Спеціально для Крим.Реалії
Новий лист Владислава Єсипенко, позаштатного журналіста Радіо Свобода (проєкт Крим.Реалії), який висвітлював соціальну та екологічну проблематику і був затриманий співробітниками ФСБ Росії в Криму 10 березня 2021 року за звинуваченням у зборі інформації «в інтересах спецслужб України», а також зберіганні в автомобілі «саморобного вибухового пристрою». Раніше ми публікували його перший і другий листи. Підконтрольний Росії районний суд в Сімферополі почне розглядати справу Владислава Єсипенко по суті 6 липня.
...Я розумів, якщо не свідчитиму проти себе, то опери ФСБ будуть мене «обробляти», й до суду я як мінімум можу стати інвалідом, а як максимум просто не доживу до нього.
З 15 березня мене змушували письмово відмовлятися від адвокатів Еміля Курбедінова й Тараса Омельченка. По-моєму, 17 чи 18 березня зі слідчого відділу ФСБ (одягнувши чорні окуляри, навушники) привезли в якесь інше приміщення, де той же «головний» опер, який брав участь у тортурах 10 березня в підвалі, сказав: «Владиславе, впізнаєш мене?!» Я впізнав його з голосу, оскільки окуляри мені не зняли. Після ствердної відповіді він сказав, що через пару годин приїдуть телевізійники й потрібно буде дати інтерв'ю.
Якщо інтерв'ю пройде в «правильному» руслі, то мене відвезуть назад до слідчого Віталія Власова в УФСБ, а потім у СІЗО. А якщо ні, то знову «оброблятимуть» у підвалі. Судячи з усього, варіантів у мене не було. Я був змушений погодитися...
Потім мені зняли окуляри. Прийшов ще один ефесбешник, який почав зі мною вчити текст для запису інтерв'ю (усі вони були в балаклавах). Оскільки я ще не зовсім відновився після тортур з 10 на 11 березня, у мене були короткочасні провали в пам'яті. Текст я довго не міг вивчити. Його скоротили й порізали.
Коли приїхали телевізійники, з мене зняли наручники й дали перед «інтерв'ю» напитися води. Досі згадую здивований погляд журналіста, коли на його запитання «Навіщо вам була потрібна граната?», я видав написану ФСБ відповідь: мовляв, для захисту від агресивних кримських татар. Більшого абсурду ефесбешники вигадати не змогли...
Приблизно 15-16 березня на чергових слідчих діях у ФСБ я заговорив з адвокаткою Лілею Гемеджи. Вона запитала: «Ви Владислав Єсипенко? Ми вас давно шукаємо!». Як правило, в коридорі ФСБ мене охороняли й супроводжували два опери-ефесбешники, а тут сталося диво, їх не було на місцях. У цей проміжок я встиг написати заяву про тортури й відмову від адвокатки Синєглазової.
Коли наступного разу мене привезли до слідчого відділу ФСБ, то мені вдалося поговорити з адвокатом Тарасом Омельченком. Ми з ним узгодили мою позицію на майбутньому судовому засіданні. Я розумів, що оголосивши на попередньому засіданні суду про тортури, я ризикував. Ніхто не знав тоді, як поводитимуться ефесбешники після моєї заяви та які заходи щодо мене будуть вжиті. Тоді я порівнював це зі стрибком через прірву: можна перестрибнути, а можна впасти вниз...
Зрозуміло, можна було б дотягнути до початку основного суду й уже там оголосити про тортури, але тоді складніше було б доводити свою невинуватість у судах (включаючи Європейський). 6 квітня на суді я, звичайно, хвилювався. Здивувала позиція судді. Коли я оголосив про тортури та відведення адвокатки Синєглазової, він оголосив перерву, а потім не прийняв мою відмову (мабуть, у нарадчій кімнаті він з кимось радився з цього приводу). Але Синєглазова за негласним законом про адвокатську етику (якщо взагалі вона в неї є), взяла самовідвід і залишила залу суду.
Усі наступні дні я чекав репресій з боку ФСБ, але, як не дивно, було тихо.
