Минулої п'ятниці в місті Ірпінь під Києвом провели в останню земну дорогу Петра Васильовича Вольвача – провідного теоретика і практика садівництва, українського історика аграрної науки, академіка Української екологічної академії наук, доктора філософії в галузі біології, дійсного члена Наукового товариства імені Шевченка, члена Національної спілки письменників України, засновника історичного та біологічного симиренкознавства, голову Всекримського товариства вчених, заслуженого діяча науки і техніки АРК, голову Кримського центру Наукового товариства ім. Шевченка.
Ми були знайомі з Петром Васильовичем із 1990-х років, коли він у Криму палко відстоював права української громади, ініціював створення першої україномовної газети «Кримська світлиця», брав участь у становленні Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, готував перевидання фундаментальної праці «Кримське промислове плодівництво» Левка Симиренка, видавав збірки публіцистики. Мені часто доводилося бути першим читачем, а то й рецензентом його праць.
Петро Вольвач народився 15 грудня 1938 року в селі Вольвачівка (нині частина села Новопрокопівка) Токмацького району Запорізької області. У 1956 році він закінчив 10 класів Новопрокопівської середньої школи. У 1956–1957 рр. навчався в Запорізькому ремісничому училищі механізації сільського господарства, закінчив його з відзнакою, здобувши спеціальність механізатора широкого профілю. Після закінчення училища до серпня 1958 року працював трактористом і комбайнером у рідному селі. У серпні 1958 року вступив до Кримського сільськогосподарського інституту на факультет плодівництва і виноградарства, у березні 1963 року здобув спеціальність ученого-агронома. Саме на студентські роки припадає початок його роботи над спадщиною видатної родини Симиренків.
Після закінчення інституту був рекомендований на наукову роботу і направлений до Кримської помологічної станції ВІР, у якій працював до вступу в аспірантуру Всесоюзного науково-дослідного інституту рослинництва імені академіка Миколи Вавилова (м. Ленінград). Наприкінці 1968 року успішно захистив дисертацію з імунітету плодових культур.
Його наукові відкриття нині широко використовуються селекціонерами в багатьох країнах світу
Після аспірантури працював на посаді старшого наукового співробітника та заступника директора з наукової роботи Кримської помологічної станції, в якій уперше в колишньому Радянському Союзі здійснив імунологічну оцінку генофонду плодових культур до інфекційних захворювань, виділивши низку цінних сортів-донорів природної стійкості. Його наукові відкриття нині широко використовуються селекціонерами в багатьох країнах світу. У 1972 році працював начальником відділу плодівництва і розсадництва Головплодвинпрому України (Головне управління виноградарства, садівництва та виноробної промисловості УРСР – ред.).
Через знайомство з опозиційним до радянського режиму молодіжним середовищем та участь у громадських акціях потрапив у поле зору КДБ, проходив в агентурній справі «Блок». Був звільнений з роботи і висланий до Мелітополя. До 1977 року працював старшим науковим співробітником Мелітопольського інституту зрошуваного садівництва.
У 1978 році повернувся до Криму. Працював у різних науково-дослідних установах Криму.У Кримському відділі українського Інституту гідротехніки і меліорації протягом 1978–1983 років брав участь у створенні першого в країні промислового саду на краплинному зрошенні, обіймав посади начальника обласної станції захисту рослин, заступника голови обласного об'єднання «Сільгоспхімія». З 1984 року – старший науковий співробітник Сімферопольського державного університету, виконував дослідження в Узбекистані, читав курс фізіології рослин на біологічному факультеті університету. У 1988 році на конкурсній основі обраний завідувачем Кримського відділу Центрального інституту агрохімічного обслуговування сільського господарства (м. Москва).
Саме в Криму повною мірою проявилися наукові та організаторські здібності вченого
Із набуттям незалежності України Петро Вольвач ініціював створення Південного наукового центру агроекології Міністерства сільського господарства України, де вивчав вплив зрошення кримських земель на радіаційне забруднення довкілля та сільськогосподарської продукції. За ці дослідження його обрали академіком Української академії екологічних наук. Посаду директора Центру обіймав до виходу на пенсію за віком у 2001 році.
Саме в Криму повною мірою проявилися наукові та організаторські здібності вченого. Він розробив і почав упроваджувати дві наукові програми із садівництва, які стали істотним внеском у розвиток кримськотатарського сегмента аграрної науки: «Відродження місцевих давніх сортів плодових культур Криму» та «Відродження і розвиток у Криму чаїрного садівництва». Вони стали переможцями Всеукраїнського конкурсу МОН України.
Провідною темою досліджень Петра Вольвача ще зі студентських років стало вивчення та повернення світові навмисно замовчуваної історичної та наукової спадщини видатної української родини Симиренків. Значною мірою він сприяв поверненню і в українську історію, і в садівничу науку видатних її представників, всесвітньо відомих українських учених-садівників і помологів – Левка Симиренка та його сина професора Володимира Симиренка.
