«Всі люди народжуються вільними і рівними у своїй гідності та правах» – ці слова зі статті 1 Загальної декларації прав людини знайомі багатьом кримчанам. Однак російська анексія Кримського півострова у 2014 році докорінно змінила всі сфери суспільного життя його мешканців, поставивши під загрозу їхню особисту безпеку. До десятих роковин анексії Криму Росією Крим.Реалії підготували цикл матеріалів, присвячених одному з базових прав людини і тому, як це право порушувалося російською владою.
Захист людського життя та його цінність незалежно від статі, раси, віросповідання та інших ознак став однією з ключових цінностей у концепції прав людини, а у Загальній декларації прав людини (1948 рік) право на життя йде першим, воно визнане основним і головним. Проте ні з початком захоплення Росією Кримського півострова, ні сьогодні кримчанам таке право, що називається за замовчуванням, не гарантоване. Що стало підставою для таких висновків – читайте у цьому матеріалі.
Гаряча фаза окупації Криму (лютий-березень 2014 року)
Про те, що життя перестало бути основною цінністю, стало зрозуміло 15 березня 2014 року, коли d Білогірському районі Криму знайшли понівечене тіло кримського татарина Решата Аметова. На роздягненому тілі вбитого було виявлено численні сліди побоїв, голова була зав'язана скотчем, поруч лежали кайданки. Припускають, що причиною смерті стало проникне колото-ріжуче поранення в око.
За 12 днів до цього Решат Аметов виходив з одиночним пікетом проти російської окупації Криму на центральну площу Сімферополя, звідки його і викрали представники створеного росіянами незаконного збройного формування «Кримська самооборона».
Він став першим, хто втратив життя під час так званої гарячої фази російської анексії, коли спротив на півострові ще мав масовий характер, а російські війська брали Крим нібито «без єдиного пострілу».
А невдовзі, 18 березня 2014 року, в Сімферополі двома автоматними кулями було вбито прапорщика Сергія Кокуріна, який перебував на спостережній вежі фотограмметричного центру під час штурму цієї частини невідомими під керівництвом російського військового злочинця Ігоря Гіркіна.
За словами тяжко пораненого в цій же перестрілці українського офіцера Валентина Федуна, українські військові не чинили спротив, оскільки не отримали наказу на оборону, а російські солдати стріляли на всі боки, вбивши крім Кокуріна, і одного зі своїх офіцерів – волгоградського спецназівця Руслана Казакова.
Слідом за вбивством Кокуріна, який принаймні перебував на території частини, яку штурмували, відбувся відвертий розстріл беззбройного українського офіцера за місцем проживання. 6 квітня в офіцерському гуртожитку двома пострілами впритул у спину з автомата АК-74 молодший сержант окремого батальйону морської піхоти ЧФ РФ Євген Зайцев застрелив майора Станіслава Карачевського.
За версією російських ЗМІ, українські офіцери били шибки на КПП, а патруль припинив їхні хуліганські дії. Пізніше російський суд визнав Євгена Зайцева винним у вбивстві та призначив йому за цей тяжкий злочин необґрунтовано м'яке покарання у вигляді двох років колонії-поселення.
Між двома вторгненнями Росії (квітень 2014-го – лютий 2022 року)
Закріплення на захопленій кримській території та її анексія не змінили підходу російських силових структур до питання цінності людських життів. У листопаді 2017 року вони влаштували спецоперацію із захоплення «вимагачів» – чотирьох активістів Кримськотатарського національного руху, серед яких була 83-річна Веджіє Кашка.
Коли на її очах спецназ ФСБ у масках став валити на підлогу чоловіків похилого віку, їй стало зле. Медикам, які приїхали, слідчий заборонила везти літню жінку до лікарні до завершення слідчих дій, і та померла прямо в машині «швидкої допомоги». Надалі російські силовики і суд відмовилися проводити розслідування дій, що спричинили смерть Веджіє Кашка.
Ее называли легендой. Три года без Веджие Кашка (фотогалерея)
Під час іншої спецоперації співробітниками ФСБ 11 травня 2021 року розстріляли громадянина Узбекистану Набі (Аюба) Рахімова. У рідній країні його давно звинуватили в причетності до організації Хізб-ут Тахрір і оголосили в міжнародний розшук. У цей час Рахімов був у Росії. Потім Європейський суд з прав людини встановив, що його видача владі Узбекистану через ризик тортур і жорстокого поводження в разі видворення є неприпустимою. Після цього Рахімову було надано тимчасовий притулок у Росії, який неодноразово продовжували.
Правозахисники стверджують, що на момент вбивства він не перебував у розшуку. Що сталося під час штурму будинку, в якому жив Рахімов, – досі не відомо. Рідним не видали його тіло, а самого Рахімова посмертно звинуватили в тероризмі та замаху на життя співробітників поліції. За версією слідства, він чинив опір під час затримання та відстрілювався, тому його «ліквідували». Захист наполягав у суді на тому, що Рахімова було вбито співробітниками російського спецназу.
Російська мобілізація та масові втрати серед військових РФ із Криму
Через пів року після повномасштабного вторгнення в Україну, у вересні 2022 року, російська влада оголосила «часткову мобілізацію» в анексованому Криму. У межах цих дій, за словами очевидців (прізвища не розкриваються редакцією з міркувань безпеки), співробітники «Росгвардії» проводили рейди та заповнювали автобуси будь-якими чоловіками відповідного віку.
«Ми говоримо про «насильницьку мобілізацію», але цей термін не лише про застосування фізичної сили. Йдеться про загрозу застосування сили, примус, викликаний страхом, затриманням, психологічним тиском або зловживанням владою щодо особи», — пояснює аналітик «КримSOS» Євген Ярошенко.
За оцінками проєкту ВПС та «Медиа-зона», на сьогоднішній день у війні проти України було вбито щонайменше 38 кримчан і севастопольців з-поміж мобілізованих. Їх смерть стала прямим результатом дій російської окупаційної влади.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
