Повномасштабне вторгнення РФ в Україну спричинило масову еміграцію жителів анексованого Криму в різні країни світу. Бойові дії та складна кримська логістика створюють проблеми – три доби шляху до Європи подолала кримчанка, проукраїнська активістка із Сімферополя Альона Попова. В інтерв'ю для Крим.Реалії вона розповіла про свою непросту подорож на Мальту, де зараз живе, а також про те, як триває життя в анексованому Криму у воєнних реаліях.
Мальта – острівна держава на півдні Європи, розташована на однойменному архіпелазі в Середземному морі. З 2022 року в цій країні вимушено живе кримчанка, активістка колишнього Українського культурного центру в Сімферополі Альона Попова.
Український культурний центр діяв кілька років у Сімферополі в російських реаліях, поки його представників не почали переслідувати російські силовики. Вони бачили загрозу навіть в українських літературних читаннях та культурних заходах. Але і після вимушеного закриття центру колишнім його учасникам вдавалося залишатися в Криму. Проте ситуація кардинально змінилася у 2022 році, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну.
Непростий вибір поств перед Альоною Поповою під час бойових дій між країнами. В інтерв'ю Крим.Реалії вона описує власний досвід життя в анексованому Криму, зокрема в умовах посиленого тиску з боку російських силовиків та напруженої атмосфери в суспільстві. Це, зрештою, змусило її залишити рідний Сімферополь і вимушено емігрувати до Європи. Кримчанка розповідає про складнощі кримської логістики та власний досвід триденної подорожі, з якої поки що неможливо повернутися додому.
«У Криму доводиться постійно бути на сторожі. Це катування»
– Альоно, чому ви зважилися виїхати з Криму у 2022 році, адже вам вдавалося майже десятиліття залишатися там попри свою проукраїнську позицію?
– Це було настільки очевидним для мене, що я не вагалася. Коли все почалося вранці 24 лютого 2022 року (повномасштабне вторгнення РФ в Україну – КР), я зрозуміла, що тут у Криму навряд чи зможу залишатися. З нашої кримської території Росія нищить Україну, завдаючи страшних ракетних ударів. Тобто я зрозуміла, що перебуваю фактично на військовому майданчику.
У мене була позиція, що Крим – це моя земля, і я не хочу її кидати через те, що хтось змінив прапори
Крім того, одразу змінилися стосунки між людьми в Криму. Всі почали говорити про війну, «про помсту» з боку Росії за російськомовних громадян, як це лунало на російському телебаченні. З ким за таких обставин спілкуватися? Як виживати, якщо ти не згоден бути пропагандистом?
Мене в Криму завжди тримала родина. Сімейні зв'язки для мене дуже важливі. Також у мене була позиція, що Крим – це моя земля, і я не хочу її кидати через те, що хтось змінив прапори. З початком повномасштабного вторгнення РФ в Україну ситуація змінилася, і тому ця моя позиція потребувала перегляду. Я зрозуміла, що мені потрібно їхати з Криму. Я почала думати про від'їзд кудись: або на український материк, або за кордон. Стала вивчати варіанти від'їзду та збирати гроші.
– Багато хто в Криму говорить про напружену атмосферу між людьми у воєнних реаліях. Також російська влада посилила адміністративні важелі контролю над суспільством. Що вам відомо про це?
– У перший день війни хтось вибив хвіртку в подвір'ї мого будинку. Залізли й перерізали дроти інтернету. Я не знаю, хто це був. Але міг бути хто завгодно, тому що в моєму дворі завжди можна було почути українську мову та українські пісні. Тобто достатньо було Росії запустити перші російські ракети по Україні, щоб ті, хто роками мовчали і не лізли до нас, українців, зрозуміли, що вони, нарешті, можуть це робити.
Раніше я не відчувала відвертого пресингу щодо себе з боку суспільства в Криму. А тоді це стало відчутно. Тепер говорити про свою позицію щодо війни можна було тільки вдома. А на відкритих майданчиках, у транспорті дозволялося лише щось виправдальне про неї говорити.
Тобто все змінилося: небо змінилося, повітря змінилося, люди в Криму вже дихали повітрям війни.
В Криму склалася така атмосфера, що доводиться постійно бути на сторожі
Постійно треба було бути в якомусь «внутрішньому підпіллі», триматися, щоб щось не «бовкнути», десь щось не написати. Одна моя знайома з проукраїнськими поглядами одного разу помилилася і написала щось на українську тему не в тому чаті. Її ледь не звільнили з роботи, їй довелося виправдовуватися.
Тобто в Криму склалася така атмосфера, що доводиться постійно бути на сторожі. Потрібна постійна висока самоорганізація, щоб ти себе не виказав. Це справжнє катування.
Я зрозуміла, що більше не зможу працювати на своїй роботі. Сказала, що буду звільнятися. У колективі цьому дуже здивувалися, бо мені вдалося стільки протриматися. Щоб вижити в Криму, я працювала касиром на Кримській залізниці, в електричках.
