ресурс, і у тебе за спиною є певна історія. Я це проживала з Кримом. Тому що всі твої перемоги, здобутки, які були свого часу у Криму, вони в Києві обнулилися, – пояснює вона.
Водночас Ольга визнає: «медовий місяць» із біженцями не триває довго, як для самих біженців, так і для сторони, що приймає. Тому Духнич називає правильним, коли українці, які втекли до Європи, відразу намагаються працевлаштуватися і взяти життя у свої руки.
У неї самої обрій планування розширився до пів року. Духнич сподівається, що до 9 травня стане зрозуміло: чи буде війна затяжною, чи буде вона локалізована в одній частині країни і якими будуть умови безпеки в тилу. А до кінця літа, на її думку, стане зрозуміло, чи можна вже повертатися в Україну.
А повернутися вона планує в будь-якому разі. Духнич впевнена, що якщо людина переселяється в нову країну після 30-ти, вона ніколи не почуватиметься в ній удома. Просто тому, що вона склалася як людина іншого суспільства, іншої культури. Якщо ти переїхав до США, вважає вона, можливо, твої діти будуть там своїми, а якщо до Європи – лише діти твоїх дітей.
Наразі Ольга живе у мультикультурному районі Відня.
Це район, у якому ти бачиш, скільки воєн сталося у світі, починаючи з 80-х років ХХ століття
– Це район біженців. Тут поряд зі мною живуть турки, афганці, сирійці, люди з країн Балканського півострова. Це район, у якому ти бачиш, скільки воєн сталося у світі, починаючи з 80-х років ХХ століття, – розповідає вона.
Тепер цей список тих, хто втік від війни, почали поповнювати і українці.
– Будувати життя у новій країні, намагаючися зрозуміти його як своє – це нескінченна ілюзія, – каже Духнич. – Тобто я поки що житиму тут, але я залишаюся громадянкою України і моя земля – там.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://d3e1m6ew10i0fy.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.