«До останнього була надія». Протестний Крим 2014 року у спогадах учасників

Кінець лютого та березень 2014 року в Криму ‒ це низка масових акцій, що проходили на півострові практично кожен день. За словами очевидців, переломним був день 26 лютого 2014 року. Після мітингу під будівлею кримського парламенту багато його проукраїнських учасників пішли з площі з відчуттям перемоги. Позачергова сесія Верховної Ради Криму була скасована. Наступного дня будівлі уряду та парламенту Криму були захоплені російським спецназом. Однак, окрім багатотисячної акції 26 лютого, у Криму відбувалося багато проукраїнських акцій. Крим.Реалії поговорили з учасниками чотирьох таких акцій.

23 лютого. Мітинг пам'яті Номана Челебіджихана

Голова Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров згадує, що анонсував Мітинг пам'яті Номана Челебіджихана за місяць до подій у Криму. Він розповідає, що 23 лютого на площі зібралося близько 15 тисяч осіб.

«У Києві вже втік Янукович, був обраний новий тимчасовий виконувач обов'язків президента України Олександр Турчинов. І зрозуміло, що настрій мітингувальників був піднесений, впевнений у своїй правоті та перемозі», ‒ розповідає Чубаров.

Під час мітингу учасники ухвалили два документи: заяву про наявну загрозу територіальній цілісності та суверенітету України, про те, що чинна Конституція Автономної Республіки Крим не відповідає інтересам багатонаціонального кримського суспільства, зокрема й праву кримськотатарського народу на самовизначення у складі України. Також була ухвалена резолюція, в якій Меджліс кримськотатарського народу вимагав дострокового припинення повноважень Верховної Ради АРК і проведення нових передчасних виборів.

Учасники акції біля пам'ятника Леніну в Сімферополі, 23 лютого 2014 року

За словами Рефата Чубарова, за день до мітингу, 22 лютого, стало відомо, що група молодих людей, серед яких були кримські татари та українці, збиралася знести пам'ятник Леніну в центрі Сімферополя.

«Вони, під враженням від хвилі «ленінопаду», що прокотилася всією Україною, вирішили те саме зробити в Криму. Я прекрасно розумів, якщо так трапиться, то це може абсолютно змінити вектор висвітлення подій у Сімферополі наступного дня. Замість того, щоб продемонструвати, що в регіоні люди у переважній більшості займають проукраїнську позицію, увага ЗМІ буде зосереджена на іншому. Я запросив цих молодих людей до будівлі Меджлісу й пообіцяв, що мітинг дасть кримській владі десять днів. Десять днів на те, щоб вони вирішили питання про всі пам'ятники Леніну не тільки в Сімферополі, а й в усьому Криму, що з ними робити надалі: створити музей тоталітарного режиму, викинути, все що завгодно. Й активісти мене почули», ‒ каже Рефат Чубаров.

Акція біля пам'ятника Леніну в Сімферополі, 23 лютого 2014 року

Чубаров згадує, що після цього з ним зв'язалися мери кількох міст і почали розповідати про те, які є ідеї щодо демонтажу цих пам'ятників: наприклад, міський голова Сімферополя Віктор Агєєв (після анексії залишився в Криму, зараз обіймає посаду голови російської міськради Сімферополя ‒ КР), повідомив, що має намір оголосити про початок капітального ремонту центральної площі міста і під час цього прибрати пам'ятник Леніну. Мер Красноперекопська Тарас Філіпчук (подав у відставку в липні 2014 року ‒ КР) говорив про те, що рішення про демонтаж пам'ятників буде ухвалено на найближчій сесії.

Редакції не вдалося до моменту публікації цього матеріалу отримати коментарі Агєєва та Філіпчука щодо планів з демонтажу пам'ятників Леніну в 2014 році. Крим.Реалії готові доповнити статтю їхніми коментарями пізніше.

Рефат Чубаров

У липні 2014 року, коли Рефат Чубаров повертався до Криму після виїзного засідання Меджлісу на Херсонщині, російські прикордонники видали йому документ про заборону в'їзду на територію півострова на період у п'ять років. Наприкінці березня 2020 року російські силовики відкрили кримінальну справу стосовно Рефата Чубарова за статтями «організація масових заворушень» та «публічні заклики до дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Росії». Російська влада в Криму заочно висунула йому обвинувачення.

