«У Грузії ‒ гостинність, у Придністров'ї ‒ відчуття безправ'я». Подорож кримчанок у зони пострадянських конфліктів

Олександр Янковський

26 липень 2021, 09:30

Зруйнований міст на річці Інгурі на адміністративному кордоні між самопроголошеною Абхазією і Грузією. 22 лютого 1994 року

В Україні готується до друку репортажна книга «Невизнані історії. Подорож до самопроголошеної реальності Вірменії, Азербайджану, Грузії та Молдови». Її написали дві кримчанки ‒ журналістки Тетяна Козак та Анастасія Магазова. З 2016 до 2018 року вони відвідали Грузію, Вірменію, Молдову та Азербайджан, а також квазідержавні утворення, що з'явилися в цих країнах після розпаду СРСР. Про що автори говорили з людьми, які проживають на окупованих територіях, вони розповіли ведучому ток-шоу «Кримське питання» Олександру Янковському.

У 2016 році дві кримчанки, журналістки Анастасія Магазова й Тетяна Козак, які висвітлювали конфлікт на Донбасі, вирішили разом знайти відповідь на запитання: коли закінчиться війна в Україні. Саме тоді як раз почалося загострення в Нагірному Карабасі. Вирішивши, що територіальні та етнічні конфлікти ‒ наслідки розпаду СРСР, журналістки вирушили в пострадянські країни, на вільні та окуповані території.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

Крим.Реалії запустили оновлений новинний додаток

У своїй книзі автори розповідають, які конфлікти відбувалися в Азербайджані, Вірменії, Грузії та Молдові, а також намагаються спрогнозувати майбутнє анексованого Криму та окупованих районів Донецької та Луганської областей. Тетяна Козак відвідала Придністров'я та вільну частину Молдови, а також Нагірний Карабах. Анастасія Магазова побувала у Вірменії та азербайджанському Баку. Разом журналістки з'їздили до Грузії.

‒ Як вас сприймали? Ви називалися журналістками з України. Чи дружньо до вас ставилися?

У Придністров'ї є відчуття постійного стеження. Це впливає на те, як люди з тобою розмовляють: вони дуже закриті

Тетяна Козак

Козак: По-різному. У Грузії це було якесь свято, незважаючи на те що ситуація у переселенців і людей, які живуть біля межової лінії (адмінкордону з невизнаними республіками ‒ КР), не найкраща, але усі намагалися розповісти свою історію, запросити в гості. Я розчулилася. У Нагірному Карабасі було цікаво. Жителі дивувалися тому, чому я приїхала одна аж з України, чому мене цікавить цей конфлікт. Їм було незвично, можливо, тому що я ‒ з України, а вони більше схильні до Росії. У Придністров'ї є відчуття постійного стеження. Це впливає на те, як люди з тобою розмовляють: вони дуже закриті. Коли ти заїжджаєш, потрібно зареєструватися, і спецслужби знають, де ти будеш жити. У Придністров'ї є некомерційна громадська організація, яка займається демократичними процесами та свободою слова. Там кажуть, що за ними стежать і до них приходять зі спецслужби МДБ (це їх місцевий КДБ). Під час відвідування Придністров'я у мене склалося одне з найнеприємніших відчуттів (за час роботи над книгою ‒ КР). Параноїдальне відчуття, що за тобою можуть стежити.

Вони залишаться чи підуть? Миротворці Росії на пострадянському просторі (фотогалерея)

Учасник російських миротворчих сил стоїть поруч із танком неподалік від кордону з Вірменією <a href="https://www.radiosvoboda.org/a/myr-u-nahirnomu-karabasi/30940800.html" target="_blank">після підписання угоди</a> про припинення збройного протистояння між Азербайджаном і вірменами в Нагірному Карабасі.<br />
<br />
Понад 400 російських військовослужбовців із запланованих 2000 вже прибули на місце 11 листопада в рамках п’ятирічної миротворчої місії — 1/10 Учасник російських миротворчих сил стоїть поруч із танком неподалік від кордону з Вірменією після підписання угоди про припинення збройного протистояння між Азербайджаном і вірменами в Нагірному Карабасі.

Понад 400 російських військовослужбовців із запланованих 2000 вже прибули на місце 11 листопада в рамках п’ятирічної миротворчої місії

Військова техніка поруч із літаком під час прибуття російських миротворців в аеропорт під Єреваном 11 листопада.<br />
<br />
Оголошення про припинення вогню викликало святкування в Азербайджані, а у Вірменії – <a href="https://www.radiosvoboda.org/a/news-virmenia-opozytsia-pashynian-ultymatum/30942882.html" target="_blank">гнівні протести</a>, демонстранти штурмували урядові будівлі і парламент — 2/10 Військова техніка поруч із літаком під час прибуття російських миротворців в аеропорт під Єреваном 11 листопада.