Через три дні, 9 квітня, мене повезли знову на слідчі дії (при цьому слідчий Власов не повідомив адвокатів). Слідчий Власов формально вкотре взяв у мене відбитки пальців, а потім мене вивели з будівлі ФСБ і, одягнувши окуляри та навушники, повезли мікроавтобусом у невідомому напрямку.
Я подумав: «Зараз тебе повісять на ґратах, а твоїм ім'ям у тебе на батьківщині назвуть вулицю...»
Хвилин через 15 зупинилися. Мене завели в якийсь підвал, посадили на стілець, не знімаючи наручників та окулярів. У цей момент я спочатку молився, а потім, піднявши окуляри, став непомітно оглядатися. Я був у напівпідвальному приміщенні приблизно 10 м.кв. з вікном за ґратами. Саме тоді я подумав: «Зараз тебе повісять на ґратах, а твоїм ім'ям у тебе на батьківщині назвуть вулицю...»
Внутрішньо для себе вирішив, що якщо почнуть вбивати ‒ боротимусь до останнього. Якщо почнуть катувати, я розсічу брову об кут стіни (ударом голови), буде багато крові й, можливо, це їх зупинить. Оскільки потім при поверненні до СІЗО там ставили б запитання: «Звідки в арештанта пошкодження?»
Асортимент погроз від співробітників ФСБ був досить великий, але найчастіше згадували про продовження тортур електрикою, побиття в «пресхатах» СІЗО та просто вбивство («пресхати» ‒ камери, де ув'язнені за негласним розпорядженням адміністрації СІЗО б'ють інших ув'язнених).
Якщо з вбивством мені все було зрозуміло, то у тортур та побиття могли бути варіанти. У разі катування струмом я розумів, що для мене меншим злом і болем буде покалічити себе, а саме ‒ «розкритися», порізати вени уздовж зап'ястку й тим самим потрапити на деякий час у медсанчастину або розсікти брову ударом об одвірок. Якби перевели у «пресхату» СІЗО, то невідомо, кому б більше дісталося ‒ мені від «пресхати» чи «пресхаті» від мене. Можна сказати, я був готовий майже до всіх варіантів розвитку подій.
Якщо мене катували в балаклавах у підвалі у «суміжників» (ефесбешники в розмові між собою проговорилися), тобто підвал для тортур їм надавало, швидше за все, керівництво кримської поліції, то в Сімферополі в напівпідвальному приміщенні на вул. Пушкіна у ФСБ є повноцінні камери для тортур із ґратами на вікнах й «годівницями» на дверях. Про це я дізнався від підслідних кримських татар, яких туди возили вибивати зізнання. Ось там, схоже, я і був...
У напівпідвалі було досить холодно, я неабияк змерз. Поки чекав чортів, був час подумати про життя. Приблизно через годину почув звук кроків на сходах. Серце тоді калатало, напевно, 200 ударів/хвилина. Декілька людей увійшли до приміщення.
Адвокати поїдуть додому, а ти залишишся з нами. Ти розумієш, що ми тебе будемо «обробляти», поки не здохнеш?»
Знову почав говорити знайомий голос «головного» опера-ефесбешника: «Владиславе, ‒ сказав він, ‒ це що за х... відбувається! Я тільки повернувся до Москви й мене викликали назад, тому що ти наговорив багато зайвого в суді. Ти повірив у своє безсмертя?! Чи адвокати твої, підтирки, порадили все заперечувати?! Адвокати поїдуть додому, а ти залишишся з нами. Ти розумієш, що ми тебе будемо «обробляти», поки не здохнеш?»
Я злегка заспокоївся, розуміючи, що саме зараз вбивати не будуть. «Ти розумієш, що ти ‒ пил під ногами, який легко розтерти? ‒ продовжував він. ‒ Тільки шум в Україні трохи заспокоївся з приводу тебе й знову почало відбуватися щось незрозуміле. Усвідом, тебе не врятують ні дипломати, ні міністри, тому що ти н... нікому не потрібний. Вони там, а ти тут залишишся на статтю, потрібну нам. А ми костюм спортивний тобі купили, інший одяг, їжу...»
