Спеціально для Крим.Реалії
Без малого тисячоліття головним гравцем у Криму була Візантія. Варвари приходили та йшли, а греки залишалися та визначали долю півострова. Але в 13 столітті в Криму з'явилася нова сила, яка претендувала на першість не лише там, а й у всьому світі – монголи.
Весною 1206 року всі монгольські племена були об'єднані під владою одного правителя – Темуджіна, який з цієї нагоди був проголошений великим вождем – Чингізханом. Протягом наступних 20 років він організував підкорення багатьох сусідніх держав і народів, серед яких була Хорезмійська імперія. У перебігу війни з нею монголи вторглися на Кавказ, де у 1222 році зіткнулися з аланами і половцями. Переслідуючи останніх, монгольські полководці Джебе і Субедей на межі 1222 і 1223 року опинилися у Криму.
Рашид ад-Дін писав: «Уціліла частина кипчаків втекла у країну русів. Монголи зазимували в тій області... Звідти вони напали на місто Судак, що на березі моря... і взяли місто, а тамтешнє населення розбрелося».
Сугдейський синаксар, найважливіший документ епохи, містить точну дату цієї події: 27 січня 1223 року «вперше з'явилися татари».
Прийшовши до Судака, татари оволоділи ним
Ібн ал-Асір уточнював: «Прийшовши до Судака, татари оволоділи ним, а жителі його розбрелися. Деякі з них зі своїми сімействами та своїм майном піднялися на гори, деякі вирушили в море і поїхали до Румської країни». Місто, нагадаю, належало Трапезундській імперії, чий правитель на той момент визнавав сюзеренітет султана Рума, тому такий вибір жителів не дивний. Втім, Судак платив данину половцям і був найважливішим вузлом їхньої торгівлі, тож і дії монголів цілком зрозумілі.
Монгольське вторгнення розірвало звичні торговельні зв'язки у регіоні. Ал-Асір продовжував: «Відколи вторглися татари, не отримувалося від них [кипчаків] нічого з буртаських хутр, бобрів і [всього] іншого, що привозилося з цієї країни».
Проте занепад Судака був незначним і недовгим. Навесні монголи вийшли до причорноморських степів, де 31 травня 1223 року у знаменитій битві на Калці розгромили союзні війська половців і русів, а потім вирушили на Волгу. Місто ж швидко відновило своє багатство і стало ареною боротьби між Трапезундом і Румом.
Ібн-ал-Асір відзначав: «Коли ж вони [татари] покинули [землю кипчаків] і повернулися в свою землю, то шлях відновився, і товари знову почали привозитися, як було [раніше]». Проте наступного десятиліття монголи повернулися.
У 8 з 10 наукових (і 9/10 популярних) текстів друга навала монголів датується 1239 роком – так обчислив дату перший перекладач синаксаря (ЗООИД, т. 5, 1863). Точну дату – 1238 рік – визначила Марія Нізостопулос у 1965 році. В її книзі п'ять разів ця дата записана правильно, і лише в одному випадку через прикру помилку зустрічається хибодрук «1239». На жаль, саме на цю сторінку посилаються деякі сучасні історики, що ще раз підкреслює необхідність ретельного вивчення робіт попередників замість сліпого копіювання посилань.
Вдруге все було набагато серйозніше. Монголи вели завоювання Русі, і до Криму прибули з військами не два полководці, а троє Чингізидів – Шибан (брат самого Батия), Бучек та Бурі. Згідно з Радшидом ад-Діном, вони захопили «країну Крим» у народу кипчаків.
Справа доходила до поїдання трупів
Розгромлені у 1236-1237 pp. половці масово попрямували на півострів, що призвело до лютого голоду в його степовій частині – справа доходила до поїдання трупів. Навіть у 1253 році французький посол Вільгельм де Рубрук дивувався запустінню кримських степів.