Оголошення про припинення вогню викликало святкування в Азербайджані, а у Вірменії – гнівні протести, демонстранти штурмували урядові будівлі і парламент

Перемир’я було підписане після того, як азербайджанські сили досягли значних успіхів на полі бою, включно із наближенням до головного міста Нагірного Карабаху Степанакерту після взяття сусіднього <a href="https://www.radiosvoboda.org/a/video/30939197.html" target="_blank">стратегічного міста Шуші, відомого як Шуша азербайджанською мовою</a> — 3/10 Перемир’я було підписане після того, як азербайджанські сили досягли значних успіхів на полі бою, включно із наближенням до головного міста Нагірного Карабаху Степанакерту після взяття сусіднього стратегічного міста Шуші, відомого як Шуша азербайджанською мовою

4/10 У червні 1992 року президенти Росії Борис Єльцин (праворуч) і Грузії Едуард Шеварднадзе зустрілися в Сочі і підписали угоду, яка поклала кінець спорадичним бойовим діям у Південній Осетії, в результаті яких за попередні кілька років загинуло до 1000 осіб. Були створені тристоронні спільні миротворчі сили у складі 500 миротворців із Росії, Грузії і Північної Осетії, а також комісію, яка спостерігала за ними

Російські миротворці охороняють контрольно-пропускний пункт у Південній Осетії.<br />
<br />
Мир тримався до 2004 року, коли до влади в Грузії прийшов Міхеїл Саакашвілі. Між бажанням знищити транскордонну контрабанду і прихованою невдалою спробою відвоювати регіон силою, <a href="https://www.rferl.org/a/1066099.html" target="_blank">напруженість зростала</a>, й комісія з підтримання миру не збиралася взагалі, бо кожна зі сторін висловлювала свої застереження — 5/10 Російські миротворці охороняють контрольно-пропускний пункт у Південній Осетії.

Мир тримався до 2004 року, коли до влади в Грузії прийшов Міхеїл Саакашвілі. Між бажанням знищити транскордонну контрабанду і прихованою невдалою спробою відвоювати регіон силою, напруженість зростала, й комісія з підтримання миру не збиралася взагалі, бо кожна зі сторін висловлювала свої застереження

Російські танки рухаються через Цхінвалі в серпні 2008 року.<br />
<br />
На початку серпня 2008 року збройні підрозділи в Південній Осетії почали обстріли грузинських сіл, а грузинські війська завдали удару у відповідь. Кожна із сторін звинуватила <a href="https://www.rferl.org/a/Did_Russia_Plan_Its_War_In_Georgia__/1191460.html" target="_blank"> іншу в ініціюванні насильства</a>. 7 серпня Грузія здійснила введення військ і намагалася відновити контроль над Південною Осетією. Але Москва вдалася до воєнної операції, використавши велику кількість танків і військ, змогла відкинути грузинські війська назад і окупувала низку населених пунктів, що тривало до припинення вогню 12 серпня — 6/10 Російські танки рухаються через Цхінвалі в серпні 2008 року.

На початку серпня 2008 року збройні підрозділи в Південній Осетії почали обстріли грузинських сіл, а грузинські війська завдали удару у відповідь. Кожна із сторін звинуватила іншу в ініціюванні насильства. 7 серпня Грузія здійснила введення військ і намагалася відновити контроль над Південною Осетією. Але Москва вдалася до воєнної операції, використавши велику кількість танків і військ, змогла відкинути грузинські війська назад і окупувала низку населених пунктів, що тривало до припинення вогню 12 серпня

Російський миротворець охороняє блокпост на річці Інгурі в Абхазії 14 серпня 2008 року<br />
<br />
В іншому сепаратистському регіоні Грузії, Абхазії, з 1994 року російські миротворці дислокувалися разом із неозброєними спостерігачами ООН, щоб зупинити воєнні сутички й етнічні чистки, що почалися в 1992 році. Ці російські сили час від часу воювали з місцевими грузинськими бойовиками, а також з бойовиками із сусіднього Північного Кавказу. Коли в серпні 2008 року в Південній Осетії почалися бойові дії, російські й абхазькі війська атакували грузинські підрозділи в Кодорському міжгір’ї, а потім вторглися в Грузію — 7/10 Російський миротворець охороняє блокпост на річці Інгурі в Абхазії 14 серпня 2008 року

В іншому сепаратистському регіоні Грузії, Абхазії, з 1994 року російські миротворці дислокувалися разом із неозброєними спостерігачами ООН, щоб зупинити воєнні сутички й етнічні чистки, що почалися в 1992 році. Ці російські сили час від часу воювали з місцевими грузинськими бойовиками, а також з бойовиками із сусіднього Північного Кавказу. Коли в серпні 2008 року в Південній Осетії почалися бойові дії, російські й абхазькі війська атакували грузинські підрозділи в Кодорському міжгір’ї, а потім вторглися в Грузію

Президент Росії Дмитро Медведєв (у центрі) тисне руку лідерам Південної Осетії і Абхазії Едуардові Кокойти (праворуч) і Сергієві Багапшу в Москві у вересні 2008 року<br />
<br />
26 серпня 2008 року Росія визнала ці два грузинські регіони «незалежними державами». Росія зберегла війська в обох регіонах, які теж були визнані «незалежними» лише кількома іншими країнами, включаючи Сирію в 2018 році — 8/10 Президент Росії Дмитро Медведєв (у центрі) тисне руку лідерам Південної Осетії і Абхазії Едуардові Кокойти (праворуч) і Сергієві Багапшу в Москві у вересні 2008 року

26 серпня 2008 року Росія визнала ці два грузинські регіони «незалежними державами». Росія зберегла війська в обох регіонах, які теж були визнані «незалежними» лише кількома іншими країнами, включаючи Сирію в 2018 році

Колона російської бронетехніки рухається через село Рухі, Грузія, на шляху до Абхазії в жовтні 2008 року<br />
<br />
Після визнання Абхазії і Південної Осетії «незалежними» Росія побудувала низку військових баз у цих двох регіонах, а також захищає їхні межі і надає фінансову підтримку обом регіонам. Абхазія і Південна Осетія фактично стали залежними від Росії — 9/10 Колона російської бронетехніки рухається через село Рухі, Грузія, на шляху до Абхазії в жовтні 2008 року