У Росії Меджліс кримськотатарського народу внесли до списку «екстремістських організацій», його діяльність заборонена на території анексованого Криму з 2016 року. Пам'ятник Леніну на центральній площі Сімферополя стоїть і до нині.

Акція «Жінки Криму ‒ за мир»: березень 2014 року

Мирні жіночі акції під назвою «Жінки Криму ‒ за мир» проходили в багатьох кримських містах і селищах. Вони почалися 3 березня, коли в кримськотатарському селищі Кам'янка на околиці Сімферополя на першу акцію вийшло декілька сотень кримських жінок.

Акція «Жінки Криму – за мир» у Кам'янці, 3 березня 2014 року

У протестах проти окупації брали участь, переважно, жінки з дітьми. Вони шикувалися вздовж доріг в імпровізовані колони по 50-100 осіб, розгортали плакати, брали з собою українські та кримськотатарські прапори.

Акція «Жінки Криму – за мир» у Кам'янці, 3 березня 2014 року

Одна з таких акцій відбулася в Сімферополі 6 березня. Її учасниця, режисер українського театру PostPlay Галина Джикаєва, дізналася про подію з однієї з проукраїнських груп у соціальній мережі «ВКонтакте».

Джикаєва розповідає, що вранці 6 березня прийшла до будівлі штабу військ берегової оборони Військово-морських сил України в Сімферополі, де вже зібралася велика кількість людей. Жінки почали прив'язувати українські стрічки до паркану штабу, розгорнули плакати й розправили жовто-блакитні прапори. Вхід у штаб блокували «проросійські товариші» ‒ саме так Галина називає «народних дружинників» у цивільному одязі.

Акція «Жінки Криму – за мир», Сімферополь, 8 березня 2014 року

Вона згадує: у той день принесла з собою каву в термосі й пригощала нею кримського активіста Тимура Шаймарданова: «Тимур тоді з іншими активістами чергував біля того штабу, щоб не було штурму. І я пам'ятаю його червоні втомлені очі, як він розповідав, що не спить котру ніч».

Хроніки кримського спротиву: «Любити, а не воювати»

Того дня Галина Джикаєва востаннє бачила Тимура Шаймарданова (26 травня 2014 року Шаймарданов вийшов з дому й не повернувся, про місце його перебування досі нічого не відомо ‒ КР).

За спогадами Галини Джикаєвої, акція починалася спокійно: учасниці стояли, розмовляли, виголошували гасла, що вони ‒ за мир і не хочуть війни в рідному Криму. Деякі жінки намагалися просунути через прути паркану якусь їжу українським військовим. Серед присутніх на акції, були дружини офіцерів, які перебували всередині штабу.

«І тут, в якийсь момент, вся ця маса проросійських товаришів, що купчилася біля воріт штабу, прямує до нас. Дихаючи на нас хвилею багатоденного перегару, вони починають відтісняти нас від воріт і виштовхувати на дорогу, в потік машин. Пам'ятаю, як вони постійно намагалися вдарити чоловіків, які були біля штабу, а ми їх собою закривали. Я дуже добре пам'ятаю дівчинку, її ім'я я не називатиму (йдеться про учасницю акції, яка залишилася в Криму. Галина не називає її імені з міркувань безпеки ‒ КР). Ось цій дівчинці тоді сильно дісталося, вона намагалася не дати їм зняти українську стрічку з паркану, вчепилася в прути, а вони відтягували дівчину від паркану, били», ‒ згадує Джикаєва.

Галина Джикаєва

У результаті протестувальників відтіснили на протилежний від військової частини бік дороги. Галина розповідає, що там вони продовжили акцію: «Ми кричали на підтримку українських військових, що любимо й віримо в них, просили, щоб вони трималися. А ось ці проросійські активісти, перекрикуючи нас, кричали нам услід, що ми ‒ підстилки бандерівські».

Галина Джикаєва залишила Крим у серпні 2014 року, після декількох викликів на допит до ФСБ Росії.

9 березня. Акція до дня народження Тараса Шевченка

9 березня 2014 року в Сімферополі та Севастополі відбулися мітинги до 200-річчя від дня народження українського поета Тараса Шевченка. Кримчанин Ігор Мовенко був на акції в Севастополі. Каже, підійшов пізніше ‒ потрапив саме на виступ народного ансамблю. Там, на імпровізованій сцені, співали українські пісні, читали вірші, виступав хлопець, який приїхав з Майдану. Вся площа біля пам'ятника Шевченку була заповнена людьми, було близько 300 осіб.

