«У 2013-му році люди в Криму були щасливішими і радіснішими, ніж у 2022-му. У кримчан у 2013-му році було багато можливостей, перед ними був відкритий увесь світ», – каже мешканець кримського міста Саки Василь Самойлов. Він може порівнювати. Після окупації та початку анексії Криму Росією Самойлов не залишав півострів. Він пояснює це простим переконанням: якщо всі прихильники України виїдуть із Криму, то боротьба за нього буде програною. Однак із початком повномасштабної війни Василь вирішив, що ситуація змінилася. І виїхав на материкову Україну, щоб вступити до лав української армії. Крим.Реалії розповідають його історію.
Острівець української культури
Початок 2014-го року запам'ятався Василеві фестивалем на честь двохсотліття від дня народження Тараса Шевченка – Самойлов брав у ньому участь. Він згадує: у той час, як у Києві стояв Майдан, у Криму збирався Антимайдан, у Саках патріотична молодь створила свій острівець української культури.
Пам'ятає він і мітинг 26 лютого 2014-го під стінами Верховної Ради Криму, коли здавалося, що все буде добре, і все буде Україна. Пам'ятає і новини про незрозумілих «зелених чоловічків», які наступного дня захопили кримські органи влади.
Багатотисячний мітинг на підтримку територіальної цілісності України, скликаний Меджлісом кримськотатарського народу. Сімферополь, 26 лютого 2014 року
«Ніхто не вірив, що буде повноцінна окупація. Усі сприймали це приблизно так: можливо, буде російський контингент, можливо, будуть якісь заворушення масові, але такого, що буде окупація, – у таке ніхто не вірив», – каже Самойлов.
2014-го Крим був нормальним, у ньому не було окупантів, у ньому не було триколорів, не було російської пропаганди
Згадує він і почуття страху, що охопило людей. За словами Василя, у Саках стояли російські військові, авіабаза в сусідній Новофедорівці була захоплена ними ж, і страшно було не лише проукраїнським активістам, а й прихильникам Росії.
Страх – це одна з тих характеристик, що він виокремлює у кримчан версії 2022 року. «Між Кримом 2014-го року та нинішнім Кримом – різниця дуже велика. 2014-го Крим був нормальним, у ньому не було окупантів, у ньому не було триколорів, не було російської пропаганди. Люди, які живуть у своїй країні та люблять свою країну, не боялися за своє життя», – упевнений Василь.
Василь Самойлов
«Кримські бандерівці»
«Кримський опір перейшов у підпілля, – описує Самойлов життя після 2014-го року. – Ми просто збиралися з людьми з проукраїнськими поглядами та, скажімо так, транслювали ідею української ідентичності у суспільство, – наскільки це було безпечно». За його словами, виходити на акції в Криму було ризиковано, а тому активісти поставили за мету знаходити цікаву інформацію та передавати її українській стороні.
Самойлов зізнається, що кожну справу про переслідування кримських українців сприймав дуже болісно, бо деяких із них він знав особисто.
Згадуючи про затримання активіста Олега Приходька, Василь каже, що блискавка вдарила дуже близько: Приходько мешкав у селі Оріхове, звідки до Сак можна пішки дійти.
Олег Приходько у дворі свого будинку у Сакському районі. Архівне фото
«Я пам'ятаю, напередодні його арешту ми з друзями, з проукраїнською тусовкою, зібралися, просто сиділи, спілкувалися, і чомусь вирішили того дня порушити тему Олега Приходька. І ми тоді дійшли висновку, що він із яскравих «бандерівців» у Криму залишився останнім, і дуже не хотілося б, щоб із ним щось сталося. Після цього минуло 2-3 дні, і повідомляють про його арешт. Це було дуже складно сприймати», – каже Василь.
Василь Самойлов (ліворуч) з Наталією Лютиковою та Володимиром Балухом
Після початку анексії Криму його двічі викликали на допит до російської поліції. Одного разу, вважає Самойлов, його просто «здали» люди, які знали про його проукраїнські погляди. Вдруге покликали на розмову після статті, опублікованої до Дня незалежності України.
Однодумців, що його оточували, Василь ласкаво називає, як і Приходькa, – кримськими бандерівцями. Сьогодні жоден із них не залишився у Криму – частина виїхала до початку повномасштабного вторгнення Росії до України, частина – після.
Покинув Крим і сам Самойлов. 24 лютого він вирішив, що вирушить воювати у лавах ЗСУ.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Якось у мене вже відібрали дім. Нам нема куди бігти»Виїзд
24-го лютого, першого ж дня повномасштабного російського вторгнення в Україну, Василь зібрав рюкзак з усім необхідним. Він розраховував так: якщо за ним прийдуть, він схопить рюкзак та стрибне із балкона. Свій виїзд із Криму він планував два тижні. Щоб потрапити з Криму на контрольовану українською владою територію, йому довелося пройти 37 блокпостів.
«Мене врятувала моя легенда. Вона була продумана до найдрібніших деталей. У чому полягала моя легенда: ніби в Запоріжжі живе моя рідна тітка, яка зараз має дуже важкі проблеми зі здоров'ям. Усі її діти нібито поїхали до Польщі, і я їду для того, щоб її із Запоріжжя забрати та відвезти до Криму».
Проходити блокпости було складно, каже Самойлов: у людей, які там стояли, було почуття повної безкарності і вседозволеності. Але ще складніше з психологічного погляду йому було не проходити допити на блокпостах, а бачити десятки розстріляних цивільних машин уздовж дороги. Василь разом із попутниками і сам мало не став жертвою обстрілу.
Росіяни почали з мінометів бити нам у спину, біля першого українського посту. Було видно, як снаряди розривалися на полі
«Коли вже останній російський блокпост залишився позаду, а до першого українського залишалося приблизно 6-7 кілометрів, приблизно за кілометр від дороги розпочався бій. І росіяни почали з мінометів бити нам у спину, біля першого українського посту. Було видно, як снаряди розривалися на полі. Декілька снарядів пролетіли саме біля дороги. Було дуже гучно. Чути було, як згори на автобус падає земля. У жінок, у дітей почалася паніка, і ми із чоловіками намагалися заспокоїти їх», – розповідає Самойлов.
На щастя, усі пасажири вціліли.
Опинившись біля Києва, Василь купив собі оберіг – дерев'яний тризуб на шию. Дізнавшись, що він із Криму, продавчиня зробила йому знижку у 20%.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: «Перемога для мене – деокупація рідного Криму»«Я повернусь»
«Зараз потрапити до лав ЗСУ – це дуже складна місія. Нехай ті росіяни, які розповідають, що у нас тут забирають усіх чоловіків призовного віку, розкажуть це мені, – каже Самойлов. Він мав два місяці, аби розв’язати всі юридичні та бюрократичні питання.
Незадовго до інтерв'ю з Крим.Реалії Самойлов врешті-решт потрапив до тренувального табору ЗСУ.
Ще плануючи свій виїзд із Криму, він міркував: а що ж він відчує, коли опиниться на материку? У тому, що їхати треба, – він був уже певен.
«І коли я йшов цією колишньою нейтральною смугою, через міст, де Чонгар, я не відчував взагалі нічого. І мені стало цікаво, – розповідає він. – Я зупинився, поклав речі на землю, подивився у бік Криму. Я зрозумів, що там мене зовсім нічого не тримає, але я обов'язково туди повернуся і повернуся туди з українським прапором».
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://krymrgbcrlvrexoeaqjy.azureedge.net/. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.