Ця робота була просто божевільною, по-дурному організованою, кожен день минав у стресі. Пів року я продавала квитки пасажирам, а про себе постійно казала: «Ну, а чим ще філологу займатися в цьому житті?». На гроші, зароблені там, я змогла виїхати з Криму. На роботі я нікому не казала, що збираюся їхати. Тому що там був такий контингент, що колеги, якби й не донесли на мене у ФСБ, то могли б самі мене розірвати, мені здається.
«У мене був план: доїхати до Польщі, а далі – як складеться»
– Кримська логістика значно ускладнилася з 2022 року. Як вам вдалося залишити Крим? Яким був маршрут?
– Я почала шукати інформацію, чи справді у мене є можливість як у кримчанки перетнути кордон, наприклад, із Польщею. У пабліках було багато неправдивої інформації, що на тимчасовий захист кримчани наче не можуть розраховувати через два паспорти. Не знаю, чому її поширювали, але вона була у багатьох групах у телеграмі. У мене не було точного маршруту чи конкретної країни, куди б я хотіла виїхати. Я просто прагнула виїхати за межі РФ. З грошей у мене були тільки російські рублі та 50 або 60 євро. І все. Не було ні гривень, ні доларів, навіть банківської картки.
З цим я сіла в поїзд із Сімферополя і доїхала до Москви. Їхати було неприємно – так само як у кримських електричках працювати. Тому що люди тільки про війну і розмовляли. Я вийшла на вокзалі в Москві. Пішла шукати зв’язок, бо моя кримська сім-карта вже не працювала там. Довелося купити дешеву російську сімку. Також знайшовся Wi-Fi у якомусь кафе.
У цей же потяг сідала родина з українськими паспортами. Але їм відмовили у посадці
Увечері був мій потяг до Бреста (Білорусь – КР). Мене впустили в потяг за внутрішнім російським паспортом. У цей же потяг сідала родина з українськими паспортами. Але їм відмовили у посадці, попри наявність квитків. Послалися на якесь розпорядження.
У Бресті я мала сісти на автобус до Варшави. У мене не було місцевих грошей, щоб купити квиток. Російські рублі в Білорусі не приймали. Довелося міняти рублі за божевільним курсом. Щоб сісти в автобус, я витратила купу грошей.
Далі був кордон із Польщею. Там трохи було складно, бо треба було пояснити, куди ти їдеш. А куди я їхала? Я їхала в нікуди. У мене був план: доїхати до Польщі, а далі – як складеться. Мене пропустили, і так мені вдалося прибути до Варшави.
Уся дорога з пересадками зайняла три доби. У підсумку з Польщі я теж поїхала і певний час прожила в Литві. Потім повернулася в Україну, де жила кілька місяців, незважаючи на російські обстріли. А потім мені зателефонував син, який живе на Мальті, і попросив допомогти у догляді за онукою. Так я опинилася в цій країні.
– Чи багато українців і, зокрема, кримчан на Мальті?
У місцевій пресі можна побачити публікації на підтримку України, репортажі з подій
– Тут кілька кримчан справді зустрілися мені, але без палкого бажання спілкуватися. У всіх є якісь складні історії, і люди часто бояться бути відвертими. Не всі вони тут проукраїнські. Я зустрічаю багатьох, хто не за Росію, але і не за Україну. Росіян тут багато, вони ж – місцеві інвестори. Тут є посольство Росії та Російський культурний центр.
Самі мальтійці щиро підтримують Україну. У місцевій пресі можна побачити публікації на підтримку України, репортажі з подій, пов'язаних з українською тематикою. Тут працює Фонд українців Мальти – офіційна установа, що організовує українські заходи.
Мальта у 40 разів менша за Крим, як я порахувала. Вона крихітна, але тут є люди, які щиро ходять з українськими прапорами та проводять проукраїнські заходи. На Мальті минулого року було відкрито український «Пласт».
«Не вистачає Кримських гір і пляжів»
– Мальта – один із європейських курортів. Чи виникають у вас асоціації з Кримом?
– Щодня виникають. Тут ростуть майже такі самі квіти, як у Криму – агави, але вони тут величезних розмірів з гігантськими квітами – по два-три метри. Загалом тут дуже мало зелені та родючої землі. Оскільки це скеля, тут немає власних природних водних ресурсів. Тому тут дуже спекотне літо. У літні місяці люди тут, як правило, сидять удома.
А взимку на Мальті дуже холодно, хоч і не буває мінусової температури. Але відчувається вона дуже некомфортно через високу вологість і вітер. Тут якщо у тебе немає пухової жилетки, то твій гардероб не мальтійський і ти не готовий до життя на Мальті.
– Чого кримського вам не вистачає на Мальті?
– Не вистачає наших Кримських гір, наших просторів. На Мальті є тільки скелі. Тут також немає вишні та черешні. Їх завозять з Італії. Але вони дуже дорогі – по сім євро за кілограм.
Тут мені також не вистачає нормальних пляжів. Є чудовий маленький пляжний острівець – Коміно. Там дуже гарна бухта з білим піском і блакитним прозорим морем. У нас таких немає. Але на цьому острівці завжди дуже людно, там неможливо знайти місця, щоб нормально розміститися.