Після визнання Абхазії і Південної Осетії «незалежними» Росія побудувала низку військових баз у цих двох регіонах, а також захищає їхні межі і надає фінансову підтримку обом регіонам. Абхазія і Південна Осетія фактично стали залежними від Росії

Російські військові охороняють контрольно-пропускний пункт у Придністров’ї, сепаратистському регіоні Молдови, січень 2012 року<br />
<br />
Сили, до складу яких увійшли військові з Молдови, Росії і сепаратистського Придністров’я, були створені після перемир’я в 1992 році, щоб зупинити бойові дії між молдовськими силами і силами Придністров’я за підтримки «казаків» і російських військ, дислокованих в анклаві. Відтоді мир зберігається, але проголошена Придністров’ям «незалежність» не визнається жодною країною. Росія <a href="https://www.radiosvoboda.org/a/news/28693859.html" target="_blank">відхилила неодноразові вимоги</a> молдовського уряду сприяти заміщенню російських військ міжнародно визнаними миротворцями і зберігає <a href="https://www.radiosvoboda.org/a/30919786.html" target="_blank">сильний вплив у Молдові</a> загалом — 10/10 Російські військові охороняють контрольно-пропускний пункт у Придністров’ї, сепаратистському регіоні Молдови, січень 2012 року

Сили, до складу яких увійшли військові з Молдови, Росії і сепаратистського Придністров’я, були створені після перемир’я в 1992 році, щоб зупинити бойові дії між молдовськими силами і силами Придністров’я за підтримки «казаків» і російських військ, дислокованих в анклаві. Відтоді мир зберігається, але проголошена Придністров’ям «незалежність» не визнається жодною країною. Росія відхилила неодноразові вимоги молдовського уряду сприяти заміщенню російських військ міжнародно визнаними миротворцями і зберігає сильний вплив у Молдові загалом

‒ Які історії вас здивували?

У своїй книзі ми хотіли показати, наскільки страшне обличчя війни та тривалих невирішених конфліктів

Анастасія Магазова

Магазова: Мене найбільше вразила ситуація в Грузії, коли ми працювали на території, прикордонній з Південною Осетією. Якраз була восьма річниця війни. Ми абсолютно випадково побачили організоване меморіальне місце прямо на адмінкордоні з Південною Осетією. Там грузинські військові віддавали честь своїм загиблим побратимам, похованим у братській могилі в цьому ж селищі. Коли вони почули, що ми з України, дуже тепло нас зустріли й стали розпитувати про те, що відбувається в нашій країні. Вони сказали дуже багато теплих слів на адресу українських військових, сказали, що багато грузинів з їх оточення поїхали підтримувати Україну в боротьбі проти російської агресії. Також ми зустріли сім'ї, які живуть у великій нужді. У них у прямому сенсі є тільки дах над головою ‒ і більше нічого. Люди з борошна й води роблять якісь коржики, щоб у них просто був обід. Вони живуть у такій бідності тому, що «межа» проходить буквально за їхнім будинком. У своїй книзі ми хотіли показати, наскільки страшне обличчя війни та тривалих невирішених конфліктів.

Наслідки війни в Південній Осетії є проблемою на Кавказі і через 30 років від її початку (фотогалерея)

<p dir="ltr">Жінка у своїй квартирі, яка сильно постраждала під час боїв між етнічними грузинами і осетинами в 1991 році. <br />
<br />
Цю війну назвали «найбезглуздішим» із конфліктів в Грузії, що вибухнули на тлі розпаду Радянського Союзу, але її наслідки, як і раніше, мають серйозні наслідки для Кавказу</p> — 1/16
Жінка у своїй квартирі, яка сильно постраждала під час боїв між етнічними грузинами і осетинами в 1991 році.

Цю війну назвали «найбезглуздішим» із конфліктів в Грузії, що вибухнули на тлі розпаду Радянського Союзу, але її наслідки, як і раніше, мають серйозні наслідки для Кавказу

<p dir="ltr">Молоді жінки на вулицях Цхінвалі, столиці Південної Осетії, 1983 рік. <br />
<br />
У комуністичну епоху Південна Осетія була автономною областю в складі Грузії</p> — 2/16
Молоді жінки на вулицях Цхінвалі, столиці Південної Осетії, 1983 рік.

У комуністичну епоху Південна Осетія була автономною областю в складі Грузії

<p dir="ltr">Мисливець з Осетії на світлині 1970-х років. Осетини – іранська етнічна група, яка розмовляє мовою, близькою до перської. <br />
<br />
<span style="font-size: 1em;">У 1989 році з близько 98 500 жителів Південної Осетії дві третини становили етнічні осетини і близько однієї третини – етнічні грузини</span></p> — 3/16
Мисливець з Осетії на світлині 1970-х років. Осетини – іранська етнічна група, яка розмовляє мовою, близькою до перської.

У 1989 році з близько 98 500 жителів Південної Осетії дві третини становили етнічні осетини і близько однієї третини – етнічні грузини

<p dir="ltr">Грузинський політичний діяч Звіад Гамсахурдіа (в центрі) під час мітингу в Тбілісі у 1989 році. <br />
<br />
Коли Грузія прагнула виходу з Радянського Союзу наприкінці 1980-х років, інтелектуал Звіад Гамсахурдіа просував етнічну націоналістичну ідею. Він був обраний президентом Грузії в 1991 році, отримавши майже 90 відсотків голосів. Один філософ відреагував на платформу Гамсахурдії «Грузія для грузинів», заявивши: «Якщо це вибір мого народу, то я проти свого народу»</p> — 4/16
Грузинський політичний діяч Звіад Гамсахурдіа (в центрі) під час мітингу в Тбілісі у 1989 році.

