27 грудня 2023 року Тетяна Зелена збиралася на зустріч із подругами. Її голова була зайнята передноворічними турботами. Коли Тетяна отримала повідомлення з Криму, їй стало важко дихати – її старшого брата Сергія Лихоманова затримали в Севастополі. Пізніше в російських телеграм-каналах опублікують відео, на якому видно, як озброєні люди заламують чоловікові руки у власній квартирі та перевозять. Більше місяця рідні Лихоманова не знали, де він. У жовтні 2025 року російський суд визнав його винним у «державній зраді».
Тетяна та Сергій родом із Полтави. Брат і сестра завжди були близькі. «Це не тільки мій брат, це мій друг, моя підтримка. Він мій захисник. У дитинстві нас батьки ставили в різні кути. І ми вже там мирилися. Сміялися. Така от у нас виникла дружба – по кутках», – сміється Тетяна.
Сергій пішов навчатися до Полтавського вищого військового командного училища зв'язку, а після присяги його направили захищати кордони до Криму. Так наприкінці 90-х він потрапив на службу на Ай-Петрі. Сестра завжди дуже чекала на його приїзд додому. Лихоманов був душею компанії, і всі подруги Тетяни обожнювали її старшого брата. «Сумно було без нього. Я так на нього чекала. Він приїздив до [Полтави] у відпустку, ми ходили на дискотеку. Він кожній моїй подружці ручку подасть, двері відчинить. Красивий, стрункий офіцер. Наша гордість. Він для мене був ідеалом [чоловіка]. Я шукала з таким характером, як він. Такого немає», – посміхається Тетяна.
Подорослішавши, Тетяна й сама стала приїздити до нього в гості на Ай-Петрі. «Там дуже красиво. Я брала собаку – у нього була маленька собака – і ми йшли. Думаю: піду на той пагорб, а там лежать такі хмари… Піду, доторкнуся до тих хмаринок. Ідеш і не можеш дійти. А здається, що ось ці хмари так близько. Я так провела там півтора місяця [на Ай-Петрі]. Дуже приємні спогади», – розповідає Тетяна.
Лихоманов дослужився до звання майора, був начальником зв'язку в Криму. У 2007 році його звільнили за станом здоров'я. Чоловік залишився жити в Криму – в Севастополі. Після майже 20 років служби Сергій почав цивільне життя – працював менеджером, займався електротоварами, був директором магазину. Після анексії Криму Росією Лихоманов залишився в Севастополі, але український паспорт Його російські силовики виявлять під час затримання..
Брат – головна підтримка
Повномасштабне вторгнення Росії в Україну Тетяна зустріла у Варшаві. До Польщі вона приїхала до друзів – святкувати. 24 лютого у Тетяни день народження. Замість свята їй довелося терміново шукати спосіб, як повернутися додому в Полтаву, адже її авіарейс в Україну скасували. У Полтаві на неї чекали діти. «Бігом повернулася в Україну, забрала їх і виїхала. Куди [далі їхати]? Незрозуміло. Але виїхала», – згадує жінка. Увесь цей час її підтримкою був старший брат. «Він усю дорогу з нами був на телефоні, поки ми не виїхали. Він дуже боявся, поки ми не виїдемо», – розповідає Тетяна.
Рятуючись від російського вторгнення, Тетяна з дітьми перебралися до Італії. З братом вони продовжували залишатися на зв’язку – аж до того грудневого вечора 2023 року. «Ми з ним обговорювали, що готуватимемо на Новий рік, які страви. Обговорювали, які В Італії Різдво святкують 25 грудня. подарували. Ось буквально ми з ним увечері спілкувалися, а сьогодні я вже не можу йому написати. Ти не чуєш нічого: тебе наче помістили у скляну колбу і ти все навколо бачиш, але стоїть гул. І ти так дивишся, ніби твоя душа не в тобі, а десь зверху літає. Ось такі відчуття були. Розгубленість. І важко дихати», – так Тетяна описує свій стан після отримання звістки про затримання свого брата в Севастополі.
«Думала, що це помилка. І його скоро відпустять»
Спочатку Тетяна нічого не робила. «Думали, що це якась помилка, його відпустять. Ну, потримають, розберуться і відпустять», – пояснює жінка. Коли брата так і не відпустили, перебуваючи в Італії, Тетяна знайшла для нього адвоката в Криму. Щоправда, захиснику так і не вдалося побачитися з Лихомановим. І лише в лютому 2024 року Тетяні стало відомо, що її брата звинуватили у «зберіганні вибухонебезпечних засобів» і нібито Лихоманов сам визнав провину. «Його знову забрали, і тоді ми вже знали, де він. Він перебував у За даними правозахисників, СІЗО №8 контролюється ФСБ. у Сімферополі», – розповідає жінка.
15 травня 2024 року Гагарінський районний суд Севастополя визнав Сергія Лихоманова винним і засудив до 5 років колонії суворого режиму, а також штрафу в розмірі 50 тисяч рублів. Тетяна каже, що суд не взяв до уваги стан здоров'я Сергія – у нього цілий букет захворювань, а у травні він мав готуватися до операції. «Він же через хвороби на пенсію вийшов. У нього виразка кишківника. Він у 19 років пірнув, зламав хребці, він спить на спеціальній подушці, вона йому потрібна. У нього на нирці велика пухлина, але він потрапив до в'язниці і, звісно, ніхто операцію не робив. Але суд дійшов висновку, що у нього немає жодних протипоказань за станом здоров'я», – розповідає Зелена.
Але цей вирок так і не набрав чинності. Лихоманову кілька разів продовжували термін тримання під вартою у цій справі, а потім порушили ще одну – набагато серйознішу.
