У четвер, 5 серпня на 81-му році життя помер український політик Євген Марчук. Виходець із радянського КДБ, у незалежній Україні він у різні роки займав посади голови Служби безпеки, прем'єр-міністра, міністра оборони, секретаря Ради національної безпеки і оборони.
Зокрема, під час перебування Євгена Марчука керівником СБУ, вибухнула криза через проросійський сепаратизм у Криму, а під час українсько-російського конфлікту навколо острова Тузла політик очолював оборонне відомство. У 2018-2019 роках Марчук також був головою контактної групи із врегулювання ситуації на Донбасі. Про його роль у подіях історії Криму і сучасної України йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
У липні 2021 року Євген Марчук дав інтерв'ю Крим.Реалії, в якому заявив про готовність нинішнього російського керівництва йти в наступ на Україну:
«Я не виключаю цієї гіпотези, що ідея-фікс, якщо навіть не захопити Україну, то розколоти її по Дніпру. І той перший раунд 2014 року, коли від Харкова до Ізмаїла у нас кипіло все, це був план. Я думаю, що Путін покарав не одного з тих, хто розробляв цей план, тому що він відбувся не в тому масштабі, який вони задумували. Але те, що це ідея-фікс і домінанта – вона сидить. Можливо, в цьому варіанті її вже не буде. Може не по Дніпру, а якось ще».
Колишній начальник головного управління контррозвідки СБУ Олександр Скибінецький висловив Крим.Реалії думку, що дії Євгена Марчука як керівника української спецслужби допомогли Україні віддати Крим Росії відразу після здобуття незалежності.
Це епохальна постать в історії України в період становлення її державності. Внесок Євгена Марчука тут важко переоцінитиОлександр Скібінецький
– Це епохальна постать в історії України в період становлення її державності. Внесок Євгена Марчука тут важко переоцінити. У 1990-ті роки була серйозна спроба організувати сепаратистський рух у Криму, була зроблена ставка на Юрія Мєшкова. Однак тоді у Росії не вистачило духу і сил провернути анексію, а Україна діяла рішуче. Я вважаю, в цьому теж є заслуга Євгена Марчука. Пам'ятається, в 1993-1994 роках у Криму вахтовим методом чергували цілі бригади Служби безпеки, я теж там був. Доводилося серйозно працювати, щоб покласти край спробам сепаратизму. У 2014 році все було значно гірше, повні розбрід і хитання в Україні дозволили Росії успішно вирішити свої завдання. Утім, треба визнати, що там було все не так просто. Головне, що в 1993-1994 роках було кому вживати рішучих заходів і своєчасно реагувати.
Олександр Скибінецький стверджує, що Євген Марчук, зокрема, не дозволив змінити керівництво кримського управління СБУ на лояльне президенту Криму Юрію Мєшкову, причому без прямої конфронтації та кровопролиття.
Оглядач Крим.Реалії Микола Семена в матеріалі на смерть Євгена Марчука так описав той епізод:
«Під час недавнього інтерв'ю Євген Кирилович, відволікаючись від запису, згадував, як він у ніч перед спробою захоплення Юрієм Мєшковим кримського главку СБУ організував операцію із висадки прихованого десанту в будівлю на бульварі Франка в Сімферополі, що запобігло переходу кримського підрозділу під початок «Республіки Крим». На ранок Мєшков зі свитою, який уже передчував удачу, не зміг навіть увійти в будівлю, і жоден співробітник кримського главку СБУ не перейшов на бік «республіки».
Сам Микола Семена вважає, що заслуга Євгена Марчука є і у відставці кримського уряду Євгена Сабурова, який називали не інакше як московським.
Євген Марчук фактично змусив Юрія Мєшкова забратися з Криму – його відправили на літаку Чорноморського флоту в Москву в терміновому порядкуМикола Семена
– Там було кілька міністрів-росіян, в тому числі співробітник ГРУ під прикриттям Віктор Мінін. Далі Євген Марчук фактично змусив Юрія Мєшкова забратися з Криму – його відправили на літаку Чорноморського флоту в Москву в терміновому порядку. Як юрист, Марчук згодом допоміг розробити постанову Верховної Ради України про скасування кримської конституції разом із посадою президента. Тоді в розвитку кримського сепаратизму була поставлена крапка. Потім, у 2003 році було протистояння Євгена Марчука – міністра оборони України з одного боку та ще недосвідченого президента Росії Володимира Путіна – з іншого, коли росіяни вчинили провокацію з будівництва дамби до острова Тузла. Закулісні переговори вів саме Марчук, і Кремль прийшов до того, що Путін має зустрітися з президентом Леонідом Кучмою, щоб вирішити конфлікт.
За оцінкою Миколи Семени, дії Євгена Марчука, якби той входив до керівництва України в 2014 році, могли б дати країні шанс рішуче дати відсіч Росії в Криму – особливо після захоплення будівлі уряду Криму російським спецсилами у ніч із 26 на 27 лютого.
Генеральний директор агентства «Інтерфакс-Україна», Олександр Мартиненко з 1998 року працював прессекретарем у Леоніда Кучми та згадує, що на виборах 1999-го Євген Марчук вступив у конфронтацію з чинним президентом як кандидат на цю посаду.
Я вважаю, що найвдалішим для Марчука був більш ранній період, коли він керував СБУОлександр Мартиненко
– Це була жорстка боротьба в першому турі, але в другому Марчук вирішив перейти в команду Кучми, і вони стали працювати разом. Навряд чи вони особливо тепло один до одного ставилися, але подальше призначення Марчука секретарем Ради національної безпеки і оборони було корисним для країни. У кожного політика в кар'єрі є вдалі моменти, є невдалі – тим більше в країні, яка тільки формувалася. Я вважаю, що найвдалішим для Марчука був більш ранній період, коли він керував СБУ. Він прийняв службу в період розпаду радянських структур, і, безумовно, треба було докласти багато зусиль для її становлення, а тут ще й кримські події. Прем'єром Марчук став у дуже важкий час, коли економіка падала і треба було зупинити це падіння. Насправді це – дуже багатогранна особистість, і помилково вважати Марчука і Кучму антиподами.
Одночасно Олександр Мартиненко переконаний, що конфронтація навколо Криму в 1993-1994 роках була пом'якшена для України тим, що Росія сама була вкрай ослаблена в той час – що, на його думку, з усім тим не применшує заслуг Євгена Марчука у вирішенні тієї кризи. Утім, порівняння тієї ситуації з 2014 роком Олександр Мартиненко вважає некоректними через зовсім інше розставлення сил.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