Коли Грузія прагнула виходу з Радянського Союзу наприкінці 1980-х років, інтелектуал Звіад Гамсахурдіа просував етнічну націоналістичну ідею. Він був обраний президентом Грузії в 1991 році, отримавши майже 90 відсотків голосів. Один філософ відреагував на платформу Гамсахурдії «Грузія для грузинів», заявивши: «Якщо це вибір мого народу, то я проти свого народу»

<p dir="ltr">Діти в Цхінвалі 1 січня 1991 року позують поруч із плакатами на пам'ятнику Леніну, який осетини не дозволили знести. На одному з плакатів написано: «Осетія була, є і завжди буде радянською!»<br />
<br />
Багато грузинів вважали етнічних осетин зрадницькою «п'ятою колоною» в той час, як їхня країна боролася за свободу від Радянського Союзу. А осетини відчували себе відстороненими від нових законів, які зробили грузинську мову єдиною офіційною мовою країни і перешкоджали політичному представництву осетин в Тбілісі</p> — 5/16
Діти в Цхінвалі 1 січня 1991 року позують поруч із плакатами на пам'ятнику Леніну, який осетини не дозволили знести. На одному з плакатів написано: «Осетія була, є і завжди буде радянською!»

Багато грузинів вважали етнічних осетин зрадницькою «п'ятою колоною» в той час, як їхня країна боролася за свободу від Радянського Союзу. А осетини відчували себе відстороненими від нових законів, які зробили грузинську мову єдиною офіційною мовою країни і перешкоджали політичному представництву осетин в Тбілісі

<p dir="ltr">Згорілий автобус у Цхінвалі після того, як колона автомобілів з етнічними грузинами спробувала в'їхати в місто в листопаді 1990 року. <br />
<br />
Після того, як Південна Осетія оголосила про подальшу автономію від Тбілісі, Гамсахурдіа закликав «усіх грузинів, що здатні носити зброю, [приєднатися] до маршу проти Цхінвалі! Штурм має розпочатися вранці 23 листопада!». Багатотисячна колона грузинських чоловіків була зустрінута блокпостами і натовпами осетин. У наступних зіткненнях загинули щонайменше шестеро осіб</p> — 6/16
Згорілий автобус у Цхінвалі після того, як колона автомобілів з етнічними грузинами спробувала в'їхати в місто в листопаді 1990 року.

Після того, як Південна Осетія оголосила про подальшу автономію від Тбілісі, Гамсахурдіа закликав «усіх грузинів, що здатні носити зброю, [приєднатися] до маршу проти Цхінвалі! Штурм має розпочатися вранці 23 листопада!». Багатотисячна колона грузинських чоловіків була зустрінута блокпостами і натовпами осетин. У наступних зіткненнях загинули щонайменше шестеро осіб

<p dir="ltr">Радянський солдат стоїть на сторожі в Цхінвалі в грудні 1990 року. <br />
<br />
Москва направила до Південної Осетії контингент військ МВС СРСР, щоб «запобігти сутичкам та кровопролиттю», але Тбілісі висловив протест проти цього «втручання» Кремля і відправив туди своїх бійців</p> — 7/16
Радянський солдат стоїть на сторожі в Цхінвалі в грудні 1990 року.

Москва направила до Південної Осетії контингент військ МВС СРСР, щоб «запобігти сутичкам та кровопролиттю», але Тбілісі висловив протест проти цього «втручання» Кремля і відправив туди своїх бійців

<p dir="ltr">Озброєні осетини 1 січня 1991 року біля барикади в Цхінвалі. <br />
<br />
Перестрілка почалася 5 січня, коли озброєні етнічні грузини увійшли в Цхінвалі. Збройне протистояння у місті між грузинами і осетинами тривало тижнями, допоки грузинські збройні підрозділи не залишили місто</p> — 8/16
Озброєні осетини 1 січня 1991 року біля барикади в Цхінвалі.

Перестрілка почалася 5 січня, коли озброєні етнічні грузини увійшли в Цхінвалі. Збройне протистояння у місті між грузинами і осетинами тривало тижнями, допоки грузинські збройні підрозділи не залишили місто

<p dir="ltr">Осетини в окопах на околиці Цхінвалі. Чоловіки використовують застарілі російські гвинтівки Мосіна-Нагана, вперше випущені в 1890-х роках. <br />
<br />
Протягом 1991 року «клаптикова ковдра» грузинських і осетинських селищ, з якої складається Південна Осетія, роздиралася міжетнічними вбивствами і залякуваннями</p> — 9/16
Осетини в окопах на околиці Цхінвалі. Чоловіки використовують застарілі російські гвинтівки Мосіна-Нагана, вперше випущені в 1890-х роках.

Протягом 1991 року «клаптикова ковдра» грузинських і осетинських селищ, з якої складається Південна Осетія, роздиралася міжетнічними вбивствами і залякуваннями

<p dir="ltr">Чоловіки оглядають згорілий будинок у грузинському селі Авневі в Південній Осетії, квітень 1991 року. <br />
<br />
Велика частина етнічного насильства відбувалася в ізольованих районах, надто небезпечних для кількох журналістів, які висвітлювали конфлікт</p>
<br />
<br />
 <br /> — 10/16
Чоловіки оглядають згорілий будинок у грузинському селі Авневі в Південній Осетії, квітень 1991 року.

