ФЕОДОСІЯ – Новорічні свята залишили неприємний осад. І річ не в тім, що в Криму заборонені масові заходи, – хоча, кого це зупиняє? Ось ялинка на площі, купа народу з петардами, тут і ковзанка з музикою, Новий рік примчав! Річ у іншому: у свята вільного часу більше, частіше спілкуєшся з друзями, причому як із тими, хто живе тут, у Криму, так і з купою родичів в Україні – і тут натрапляєш на проблему.
Почнемо з кримських. Тут, у Криму, дуже продумано вибудована російська пропаганда. Ось пенсіонер дядько Коля вмикає телевізор, і що він там бачить? Правильно, по всіх каналах оповідки про «укронацистів», репетують Соловйов і Скабєєва: «Ось учора налетіли українські дрони, вбито десятки невинних наших…» А дружина дядька Колі вмикає на кухні радіо, і звідти ллється той самий агитпотік.
І місцеві газети теж не осторонь, вони ж усі казенні, отже, пишуть те, що потрібно владі. І якщо кримчанам у голови вливати каламуть роками, то люди починають у це вірити. «Усі ж не можуть брехати», – думає дядько Коля. Можуть! І роблять це щодня.
Плакат з фотографіями та текстами про російських військових, які воювали проти України. Крим, Феодосія, січень 2026 року
А про військові втрати – ні-ні. І нічого про свої обстріли української території
Як це побудовано? Щодня РІА Новини пишуть, як успішно російські війська наступають, скільки українців загинуло під час цих бойових дій.
Ні, про свої втрати аніпівслова, а якщо і є, то ось якраз так: «Убито через прильоти українських дронів 20 мирних жителів, жах і ганьба». А про військові втрати – ні-ні. І нічого про свої обстріли української території. Про те, як бомблять українські електростанції, щоб там усі замерзли, нічого про те, як прилетіли російські безпілотники і врізалися в багатоповерхівки в Києві. Так, є тривалі розповіді про корупцію в Україні, але жодного слова про те, як із цим справи в Росії.
Зруйнований російським ракетним ударом 17 червня 2025 року під'їзд багатоповерхівки в Солом'янському районі Києва
Тут, правда, є певний дисбаланс. Якби дядько Коля вдумався і помножив 1300 загиблих за добу українських воїнів на 365, то отримав би цифру у пів мільйона за рік. А за чотири роки це скільки буде? А там точно стільки було військових? Ой, щось не збігається.
Ось міський цвинтар, у першому ряду відвели місце для поховання загиблих «учасників СВО»
А втрати російських військ під забороною. Ось міський цвинтар, у першому ряду відвели місце для поховання загиблих «учасників СВО» («СВО» або «спеціальною військовою операцією» в Росії називають повномасштабну війну проти України – ред.) – так місця там скінчилися, тепер уже на задвірках ховають. Або в центрі біля Вічного вогню пам’ятні таблички про цих загиблих на війні (ой, «війна» – це ж тут вимовляти не можна, це небезпечно, це «СВО») – так їх не більшає. З’явився новий – значить, прибрали когось, хто загинув раніше. А чому? А щоб не впадало в очі людям, як багато загиблих.
Стенди з фотографіями російських військових, які загинули на війні Росії проти України. Крим, Феодосія, січень 2026 року
Ми тут у Криму нічого не знаємо! ТБ бреше. Агітація за війну всюди
Але й самі російські пропагандисти плутаються. З одного боку, треба розповісти, які гади ці українці, скільки вони росіян перебили, а з іншого боку — говорити про це не можна, бо це ж, виходить, не Перемога з великої літери «П». Ну і місцеві жителі, звісно, із забитими пропагандою мізками, а все ж таки іноді та й подумають: «А навіщо оце все вже котрий рік? Оці похоронки, ці безпілотники? Ну набридло!».
Я до чого? Ми тут у Криму нічого не знаємо! ТБ бреше. Агітація за війну всюди. Ось буквально скрізь — навіть на сайті Кримського гідрометцентру. Звеличення «Великої вітчизняної» — на кожному фасаді, це важливо.
Оформление кинотеатра «Крым» в стилистике современного российского патриотизма. Крым, Феодосия, январь 2026 года
І всюди ідеалізація «російського воїна». Он там мурал на стіні будинку намалювали. Або ось новорічна інформація на сайті адміністрації Феодосії – звісно, не може ж дівчинка сама прикрашати ялинку, зі зворотного темного боку мусить же бути боєць «СВО». Як без нього? Як без війни? І, звісно, подарунки бійцям – хто їх тільки не дарує – від школярів із їхніми малюнками до пенсіонерок, які в’яжуть шкарпетки.
Плакат з фотографіями та текстами про російських військових, які воювали проти України. Крим, Феодосія, січень 2026 року
І так щодня в Криму, всюди! Ви скажете: то нехай в інтернет загляне дядько Коля! Ну, загляне, і що він там побачить? Тільки російські сайти. Він і в інтернеті може бачити лише ту інформацію, яку він має бачити, і жодної альтернативи: всі інші сайти тут заблоковані. Так, можна розповісти дядькові Колі про VPN (я, до речі, розповів, – йому дуже YouTube бракувало, він щось в інтернеті знайшов і собі встановив, тож тепер може і Крим.Реалії читати), але вузьке коло таких дядьків, решта – бояться.
Цю ненависть тут, у Криму, вбивають у голову кожному щодня
Але повернімося до Нового року. Ось дружина дядька Колі, майже втираючи сльози, розповідає: «Написала своїй кумі у Вінницю, вітаю зі святом, а вона мені стільки вивалила! Головним чином про те, як вони там через наші обстріли сидять узимку без світла й тепла, – але ж не я в цьому винна! Як, чому нас так розділили й розсварили? Я їй і сама розповідаю, як у нас тут ППО щодня майже працює, і скільки разів горіла наша нафтобаза. А осад залишається, нас роблять ворогами. І виходить, що для куми я майже ворог, а для місцевої влади – ждун».
Your browser doesn’t support HTML5
В Феодосии горит крупнейшая нефтебаза в Крыму (видео)
І ось це, вважаю, якщо не говорити про загиблих, – найгірше. Ніколи ми не були ворогами, а тепер майже. Скільки років мине вже після цієї війни, щоб зарубцювалася в пам’яті ненависть до сусіднього народу? А цю ненависть тут, у Криму, вбивають у голову кожному щодня. А ще ж навколо снують шпигуни – але про них напишу пізніше.
БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ: Листи кримчан: Скоро буде Новий рік, що він кримчанам принесе?Армен Хачатуров, блогер із Феодосії (ім’я та прізвище автора змінені з міркувань безпеки)
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов’язково відображають позицію редакції.
Цей матеріал став можливим завдяки проєкту «Голоси України», який є частиною програми SAFE, що реалізується Європейським центром свободи преси та медіа (ECPMF) у партнерстві з ЛЖСІ в рамках Ініціативи Ганни Арендт та за підтримки Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Партнери програми не впливають на зміст публікацій редакції та не несуть за нього відповідальності.