Спеціально для Крим.Реалії
Чи можна сказати, що 2020 рік наблизив повернення Криму в Україну та відновлення територіальної цілісності країни? Звичайно, частина читачів відповість на це запитання ствердно ‒ маючи на увазі, перш за все, ту обставину, що після будь-якої окупації починається відлік «зворотного часу». При цьому Україна намагається з точки зору дипломатичних зусиль робити все можливе, щоб світ не забув про окупований і потім анексований Росією півострів.
Але в самому Криму ‒ як і варто було очікувати після окупації ‒ все більш помітні її наслідки. Або, якщо простіше сказати, наслідки того простого факту, що півострів ‒ це не острів, що він пов'язаний з материком. І не мостом, вже вибачте, а природним перешийком. У 2014 році вперше за всю історію Криму цей зв'язок був штучно розірваний російськими військами, на Перекопі з'явилися прикордонники, а Крим став наближатися до екологічної катастрофи. Але вважати, що ця катастрофа наблизить повернення Криму, було б наївно. Кремль, думаю, зацікавлений в території, а не в жителях, і мало кого в російському керівництві дійсно турбує ситуація з кримською водою.
Півострів розділив дві сусідні країни надовго, якщо не назавжди
Від чого дійсно залежить майбутнє Криму ‒ так це, впевнений, від майбутнього самої Росії. Знову-таки, ми можемо говорити про зворотний відлік. Зеніт авторитаризму означає, що час одноосібного правління хилиться до заходу. І вже сьогодні варто було б обговорювати, якою буде Росія без Путіна та чи погодиться ця нова Росія з відмовою від «приєднаних» територій. А якщо й погодиться ‒ то яким буде правовий механізм такої відмови, якщо врахувати, що Крим увійшов до складу Росії і згаданий у Конституції цієї країни? Чи не складно уявити собі відмову керівництва нової демократичної Росії від підтримки самопроголошених республік. Можна навіть уявити, як Москва відмовляється від визнання незалежності Абхазії та Південної Осетії ‒ такі прецеденти у світовій дипломатичній практиці бували, і не раз. Але зміни у власній Конституції, відмова від території, яку й після Путіна вважатимуть своєю більшість росіян? А якщо уявити собі, що повернення Криму не відбудеться ‒ як складатимуться відносини України з новою Росією? І чи розуміють у Москві та в Києві, що півострів розділив дві сусідні країни надовго, якщо не назавжди, і тепер, схоже, їм належить залишатися в конфлікті десятиліттями?
Ну і нарешті ‒ уявімо собі, що через десятиліття конфлікт завершився і територія повернута. Як Україні вдасться інтегрувати населення, велика частина якого і до окупації побувала в російському інформаційному та цивілізаційному полі, а після анексії перемістилася в нього остаточно? Як поводитися з новими поколіннями кримчан, які й уявити собі не зможуть, що колись півострів був частиною України? Як поєднати інтереси корінного народу та більшості населення півострова ‒ при тому, що сьогодні кримські татари послідовно відтісняються окупантом на узбіччя політичного, суспільного і культурного життя Криму й для більшості його жителів політика фактичної сегрегації, схоже, стає нормою?
Намагатися знайти відповіді на всі ці кримські запитання рано чи пізно доведеться ‒ нехай навіть і не в наступному році.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