Велика частина етнічного насильства відбувалася в ізольованих районах, надто небезпечних для кількох журналістів, які висвітлювали конфлікт

<p dir="ltr">Осетинка-боєць позує під час фотографування. <br />
<br />
Росіянка, одружена з грузином, розповіла правозахисній організації Human Rights Watch, що намагалася отримати допомогу після пограбування їхнього будинку, але їй сказали: «Ви [«заварили»] цю кашу, тепер їжте!»</p>
<br />
<br />
 <br /> — 11/16
Осетинка-боєць позує під час фотографування.

Росіянка, одружена з грузином, розповіла правозахисній організації Human Rights Watch, що намагалася отримати допомогу після пограбування їхнього будинку, але їй сказали: «Ви [«заварили»] цю кашу, тепер їжте!»

<p dir="ltr">Боєць-осетин у масці. <br />
<br />
Викрадення людей також стало звичайним явищем у регіоні під час бойових дій</p> — 12/16
Боєць-осетин у масці.

Викрадення людей також стало звичайним явищем у регіоні під час бойових дій

<p dir="ltr">Осетинський боєць закутався від холоду в Цхінвалі, грудень 1991 року.<br />
<br />
Грузія відключила газ і електрику в регіоні під час конфлікту. Повідомляли, що в лікарні Цхінвалі кілька новонароджених <strong><a href="https://www.hrw.org/reports/pdfs/g/georgia/georgia.923/georgia923full.pdf" target="_blank">померли від охолодження</a></strong> через сувору погоду. Хірург із Цхінвалі описав труднощі роботи без опалення: «Коли ви оперуєте когось, ви повинні зняти з нього одяг. Щоб зігріти пацієнта, ми повинні обкласти його/її до 12 пляшечками з гарячою водою»</p> — 13/16
Осетинський боєць закутався від холоду в Цхінвалі, грудень 1991 року.

Грузія відключила газ і електрику в регіоні під час конфлікту. Повідомляли, що в лікарні Цхінвалі кілька новонароджених **померли від охолодження** через сувору погоду. Хірург із Цхінвалі описав труднощі роботи без опалення: «Коли ви оперуєте когось, ви повинні зняти з нього одяг. Щоб зігріти пацієнта, ми повинні обкласти його/її до 12 пляшечками з гарячою водою»

<p dir="ltr">Бойовик заряджає міномет у центрі Тбілісі під час виступу проти влади президента Грузії Звіада Гамсахурдії, грудень 1991 року. <br />
<br />
У січні 1992 року в результаті тривалого і кривавого перевороту, також відомого як «тбіліська війна», Гамсахурдія був скинутий</p>
<br />
<br /> — 14/16
Бойовик заряджає міномет у центрі Тбілісі під час виступу проти влади президента Грузії Звіада Гамсахурдії, грудень 1991 року.

У січні 1992 року в результаті тривалого і кривавого перевороту, також відомого як «тбіліська війна», Гамсахурдія був скинутий

<p dir="ltr">Каски, викладені акуратними рядами, на миротворчій базі неподалік від Цхінвалі в липні 1992 року. <br />
<br />
Наступник Гамсахурдії – Едуард Шеварднадзе – підписав угоду про припинення вогню з південними осетинами в червні 1992 року. Незабаром після цього на території Південної Осетії були розгорнуті миротворчі сили, до яких увійшли грузинські, осетинські і російські військові. Угода поклала край бойовим діям, в результаті яких, за деякими оцінками, загинуло близько 1000 осіб, але не вирішила більш широкого питання про статус Південної Осетії</p> — 15/16
Каски, викладені акуратними рядами, на миротворчій базі неподалік від Цхінвалі в липні 1992 року.

Наступник Гамсахурдії – Едуард Шеварднадзе – підписав угоду про припинення вогню з південними осетинами в червні 1992 року. Незабаром після цього на території Південної Осетії були розгорнуті миротворчі сили, до яких увійшли грузинські, осетинські і російські військові. Угода поклала край бойовим діям, в результаті яких, за деякими оцінками, загинуло близько 1000 осіб, але не вирішила більш широкого питання про статус Південної Осетії

<p dir="ltr">Територіальна межа, що позначає територію Південної Осетії, патрулюється озброєною грузинською поліцією, 2016 рік.<br />
<br />
<span style="font-size: 1em;">Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році, коли спроба Грузії повернути регіон призвела до тотальної війни з Росією. Після цього Кремль офіційно визнав «незалежність» Південної Осетії, і російські та осетинські військові поступово переставляли огорожі та територіальні знаки все глибше на незаперечну територію Грузії. Москва заявила, що це відбувається через те, що південні осетини позначають свої «справжні територіальні межі відповідно до мап радянських часів»</span></p> — 16/16
Територіальна межа, що позначає територію Південної Осетії, патрулюється озброєною грузинською поліцією, 2016 рік.

Після збройного протистояння, що тривало протягом 1990–1992 років, проблема Південної Осетії неодноразово спалахувала, особливо в 2008 році, коли спроба Грузії повернути регіон призвела до тотальної війни з Росією. Після цього Кремль офіційно визнав «незалежність» Південної Осетії, і російські та осетинські військові поступово переставляли огорожі та територіальні знаки все глибше на незаперечну територію Грузії. Москва заявила, що це відбувається через те, що південні осетини позначають свої «справжні територіальні межі відповідно до мап радянських часів»

Журналістка Козак вважає, що однією з причин анексії Криму та окупації частини Донбасу стало те, що жителі України не зробили висновки з конфліктів у Молдові, Грузії, Вірменії та Азербайджані.

Я побачила порожнє село ‒ люди втекли від обстрілів. Я чула, як кричали віслюки

Тетяна Козак

‒ Мене вразила історія з Карабахом, коли я поїхала в Талиш, на передову у квітні (2016 року ‒ КР). Саме туди припав удар, і саме там у той момент була ескалація. Я побачила порожнє село ‒ люди втекли від обстрілів. Я чула, як кричали віслюки. Там було гнітюче відчуття. У селі стояли каркаси будинків, зруйнованих під час першої війни (в 1991 ‒ 1994 років ‒ КР) та у квітні 2016 року. Це та картина, яка наочно показує, що означає тривалий конфлікт для людей і села.

Нагірний Карабах: руйнівні наслідки бойових дій у фото

1/22 На відео, розміщеному на офіційному сайті Міністерства оборони Азербайджану 28 вересня, нібито показаний артилерійський удар азербайджанської армії по позиціях вірменських сепаратистів у спірному регіоні Нагірного Карабаху

Це кадр із відео, опублікованого Міністерством оборони Вірменії, на якому нібито азербайджанський бронетранспортер знищують збройні сили Вірменії<br />
<br /> — 2/22 Це кадр із відео, опублікованого Міністерством оборони Вірменії, на якому нібито азербайджанський бронетранспортер знищують збройні сили Вірменії

3/22 У місті Тартар (Азербайджан) чоловік показує дірки у пошкоджених від обстрілів воротах будинку

4/22 Світлина, опублікована МЗС Вірменії, на якій медики надають медичну допомогу цивільному чоловікові, імовірно потерпілому в результаті бойових дій

5/22 Пошкоджена дорога в азербайджанському місті Тартар

6/22 Чоловік стоїть серед уламків свого будинку, зруйнованого внаслідок обстрілу азербайджанською стороною. Місто Гадрут, спірний регіон Нагірний Карабах

7/22 Через осбтріли був пошкоджений багатоквартирний будинок у місті Тартар, Азербайджан

8/22 Наслідки обстрілів у місті Тартар, Азербайджан

9/22 Вірменські жінки у бомбосховищі в Степанакерті, столиці самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки

10/22 Мешканець азербайджанського міста Тартар показує дірки у пошкоджених від обстрілів воротах

11/22 На кадрі з відео, опублікованого Міністерством оборони Азербайджану, видно, як військовослужбовці азербайджанських збройних сил ведуть артилерійський вогонь

12/22 Цей кіоск у місті Тартар (Азербайджан) також постраждав унаслідок обстрілів

13/22 У столиці Азербайджану, Баку, люди на узбіччі дороги вітають азербайджанських військовослужбовців

14/22 Руїни та наслідки бойових дії в Нагірному Карабасі. Фото оприлюднене МЗС Вірменії

15/22 Артилерійський снаряд розірвався на дорозі поблизу азербайджанського міста Тартар

16/22 Азербайджанський військовослужбовець на бронетранспортері, що їде по дорозі в напрямку Баку

17/22 Руйнівні наслідки бойових дій у спірному Нагірному Карабасі на кордоні Вірменії та Азербайджану. Фото, оприлюднене МЗС Вірменії

18/22 Наслідки обстрілів азербайджанськими силами міста Мартуні, самопроголошена Нагірно-Карабаська республіка

19/22 На фото, оприлюдненому Міністерством закордонних справ Вірменії видно збитки та пошкодження, імовірно спричинені бойовими діями між вірменськими та азербайджанськими силами в Нагірному Карабасі

Чоловік тримає частину артилерійського снаряду. Фото оприлюднене МЗС Вірменії — 20/22 Чоловік тримає частину артилерійського снаряду. Фото оприлюднене МЗС Вірменії

Пошкоджений будинок зсередини. Місто Мартуні, спірний регіон Нагірного Карабаху — 21/22 Пошкоджений будинок зсередини. Місто Мартуні, спірний регіон Нагірного Карабаху

22/22 Люди зібралися у бомбосховищі в Степанакерті, столиці самопроголошеної Нагірно-Карабаської республіки

‒ З початку конфлікту в Придністров'ї минуло вже 30 років. Після нього виросло нове покоління. Гарячої фази конфлікту зараз немає. Чи відчувають місцеві жителі, що живуть на невизнаній території, чи просто живуть і не ставлять собі такого запитання?

Придністров'я – це така територія безправ'я, невеликий «Радянський Союз»

Тетяна Козак

Козак: Вони це розуміють. Там існує проблема з молдавською мовою. Придністров'я ‒ це русифікована територія, хоча раніше там процвітали й українські школи, і школи, в яких навчали румунською та молдавською мовами. Зараз ці школи працюють, але борються за право викладати тією чи іншою мовою. Там досить специфічна ситуація. У людей є по кілька паспортів: це придністровський паспорт, який ніде, окрім як у Росії, не визнається, це і румунський, і молдавський, й український паспорти. Тобто люди живуть у Придністров'ї, а заробляють в іншій країні. Часто в Росії навчаються, їздять на заробітки в Росію чи Румунію. Їм не забороняють виїжджати. Але саме на цій території немає свободи слова, немає гарантованого права власності. «Живеш і живи», але мати свою думку про те, що Придністров'я ‒ окупована територія, ти не можеш. А якщо в тебе вона є, то ти маєш про це мовчати. На мою думку, це така територія безправ'я, невеликий «Радянський Союз». Жителі жорстко контролюються спецслужбами та російськими військовими, які там стоять.

