13 листопада 2019 року лідеру кримськотатарського народу, одному з моральних авторитетів сучасної незалежної України Мустафі Джемілєву виповнюється 76 років.
(Частина 2, початок ‒ тут)
Вперше Мустафу Джемілєва засудили у травні 1966 року ‒ у зв'язку з його відмовою служити в Радянській Армії через політичні мотиви його засудили до півтора року позбавлення волі.
Коли в 1967 році Мустафа вийшов на свободу, про відновлення його в інституті вже не могло бути й мови. Для нього починалися зовсім інші «університети».
У цей період Джемілєв часто бував у Москві, де познайомився та зблизився з генералом-правозахисником Петром Григоренком ‒ у нього він прожив кілька місяців. Мустафу там вважали рідною людиною, а дружина генерала Зінаїда Михайлівна називала його не інакше як «сином». Це був дуже плідний і важливий період для розвитку молодого кримського татарина, оскільки в цей час він не тільки перечитав усі книги в бібліотеці Григоренка, але й познайомився практично з усіма московськими дисидентами.
У травні 1969 року Петра Григоренка заарештували в Ташкенті. Відповіддю його друзів-правозахисників стало створення кілька днів по тому, 20 травня 1969 року, «Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР». Ось як розповідав про це Віктор Красін: «На початку травня 1969 року були заарештовані генерал Габай (Ілля Габай був арештований 19 травня 1969 року ‒ авт.). Абсолютно несподівано Якір сказав мені: «Настав час здійснити твою улюблену ідею. Тільки не називай його голосно (він мав на увазі слово «комітет»), а якось скромніше, наприклад, як у кримських татар ‒ «ініціативна група».
Мустафа Джемілєв і відомі радянські дисиденти Генріх Алтунян (Харків), Володимир Борисов (Ленінград), Леонід Плющ (Київ), Тетяна Великанова (Москва), Наталія Горбаневська (Москва), Сергій Ковальов (Москва), Віктор Красін (Москва), Олександр Лавут (Москва), Анатолій Левітін-Краснов (Москва), Юрій Мальцев (Москва), Григорій Под'япольський (Москва), Тетяна Ходорович (Москва), Петро Якір (Москва), Анатолій Якобсон (Москва) стали співзасновниками першої в СРСР незалежної громадянської асоціації, що відкрито діяла.
Основною формою діяльності «Ініціативної групи із захисту прав людини...» було складання та поширення відкритих звернень, адресованих Організації Об'єднаних Націй, а також радянській владі та громадянам СРСР, вони містили відомості про політичні переслідування в Радянському Союзі. Незабаром майже всі члени «Ініціативної групи із захисту прав людини в СРСР» зазнали різного роду репресій, 12 з 15 членів заарештували та засудили, семеро з них у різні роки були змушені залишити СРСР.
Мустафу Джемілєва заарештували через кілька місяців ‒ у вересні 1969 року. Його справу об'єднали зі справою вчителя та поета, активного учасника дисидентського руху Іллі Габая. Політичний процес за звинуваченням Джемілєва та Габая у виготовленні та поширенні документів, що містять «наклеп на радянський державний та суспільний лад» проходив у Ташкентському міському суді в січні 1970 року. Підсудні винними себе не визнали. У дні процесу біля будівлі суду збиралися сотні кримських татар, чергували посилені наряди міліції. У залі суду постійно були присутні 20-30 працівників КДБ.
У захисній промові на процесі, а також в останньому слові перед зачитуванням вироку Мустафа Джемілєв говорив про злочин, вчинений радянським режимом проти кримськотатарського народу, його боротьбу за повернення на батьківщину та відновлення державності, про створену кримськими татарами матеріальну і духовну культуру в Криму.
Промова Іллі Габая закінчувалася словами: «Кримськотатарський народ продовжує залишатися в стані морального та фізичного гноблення, відносно нього допускається цинічна, нелюдська наруга».