Мовенко розповідає, що в той день на площі, окрім учасників акції, були й проросійські активісти.

«Вони були з російськими прапорами, але те, що вони не місцеві, відразу впадало в око: вони були якісь однакові, приблизно всі мали однаковий вік, усі ‒ чоловіки, поводили себе приблизно однаково: кричали «геть, бандери» та інші проросійські тези, постійно провокували нас на якісь відповідні дії», ‒ згадує Мовенко.

Мітинг до 200-річчя від дня народження українського поета Тараса Шевченка в Сімферополі, 9 березня 2014 року

За його словами, під час самого мітингу ніяких силових провокацій не відбувалося, а коли люди почали розходитися, з'явилася людина в чорному одязі зі зброєю, проросійські активісти почали провокувати бійки.

«Пізніше викликали міліцію, але міліція нічим особливо не допомогла. Було зрозуміло, що співробітники міліції явно за проросійських провокаторів», ‒ розповів Мовенко.

Саме в цей день у Севастополі був затриманий після мітингу Микола Шиптур, якого правозахисники називають першим кримським політв'язнем. Мовенко згадує, що бачив його на мітингу: «Я бачив потім по телевізору сюжет про цих хлопців, там розповідали, що у них знайшли зброю та кислоту. Вони стояли поруч з нами на мітингу. І близько нічого такого не було».

Мітинг до 200-річчя від дня народження українського поета Тараса Шевченка в Сімферополі, 9 березня 2014 року

Ігор Мовенко залишив територію півострова у липні 2019 року. У березні 2016 року Ігоря побили на вулиці через наклейки з українською символікою на рамі його велосипеда. У травні 2018 року підконтрольний Кремлю Гагарінський районний суд Севастополя засудив обвинуваченого в екстремізмі Ігоря Мовенка до двох років ув'язнення. 26 червня того ж року підконтрольний Кремлю Севастопольський міський суд змінив вирок з реального на умовний термін й ухвалив випустити обвинуваченого з СІЗО, де він провів два місяці. Причиною кримінального переслідування стали два коментарі, залишені Ігорем Мовенком у групі «Крим ‒ Україна» в соціальній мережі «ВКонтакте». А уродженець Івано-Франківська Микола Шиптур був засуджений до 9 років колонії суворого режиму. За версією російського суду, він вчинив замах на життя одного з представників «самооборони» Криму.

14 березня. Всекримський мітинг на підтримку України та проти «референдуму»

До голосування на організованому Росією «референдумі», визнаному Україною, більшістю країн світу та ООН незаконним, залишалося два дні. 14 березня у багатьох містах і селах Криму, люди збиралися на мітинги на підтримку територіальної цілісності України, шикувалися в «живі ланцюги».

Адвокат Еміне Авамілєва називала тоді цифру у 42 тисячі осіб, які брали участь у подібних акціях на всьому півострові.

Один з учасників акції, актор Євген Черніков не відразу згадує події того дня: «Чесно кажучи, все закрутилося ще у 20 числах лютого, і за цей час відбулося стільки подій. Ми відвідали у той момент таку кількість акцій і мітингів, що здавалося, що ми прожили не 20 днів, а цілий рік у всьому цьому. Я точно пам'ятаю, що спеціально з Севастополя приїхав на акцію в Сімферополь у той день. На акції були мої колеги: Галя Джикаєва та Антон Романов, який, до речі, дав мені український прапор тоді».

Євген розповідає, що вони перебували на автостанції «Західна» в Сімферополі, і кожен п'ятий автомобіль, який проїжджав повз протестувальників, сигналив їм, висловлюючи таким чином підтримку і солідарність. Черніков каже, що це дуже надихало, і до останнього була надія, що вони зламають ситуацію й «референдум» не відбудеться.

Мітинг на підтримку територіальної цілісності України і проти проведення «референдуму» в Криму, 14 березня 2014 року

Під час «референдуму» Євген був у Севастополі. Він розповідає, що заради інтересу ходив на різні дільниці міста і скрізь йому пропонували проголосувати: «Я не мав жодного стосунку до цих дільниць, але за бажанням цілком міг проголосувати десятки разів».

Євген Черніков написав офіційну відмову від російського громадянства, а у грудні 2015 року виїхав з Криму. За російським законодавством тепер його вважають «іноземним громадянином» у Криму.

Вперше матеріал був опублікований у лютому 2021 року