У Криму, як я пам’ятаю, завжди можна було знайти місце на узбережжі, де б у тебе на голові ніхто не сидів і був нормальний вхід у море.
«Протести проти війни – це спосіб випустити біль»
– В умовах повномасштабного вторгнення РФ в Україну багато кримських пляжів використовуються для потреб російських військових. Сам Крим є прифронтовою територією. Місцеві відчувають це, коли українські дрони та ракети регулярно атакують військові об'єкти РФ. Російська влада забороняє місцевим публічно обговорювати це. На вашу думку, чи усвідомлюють кримчани те, що відбувається? Що вони говорять між собою про війну РФ проти України?
– Мені здається, що все одно не усвідомлюють. Все ж таки вони дистанціюються від глобальної війни. Багатьом так легше. Це, як я розумію, їхній спосіб переживати цю ситуацію, цю загрозу.
У моєму колі проукраїнські кримчани теж пристосувалися
Не скажу, що кримчани байдужі, якщо говорити загалом. Але в моєму колі проукраїнські кримчани теж пристосувалися. Бо, наприклад, перед людьми мого віку постає велике питання: куди виїжджати і де жити? Тому що зараз навіть гроші від продажу житла вивезти з Криму проблематично. Не кажучи вже про те, що виїжджати з Криму – це не дешево.
– З 2022 року в Криму активізувалися антивоєнні протести. Попри активну протидію російського силового апарату, кількість таких протестів лише зростає з року в рік. Як ви можете пояснити цей парадокс? Чому через десятиліття в російських реаліях кримчани не змирилися, а продовжують чинити опір Росії?
– Я думаю, це якраз не парадокс, а особливість людської психіки. Коли на неї тиснуть постійно, потрібно знаходити вихід цій негативній енергії. Чим більше тиснуть, тим більша потреба випустити цей біль із себе. Антивоєнний протест – один із способів це зробити, щоб не завершити це мучення разом із життям. У мене теж був досвід такого протесту в Сімферополі у 2022 році.
Запропонувала своїм знайомим це зробити. Ми зібралися в кафе і на семи аркушах А4 по літері на кожному написали фразу «Ні війні». Взяли скотч і вдвох із знайомою пішли в парк Шевченка. Після дощу там було мокро, тому треба було витерти поверхню, щоб скотч взявся. Було страшнувато. Якийсь божевільний дід переслідував нас, знімаючи на телефон.
Але, з іншого боку, ми не написали: «Путін х*ло». Ми написали нейтральну фразу з риторики радянських часів. Не знаю, скільки цей напис провисів. Я зробила його фото і розмістила тоді у Facebook. А коли їхала з Криму, почистила все, і сьогодні у мене не залишилося згадок про цю акцію.
«У ситуації з Кримом не може не бути хепі-енду»
– Чому ви це робили, знаючи, що це небезпечно?
– Це була точка кипіння всередині себе, коли усвідомлюєш: відбувається величезне зло, а ти нічого не робиш! Що ти можеш зробити? Ну хоча б про це заявити. Це був невеличкий подвиг. Він був потрібен, і я його здійснила. Ми прагнули підтримати тих, хто поділяє нашу думку про війну. І це, знову ж таки, маркер, що ти – не один.
– Сьогодні тисячі кримчан вимушено залишають свою батьківщину, рятуючись від російської війни та мобілізації. Вони роз'їжджаються буквально по всьому світу. Як ви думаєте, як це впливає на ситуацію в самому Криму?
На наших очах у Криму змінюється національний склад, ментальність
– Очевидно, що це ні до чого доброго не призведе. На наших очах у Криму змінюється національний склад, ментальність. Але у мене все одно залишається якийсь оптимізм. Мені здається, що в ситуації з Кримом не може не бути хепі-енду. Не може бути такого, що наш Крим назавжди тепер буде орденом на грудях РФ, а не всієї планети. Я вважаю, що ми його все ж таки відірвемо. Можливо, це станеться не за мого життя. Хоча я дуже сподіваюся, що встигну туди повернутися.
Іноді хочеться повернутися просто зараз. Буває такий настрій, коли я міркую: «Повернуся – і що вони мені зроблять? Напевно, не вб'ють, а просто посадять». Звісно, це дурість – їхати до Криму, знаючи, що тебе посадять – тільки щоб довести собі, що ти це можеш.
Я вірю, що якимось чином Крим буде вільним. І туди повернуться ті, хто його залишив
Я вірю, що ми дочекаємося визволення Криму. Я не можу сказати, що ми зможемо його відбити військовим шляхом. Якби я була в лавах ЗСУ, то мала б моральне право так говорити. Я вірю, що якимось чином Крим буде вільним. І туди повернуться ті, хто його залишив. Або їхні діти повернуться.
– Куди в Криму ви хотіли б повернутися?
– Романтично було б сказати, що в Гурзуф чи Форос. Але в мене не романтична відповідь. Я хотіла б, насамперед, до Сімферополя. Я уявляю, як ішла б на цвинтар до батьків. І взагалі мені подобається місцевість біля Абдала. Також я хотіла б поїхати в село, де народилася моя мама – у Курман Красногвардійського (Курманського – КР) району.