Мустафу Джемілєва засудили до трьох років позбавлення волі в закладі суворого режиму, Іллю Габая ‒ до трьох років позбавлення волі загального режиму. Джемілєв відбував термін в Узбекистані, Габай ‒ в Кемеровській області.
Мустафа Джемілєв звільнився з ув'язнення у вересні 1972 року, через те що «не став на шлях виправлення», жив під гласним адміністративним наглядом у Гулістані, працюючи до наступного свого арешту інженером у радгоспі. Оскільки Джемілєв продовжував активну участь у національному русі кримськотатарського народу, незабаром почалися нові репресії. У червні 1974 року його заарештували і засудили до одного року позбавлення волі в таборах суворого режиму в Омській області. Це був третій вирок Мустафі Джемілєву.
За три дні до закінчення терміну проти Мустафи Джемілєва, який перебував в ув'язненні, порушили нову кримінальну справу за звинуваченням у складанні документів, що ганьблять радянський лад, і проведенні антидержавної пропаганди серед ув'язнених. На знак протесту проти свавілля влади та тюремної адміністрації Мустафа Джемілєв оголосив голодування, що тривало 303 дні з примусовим годуванням через зонд. Це протестне голодування, яке отримало широкий резонанс у світі, привернуло увагу міжнародної громадськості до прав людини в СРСР і безправного становища кримськотатарського народу.
30 січня 1976 року в лондонській газеті «Дейлі Телеграф» писали: «33-річний лідер кримських татар Мустафа Джемілєв зник із табору для ув'язнених у місті Омську (Росія). Про це повідомили його друзі в Москві. Члени його сім'ї бояться, що він, можливо, помер на сьомому місяці голодування. Його батькам у КДБ, куди вони звернулися, повідомили, що питання про стан його здоров'я та місце перебування «не їхня справа». Джемілєв оголосив голодування, коли влада табору відмовилася звільнити його після закінчення терміну в один рік позбавлення волі, передбаченого вироком. Це був його третій термін за активну діяльність на захист справи кримських татар».
У західній і турецькій пресі про смерть Мустафи Джемілєва повідомлялося як про доконаний факт, публікувалися навіть некрологи та вірші в пам'ять про нього. У Стамбулі, Анкарі, Бонні біля радянських посольств і консульств, біля будівлі ООН у Нью-Йорку відбулися демонстрації з вимогою притягнення до відповідальності вбивць Мустафи Джемілєва. У деяких випадках демонстрації супроводжувалися спаленням радянських прапорів або закиданням радянських представництв тухлими яйцями. В Анкарі була видана п'єса на чотири акти «Джемільоглу» драматурга Абдулли Азізоглу, яка закінчувалася смертю Мустафи Джемілєва в тюрмі Омська...
Але на щастя, Мустафа був живий, хоча й дуже слабкий...
Закрите засідання Омського обласного суду відбувалося 14-15 квітня 1976 року. На процес не були допущені відомі правозахисники, які спеціально прибули з Москви, ‒ академік Андрій Сахаров та його дружина Олена Боннер.
В останньому слові Мустафа Джемілєв сказав: «Цей процес є в моєму житті четвертим за рахунком судовим процесом. Незалежно від того, які висувалися формальні звинувачення та які мені інкримінувалися статті кримінальних кодексів, причиною всіх цих судових і деяких позасудових репресій, яких я зазнав в останнє десятиліття, були мої політичні погляди та переконання, моя участь у Національному русі кримськотатарського народу за повернення на свою національну батьківщину та відновлення автономії, тобто за повернення й відновлення всього того, що було забране й ліквідоване в результаті вчиненого проти цього народу злочину в травні 1944 року».
Суд засудив Мустафу Джемілєва до 2,5 років позбавлення волі в таборах суворого режиму, які він відбував на Далекому Сході в таборі «Приморський»...
Фото із сімейного архіву надані редакції Мустафою Джемілєвим.
Вперше текст був опублікований в листопаді 2018 року.
(Далі буде)