8 жовтня 2025 року севастопольця визнали винним у «державній зраді» та «підготовці до теракту». Чоловіка засудили до 15 років позбавлення волі у виправній колонії суворого режиму з відбуванням перших 5 років у тюрмі зі штрафом 50 тисяч рублів. За версією обвинувачення, «з 1 до 31 березня 2023 р. підсудний в інтернет-месенджері був залучений співробітником СБУ до конфіденційного співробітництва і погодився виконувати на території м. Севастополя різні завдання іноземних спецслужб». Також Лихоманов нібито зберігав вибухівку, щоб потім «підірвати один із залізничних мостів у Севастополі». Серед «доказів» – фотографія мосту Бельбек у телефоні.
Українські правозахисники називають суд над Лихомановим незаконним і визнали севастопольця політв'язнем. «Сергій Лихоманов є звичайним цивільним жителем окупованого Севастополя. Він проживав у Севастополі, він не є військовослужбовцем, не брав участі в жодній військовій діяльності й не співпрацював із ЗСУ. Згідно з міжнародним правом, Женевськими конвенціями, він саме цивільний. Він не є комбатантом, тобто безпосередньо учасником бойових дій. І саме це дає підстави вважати його цивільним заручником. Водночас, коли йдеться конкретно про справу Сергія Лихоманова, привід для його затримання та стаття, за якою його обвинувачують, стали інструментом, який сьогодні активно використовують для переслідування політичних в’язнів», – пояснює Людмила Коротких, юристка Кримськотатарського ресурсного центру в коментарі Крим.Реалії.
Без зв'язку і далеко від Криму
Тетяна розповідає, що востаннє їй вдалося передати братові їжу та ліки, коли того тримали в ростовському СІЗО. Саме там чоловік восени 2025 року чекав на свій другий суд. Вона каже, що тоді їм «просто пощастило» і до Сергія допустили гуманітарного адвоката. Через нього Сергій передав сестрі, що його мучить короста. «Сказав, що [у камері] вони сплять по черзі, тому що немає місця. Усі затримані – українці. Я йому передала [як боротися] з кліщами. Те, що мені чат Gpt підказав. Мовляв, хоч якось миєшся або навіть просто зверху мажеш маззю чи дігтярним милом. Одягаєш нові речі. А старі речі складаєш у сміттєвий пакет, зав'язуєш і залишаєш на три дні. Кліщ умирає без тіла, задихаєтьсяе в пакеті. Сергій мені потім писав, дякував і просив передати ще пакетів і мазь – для співкамерників», – розповідає Тетяна.
Жінці вдалося знайти в Ростові-на-Дону місцевого волонтера, який передавав Лихоманову посилки від сестри. «Вітаміни купувала і передавала. Я дуже вдячна їм [місцевим волонтерам]. Звісно, вони ризикують своєю свободою, щоб підтримати наших рідних», – каже жінка.
Після другого суду Лихоманова вивезли з Ростова-на-Дону, і сестрі стало складно з ним зв'язуватися. Адвокатам більше не вдалося до нього потрапити. Тетяна користувалася сервісом «Зонателеком», але листи не приходили.
«Зонателеком» – це сервіс, який дозволяє ув'язненим у російських установах спілкуватися з родичами та іншими людьми дистанційно.
А потім у травні 2026 року їй надійшла ціла купа листів, за якими вона змогла відстежити переміщення Сергія. Лихоманова кілька місяців возили по різних СІЗО: Ростов-на-Дону, Таганрог, Сімферополь, Краснодар, Саратов, Нижній Новгород. В останньому листі, який Тетяна отримала від брата, він повідомляв, що його етапують до Нижнього Новгорода, а потім планують перевезти до тюрми Владимирський централ. Після 22 травня 2026 року зв’язку із Сергієм немає. «Я йому написала відповідь і відправила бланки, щоб він мені міг писати. І мені вже на моєму бланку від цензора прийшло: «Вибув у м. Владимир, Т2» і печатка. Чи прибув він туди? Я не знаю. Інформації немає, відповіді немає», – розповідає Тетяна.
Коли Росія поверне цивільних українців?
Експерти з Глобальна ініціатива Медійної ініціативи за права людини (МІПЛ), яка об'єднує людей, готових говорити про цивільних українців, яких незаконно утримує Росія, та вимагати їхнього звільнення. задокументували 4185 фактів незаконних затримань українців російськими силовиками на тимчасово окупованих територіях. Щонайменше 2614 із них досі залишаються в російських місцях несвободи.
Україні дуже складно повертати своїх цивільних громадян додому, кажуть правозахисники. «По-перше, [Росія] їх не віддає – тому що не хоче. По-друге, коли ми говоримо про військовополонених, то в першу чергу ми говоримо про обмін. Тобто ми віддаємо російських військовополонених, яких ми захопили в полон, а вони нам повертають наших. Коли ми говоримо про цивільних, у нас немає російських цивільних, яких ми могли б обміняти. У принципі, за міжнародним правом цивільні не повинні обмінюватися – цивільних мають звільняти. Тому все складно», – пояснює Людмила Коротких, юристка Кримськотатарського ресурсного центру. Втім, вона каже, що і держава, і правозахисники повинні продовжувати боротися за своїх громадян, яких незаконно утримує Росія. Як варіант, домагатися сприяння від третіх країн, які зацікавлені в гуманітарній допомозі Україні та можуть вплинути на Росію.
Тетяна й надалі боротиметься за звільнення свого старшого брата. Вона активно виступає на демонстраціях на підтримку політв'язнів і висвітлює цю тему серед італійської спільноти. «Для мене краще щось робити, ніж не робити. Загалом ніхто не знає, що допоможе. Ти просто це робиш, тому що ти хочеш, щоб твою рідну людину повернули», – каже жінка.