Вихованці Суворовського військового училища в Тирасполі. Придністров'я, 2021 рік

Абхазька та південноосетинська сторони пропонували українським журналісткам в'їхати через не визнані Грузією та більшістю країн світу пункти пропуску в Росії. Дозвіл на в'їзд через легальний пункт пропуску на річці Інгурі не дали. Тоді авторки вирішили працювати уздовж адмінкордону, на контрольованій Грузією території.

Новини без блокування і цензури! Встановити додаток Крим.Реалії для iOS і Android.

Тут поруч стоять машини на грузинських та абхазьких номерах, і ніхто їх не чіпає.

Анастасія Магазова

Магазова: Люди перетинають лінію розмежування через міст на річці Інгурі з економічною метою, з метою отримати медичні послуги, а у випадку з молоддю ‒ ще й освіту. Грузинський уряд іде на усілякі поступки, щоб жителі непідконтрольних територій отримували ті ж преференції, що й інші громадяни. Людей, які переходять міст, дуже мало. Переважно «кордон» перетинають етнічні грузини. Там немає регулярного транспортного сполучення. Ми бачили, як цей міст довжиною близько кілометра перетинали на віслюках. Тобто, щоб не йти пішки, люди сідають у вози та їдуть за кілька ларі. Нас ще здивувало те, що, здається, на відстані 15-20 кілометрів від лінії розмежування (на контрольованій Грузією території ‒ КР) дозволено їздити машинами з абхазькими номерами. Працюючи на Донбасі, ми розуміємо, що побачити на підконтрольній Україні території машину на номерах «ЛНР» або «ДНР» ‒ це нонсенс, такого не може бути. А тут поруч стоять машини на грузинських та абхазьких номерах, і ніхто їх не чіпає.

Россия – Грузия. 10 лет после войны (фотогалерея)

1/13 Грузин плачет, держа тело близкого человека, после российского бомбардировки 9 августа в Гори; Грузия, у административной границы с Южной Осетией

2/13 Грузинские солдаты заняли позиции у села Эргнети в Южной Осетии; 5 августа, в период подготовки к войне

3/13 Утро 8 августа 2008 года началось в Южной Осетии с обстрела грузинской армией. Так началась пятидневная война между Россией и Грузией

4/13 8 августа: вооруженные люди из Южной Осетии занимают позиции у Цхинвали

5/13 Этнические грузины из окрестных деревень Цхинвали бегут из зоны конфликта, 8 августа

6/13 Сотрудники полиции помогают грузинскому солдату, который был ранен в боях с российско-осетинскими силами в городе Гори

7/13 Горящий жилой дом в Гори после атаки российского самолета, 9 августа

8/13 Улица в Гори, заваленная обломками после российского воздушного удара

9/13 9 августа, когда вооруженное противостояние усилилось, жители Южной Осетии в поиске убежища начали бегство в село Джава

10/13 14 августа: уничтоженный грузинский танк среди руин Цхинвали. Российские и грузинские официальные лица договорились о плане прекращения огня 12 августа, который через два дня подписали руководители Южной Осетии и Абхазии

11/13 Женщины обнимаются среди руин Цхинвали. Город подвергся немалым разрушениям во время боевых действий

12/13 Российский танк у города Гори 22 августа движется в направлении Южной Осетии, во время медленного вывода российских войск из Грузии

13/13 Женщина вывешивает ковер, вернувшись в свой разбомбленный дом в Цхинвали, столицу Южной Осетии. 23 августа, через неделю после окончания боев

Українським журналісткам було непросто працювати в країнах і в регіонах, де влада обмежує свободу слова.

Магазова: Найскладніше мені було працювати в Азербайджані, тому що, по-перше, я була одна, по-друге, я відчувала тиск через те, що до цього я декілька разів була у Вірменії. Перше питання при перетині кордону з Азербайджаном було про те, чи маю я вірменське коріння. Я сказала, що я ‒ українка. Мене запитали, яке в мене по батькові. Після відповіді, що моє по батькові ‒ Володимирівна, у них уже не було сумнівів, що у мене немає вірменських коренів.

У Баку я почула від азербайджанця, з одного боку, божевільну, а з іншого боку, прагматичну думку. Він сказав: «Якщо дозволять відкрити ринок на території розмежування між Вірменією та Азербайджаном, то ми швидко знайдемо спільну мову. Ми вміємо спілкуватися за допомогою торгових відносин і швидко знайдемо способи співіснування». Знову-таки, співіснування, не дружби, а комунікації один з одним.