Згідно із синаксарем, друга поява монголів під Судаком сталася 26 грудня 1238 року. Немає сумнівів, що місто й цього разу було взято, але, скоріш за все, знову постраждало не надто сильно.
Уцілілі кипчаки продовжували жити на півострові
Як і 15 роками раніше, монголи залишили півострів, оскільки рушили до «останнього моря» – Атлантичного океану. Дійти туди їм не судилося, і після 1242 року починається поступове освоєння Криму та причорноморських степів новими господарями. І хоча половці були смертельними ворогами монголів, проте уцілілі кипчаки продовжували жити на півострові.
У 1243 році монголи з'явилися в Малій Азії. Сельджуки та трапезундські греки, відклавши суперечки, виступили проти них єдиним фронтом, але зазнали поразки у битві в долині Кьоседаг. Після цього Трапезунд визнав себе васалом Монгольської імперії, а імператор Мануїл навіть відвідав курултай 1246 року, на якому був обраний новий монгольський великий хан Гуюк.
Це означало, що і кримські володіння Трапезунда ставали опосередковано підвладними монголам. Як і в більшості подібних випадків, ті не призначали до підлеглих міст адміністрацію і не втручалися у внутрішні справи, обмежуючись збиранням податків. Але на відміну від хозарів та половців, монголи підходили до справи ґрунтовно – через проведення перепису населення.
Провів перепис і нарахував у Судаку 8300 людей
27 квітня 1249 року в Судаку сталася подія, про сенс якої існують дві абсолютно протилежні думки. У синаксарі зазначається, що того дня все «поза містом» було «очищено (від) татар», і може йтися або про масові репресії (вбивства і полон) місцевого населення поза міськими стінами, або, навпаки, про відступ загарбників від міста. У кожному разі градоначальник із титулом севаст провів перепис і нарахував у Судаку 8300 людей – знову ж таки, незрозуміло, лише податного населення, тобто дорослих чоловіків, чи взагалі всіх.
А потім «святкували урочисто», і саме це, здається, дає ключ до розуміння уривка загалом. Судак, слідом за Трапезундом, визнав владу Монгольської імперії, у 1249 року був проведений перепис, городян обкладено податком, після чого збирачі пішли, а місто, на відміну від 1223 і 1238 років, вціліло. Чим не привід для святкування?
Паралельно в Судаку починають обживатися італійські купці. Завдяки своїй допомозі хрестоносцям, у 1204 році Венеція отримала доступ у Чорне море, і вже 1206 року венеціанці торгували із Судаком, названим ними Солдаєю. Трапезундська імперія була ворожа Нікейській імперії, яка ворогувала з Венецією, отже, не мала підстав перешкоджати венеціанській торгівлі у своїх кримських володіннях. У 1260 році у Маттео Поло, дядька знаменитого Марко Поло, був свій будинок у Солдаї. Втім, італійці у Криму – тема окремої розмови.
Карбування своїх грошей означало і певний ступінь самостійності
1253 року до Судака прибув Рубрук, який не застав там «капітанів» міста, бо вони особисто відбули до ханської ставки відвозити податки. Відсутність власне монгольських податківців – баскаків – та регулярні згадки севаста у синаксарі до середини 14 століття свідчать на користь напівавтономного статусу міста. Ще більш цікаві згадки у 1274 та 1290 роках «солдайських аспрів» – дрібної срібної монети. Карбування своїх грошей означало і певний ступінь самостійності, і високий рівень економічного розвитку (всупереч уявленням, що напади ординців на Судак щоразу призводили до повного руйнування міста).
Щодо інших населених пунктів Криму, то точних відомостей у нас немає, але вкрай малоймовірно, щоб ситуація в них кардинально відрізнялася від судацької. У 1238 році Херсон пережив штурм (можливо) та пожежу (точно), внаслідок чого загинули два міські квартали. А за десятиліття, певно, місто серед інших стало данником Монгольської імперії.
А про те, як сформувався Кримський улус Золотої орди, ми поговоримо наступного разу.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