У відповідь я їм сказав, що мене будуть «обробляти» в будь-якому випадку й, можливо, «навішувати» тяжчі статті, роблячи з мене шпигуна чи диверсанта. ‒ «Я тобі даю слово офіцера, якщо ти визнаєш провину, то тебе більше ніхто «обробляти» не буде!»
«Цікаво... ‒ подумав я. ‒ А підкинута мені в салон автомобіля граната й фальсифікація справи, мабуть, не йшли всупереч офіцерській честі».
Я відповів, що навіть у маніяка Чикатила був адвокат, чому я не можу скористатися правом на захист. В Україні СБУ затримала головного редактора РІА «Новости Украина» Кирила Вишинського, але, певно, з ним поводилися коректно (раз він не повідомив про тортури). І навіть, коли він був у списках на обмін, то не хотів таким чином повернутися до Росії, вважаючи за краще доводити свою правоту в українському суді. На що старший ефесбешник відповів, що зараз цей випадок немає сенсу обговорювати, і якщо я не буду визнавати провину, то мені засунуть шматок дошки, що лежить на підлозі, в дупу. ‒ Дивись, більше не дратуй мене, ‒ підсумував розмову він, і залишив підвал.
Потім мене відіслали назад до СІЗО.
Владислав Єсипенко, журналіст-фрілансер Крим.Реалії, визнаний правозахисниками політв'язнем
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
Справа Владислава Єсипенка
Владислав Єсипенко – позаштатний журналіст (фрілансер) Радіо Свобода (проєкт Крим.Реалії), висвітлював соціальну та екологічну проблематику, знімав опитування кримчан. Був затриманий співробітниками ФСБ Росії в Криму 10 березня 2021 року за звинуваченням у збиранні інформації «в інтересах спецслужб України», а також зберіганні в автомобілі «саморобного вибухового пристрою».
Протягом 27 днів до Єсипенка не допускали незалежних адвокатів. Водночас інтерв'ю з ним показав російський державний телеканал «Крым 24»: на відео, опублікованому на сайті каналу, Владислав Єсипенко підтвердив, що знімав на півострові для проєкту Крим.Реалії, а також сказав, що нібито дублював відзняте відео українським спецслужбам.
На засіданні суду в Сімферополі, куди допустили незалежного адвоката, Владислав Єсипенко заявив про тортури з боку російських спецслужб. Там же Єсипенко відмовився від адвоката за призначенням Віолетти Синєглазової. Суд залишив Єсипенка під вартою до 11 травня 2021 року.
За повідомленням адвоката Олексія Ладіна, співробітники ФСБ Росії «погрожували Єсипенку розправою» після того, як він на суді в Криму звинуватив відомство в тортурах.
За інформацією правозахисників, раніше Владислава Єсипенка звинувачували в Криму лише за ст. 223-1. КК Росії (Незаконне виготовлення вибухових речовин, незаконні виготовлення, перероблення або ремонт вибухових пристроїв). Покарання за цією статтею передбачає від 8 до 12 років позбавлення волі. Але дружина заарештованого Катерина Єсипенко повідомила, що Владиславу інкримінують ще одну статтю обвинувачення – ст. 222 Кримінального кодексу Росії (Незаконні придбання, передача, збут, зберігання, перевезення або носіння зброї, його основних частин, боєприпасів). Санкція цієї статті передбачає покарання від 5 до 12 років позбавлення волі.
Служба зовнішньої розвідки України на інформацію ФСБ про співпрацю Владислава Єсипенка з українськими спецслужбами повідомила Крим.Реалії, що «не коментує провокації російських спецслужб». Прокуратура АРК порушила кримінальне провадження за фактом затримання й арешту в Криму Владислава Єсипенка.
Офіційної інформації від російських силових структур про слідчі дії щодо Владислава Єсипенка немає.
Міністерство закордонних справ України, український омбудсмен, Європейська і Міжнародна федерації журналістів закликали до негайного звільнення і зняття всіх звинувачень з Владислава Єсипенко.
Президент Радіо Вільна Європа/Радіо Свобода Джеймі Флай вимагав негайно звільнити Єсипенка з-під варти і заявив, що РВЄ/РС обурене тортурами, про які повідомив затриманий в Криму фрілансер Крим.Реалії.