Нагорный Карабах. По обе стороны вооруженного конфликта (фотогалерея)

1/18 Армянский солдат на передовой, 18 октября

2/18 Азербайджанский солдат в Джебраиле после того, как военные Азербайджана установили контроль над этим городом, удерживаемый до этого армянскими силами

Геннадий Аванесян – 73-летний армянский полицейский в отставке – ищет вещи в руинах своего дома в Степанакерте, который сильно пострадал от обстрела 10 октября. Степанакерт – главный город Нагорного Карабаха, в котором до недавних боев проживало около 55 000 человек — 3/18 Геннадий Аванесян – 73-летний армянский полицейский в отставке – ищет вещи в руинах своего дома в Степанакерте, который сильно пострадал от обстрела 10 октября. Степанакерт – главный город Нагорного Карабаха, в котором до недавних боев проживало около 55 000 человек

Местный житель сидит среди завалов в то время, как спасатели ищут его родственников после того, как ракета попала в жилой район в Гяндже, второй по величине город Азербайджана, 17 октября<br /> — 4/18 Местный житель сидит среди завалов в то время, как спасатели ищут его родственников после того, как ракета попала в жилой район в Гяндже, второй по величине город Азербайджана, 17 октября

5/18 Армянский солдат смотрит в небо в то время, как беспилотник пролетает над передовой, 18 октября

6/18 Азербайджанский солдат проходит мимо поврежденного автомобиля в Джебраиле, 16 октября

7/18 63-летний армянин Артур Саакян молится в пострадавшем от артиллерийского обстрела Спасском соборе в городе Шуши

8/18 Местные жители наблюдают за поисками уцелевших после того, как 11 октября ракета повредила дома в Гяндже (Азербайджан)

9/18 Член неправительственной организации по разминированию Halo Trust устанавливает знак, предупреждающий о ракете, которая не разорвалась во дворе Степанакерта, 14 октября

10/18 Родственники погибших Роял Шахназарова, Зулейхи Шахназаровой и их дочери Медине Шахназаровой оплакивают семью во время похорон 17 октября. Они погибли, когда ракета попала в их дом в Гяндже (Азербайджан)

11/18 Мать оплакивает своего сына, покрытого флагом Нагорного Карабаха, во время похорон в Степанакерте, 17 октября

12/18 Подбитый танк в Джебраиле после захвата города азербайджанскими войсками, 16 октября

13/18 Житель села прибыл в разрушенный дом соседа в Мартакертском районе Нагорного Карабаха, 15 октября

14/18 Мужчина смотрит на воронку на дороге в городе Тертер (Азербайджан), недалеко от линии фронта, 18 октября

15/18 Раненый солдат получает медицинскую помощь в больнице возле Степанакерта, 14 октября

16/18 Микаил Исмаилов выходит из траншеи возле своего дома, выкопаной для защиты от снарядов и ракет, 14 октября

17/18 Соседи делятся едой возле разрушенного жилого дома в Степанакерте, 8 октября

18/18 32-летний Ковкар Мовсумов играет на струнном инструменте, находясь в укрытии в Тертер, 19 октября

Анастасія Магазова народилася й виросла в Сімферополі, закінчила магістратуру в Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського. Після анексії Криму вимушено залишила півострів. Відтоді жила в Україні та Німеччині, навчалася у школі журналістики Мюнхена та Берліна. З 2015 року працювала кореспондентом німецької медіакорпорації Deutsche Welle та газети Die Tageszeitung. Як стипендіат Regional Reporting Fellowship один рік була автором Radio Free Europe/Radio Liberty. За висвітлення подій на Донбасі отримала декілька професійних нагород.

Тетяна Козак народилася в Керчі, закінчила Харківський національний університет ім. Каразіна. У 2011-2012 роках стала учасницею програми цифрових медіа Digital Future Journalism від Могилянської школи журналістики. У 2013-2014 роках була учасницею програми Української школи політичних досліджень. Співпрацює з українськими та міжнародними ЗМІ. Козак ‒ фіналістка журналістського конкурсу «Честь професії» у 2021 році. Транскордонний проєкт Sisters of Europe, в якому вона брала участь від України, у 2021 році потрапив до короткого списку премії European Press Prize.

(Текст склала Олександра Шевченко)

Олександр Янковський

Кримський журналіст. Керівник, редактор та ведучий телепроєкту Крим.Реалії (2014-2016 рр.), керівник, редактор і ведучий Радіо Крим.Реалії (2015-2019 рр.), автор і ведучий блогерської радіопрограми Кримський.Пармезан.

«У Грузії ‒ гостинність, у Придністров'ї ‒ відчуття безправ'я». Подорож кримчанок у зони пострадянських конфліктів

Крим.Реалії запустили оновлений новинний додаток

Вони залишаться чи підуть? Миротворці Росії на пострадянському просторі (фотогалерея)

Наслідки війни в Південній Осетії є проблемою на Кавказі і через 30 років від її початку (фотогалерея)

Нагірний Карабах: руйнівні наслідки бойових дій у фото

Россия – Грузия. 10 лет после войны (фотогалерея)

Нагорный Карабах. По обе стороны вооруженного конфликта (фотогалерея)

Сайт заблокирован?
Обойдите блокировку!

Олександр Янковський

This item is part of

Доступність посилання

ДОЛУЧАЙСЯ!

«У Грузії ‒ гостинність, у Придністров'ї ‒ відчуття безправ'я». Подорож кримчанок у зони пострадянських конфліктів

Крим.Реалії запустили оновлений новинний додаток

Вони залишаться чи підуть? Миротворці Росії на пострадянському просторі (фотогалерея)

Наслідки війни в Південній Осетії є проблемою на Кавказі і через 30 років від її початку (фотогалерея)

Нагірний Карабах: руйнівні наслідки бойових дій у фото

Россия – Грузия. 10 лет после войны (фотогалерея)

Нагорный Карабах. По обе стороны вооруженного конфликта (фотогалерея)

Сайт заблокирован? Обойдите блокировку!

Олександр Янковський

This item is part of

Сайт заблокирован?
Обойдите блокировку!