Ще у 1984 році в московському видавництві «Колос» Петро Вольвач видав монографію «Л. П. Симиренко». У кримському видавництві «Таврія» вийшли три томи його системної праці «Л. П. Симиренко – фундатор українського промислового плодівництва» та монографії «Л. П. Симиренко і Крим» і «Витоки промислового садівництва» (2012 рік).
Петро Вольвач ініціював створення на батьківщині Симиренків, у Черкаській області, меморіального музею «Родина Симиренків» та ухвалення спеціальної Постанови Верховної Ради України про увічнення пам'яті видатних українських учених-садівників. За ініціативою Петра Вольвача та Миколи Ковальчука здійснено відродження Симиренківської Свято-Троїцької церкви та родинного цвинтаря навколо неї. Цю церкву в 1859 році відвідував Тарас Шевченко.
Петро Вольвач – упорядник, автор, видавець і науковий редактор праць Л. П. Симиренка: «Місцеві давні сорти плодових культур Криму» (видавництво «Таврія», Сімферополь) та «Кримське промислове плодівництво» (т. 1 і т. 2, видавництво «Таврія-плюс», Сімферополь, 2001–2005). Титанічна праця Петра Вольвача дозволила йому вже в останні роки життя завершити видання ще двох монографій про представників родини Симиренків – «Великий Хорс» (видавництво «Вертикаль», 2025) – про одного з фундаторів сімейства Василя Симиренка, та «Сади і голгофа Володимира Симиренка» (видавництво «Таля», 2026).
За вагомий внесок у відродження Симиренківської спадщини Петра Вольвача обрано почесним садівником Інституту помології ім. Л. П. Симиренка, відзначено Почесною грамотою та орденом «За заслуги перед Черкащиною», державним орденом «За заслуги» III ступеня (2006). У 2012 році НАН України відзначила Петра Вольвача премією ім. Л. П. Симиренка. За відродження симиренківської церкви та родинного цвинтаря патріархом Філаретом Петро Вольвач нагороджений медаллю св. Юрія (Георгія) Переможця УПЦ Київського патріархату.
Він також є автором монографій з біології «Борошниста роса яблуні» (видавництво «Колос», Москва, 1986) та «Захист рослин у садах, виноградниках і городах» (видавництво «Таврія», Сімферополь, 1989).
Петро Вольвач виявив себе і як талановитий публіцист. Його перу належать збірки есеїв «Крим: шлях в Україну» (видавництво «Таврія», 2006), «Провісник» (2008), «Українська провесна Крима» (2008), «Українське відродження Криму» (2021), «Наш Крым» (видавництво КІС, 2016), поетична збірка «Рубікон», збірка дитячих віршів «Лісові друзі» (2003).
Він вивчав роль України та українського етносу у відродженні й розбудові Криму
Петро Вольвач відзначався активною громадською діяльністю. У 2001–2006 роках він працював провідним науковим співробітником Всеукраїнського інформаційно-культурного центру в Сімферополі. Він вивчав роль України та українського етносу у відродженні й розбудові Криму, підготував монографію «Українці Криму». Був співініціатором проведення двох Всекримських конгресів українців. У 1989 році балотувався кандидатом у депутати Верховної Ради УРСР від громадських організацій Криму, Народного Руху України та «Нашої України», кілька разів висувався кандидатом у депутати Верховної Ради України та Верховної Ради АР Крим.
Справжнім покликанням Петра Вольвача була участь у роботі громадських організацій у Криму
Справжнім покликанням Петра Вольвача була участь у роботі громадських організацій у Криму. Він є одним з організаторів Всеукраїнського товариства «Просвіта» імені Тараса Шевченка, двох Конгресів українців Криму, першої на території півострова української газети «Кримська світлиця», української гімназії в м. Сімферополі, передачі будівлі військового училища для Собору рівноапостольних князів Володимира та Ольги УПЦ Київського патріархату в Сімферополі. Вольвач був делегатом і учасником шести Всесвітніх форумів українців. Був співзасновником і головою Всекримського товариства вчених «Крим з Україною», яке відіграло одну з ключових ролей у відстоюванні українського статусу Криму. Згодом разом із ученими-соратниками на його базі створив і протягом 15 років очолював Кримську філію Наукового товариства ім. Тараса Шевченка.
У 1996 році він разом із групою соратників за консолідованої підтримки всіх кримських проукраїнських громадських, культурологічних та політичних організацій Кримського півострова «пробив» і «протиснув» закріплення в новій Конституції України статусу Постійного представництва Президента України в Автономній Республіці Крим.
Він посадив у Криму та по всій Україні сотні садів.
Петро Васильович Вольвач для українців завжди буде «вічним садівником», зразком палкого патріота, глибокого вченого-дослідника та послідовного борця за український Крим, за українсько-кримськотатарський діалог і за права українців Криму.
Микола Семена, журналіст
Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції
