Доступність посилання

ТОП новини

Журналістика в Криму та премія Іоффе: «Свобода слова не залежить від кількості премій»


Російський глава Криму Сергій Аксенов дає інтерв'ю на третій щорічній премії «Журналіст року 2016». Архівне фото

У Криму заснували премію з журналістики імені покійного Григорія Іоффе. Депутати російського парламенту півострова ухвалили, що її почнуть вручати з 2022 року за результатами конкурсу, який стартує у 2021-му. На момент смерті 17 листопада минулого року Іоффе очолював Громадську палату, проте багато років працював журналістом.

За словами спікера російського парламенту Криму Володимира Константинова, грошова премія в розмірі 57 тисяч рублів буде присуджуватися у трьох номінаціях: «Найкращий друкований матеріал», «Найкращий телевізійний (радіо-) матеріал» та «Найкращий мережевий матеріал». Водночас, згідно зі звітами міжнародних організацій, після початку анексії Криму підконтрольна Кремлю кримська влада всіляко обмежує доступ незалежних журналістів на півострів: починаючи від багаторічних заборон на в'їзд і закінчуючи кримінальними переслідуваннями. Про стан журналістики на півострові йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Журналіст із Севастополя Віктор Ядуха, який раніше очолював видання «Примечания», висловив Крим.Реалії думку, що премію імені Іоффе вручатимуть тільки провладним журналістам, і що стан журналістики на півострові сумний.

Стан кримської журналістики сумний, як і загалом у країні
Віктор Ядуха

‒ Ця премія працюватиме за принципом «зозуля півня хвалить». Це абсолютно внутрішньовладний захід, коли люди, які обслуговують владу, отримують від неї подяку. Взагалі, стан кримської журналістики сумний, як і загалом у країні. Звичайно, є журналісти, які пишуть цікаві речі, пишуть гостро й актуально. Колись були конкурси, які могли їх відзначати: наприклад, конкурс «Разом Медіа», де перемагали наші публікації, коли я був головним редактором «Примечаний». Це був незалежний конкурс, але останнім часом я про нього не чую. Сьогодні дуже багато що заборонено висвітлювати, і я гострих тем у кримських ЗМІ не бачу. З цим тут завжди була проблема, але останнім часом стало складніше через величезну кількість заборон. Наприклад, це стосується судових процесів над кримськими татарами ‒ справ «Хізб ут-Тахрір» та інших.

Віктор Ядуха вважає, що в Криму є негласне табу на висвітлення цієї теми, за винятком випадків, коли в редакції приходить розсилка від силових структур.

Гостра соціальна тематика фактично під забороною, тому що це питання внутрішньої політики держави
Віктор Ядуха

‒ Інше табу, на мій погляд, пов'язане з водопостачанням Криму. Як я розумію, у влади як кримської, так і російської немає чіткої й однозначної відповіді на запитання, яким чином Крим буде забезпечуватися водою надалі. Зараз дощова весна зняла гостроту питання, але воно не зійшло з порядку денного. Начебто збираються будувати опріснювачі, але на скільки їх вистачить, в яких точках вони будуть стояти, хто фінансуватиме будівництво, незрозуміло. Нескінченна низка запитань, але я не бачу, щоб про це регулярно писали. Взагалі, гостра соціальна тематика фактично під забороною, тому що це питання внутрішньої політики держави. Таких тем насправді дуже багато... Хіба що ситуація вже розжарюється до межі, як це було із забудовою Фороського парку. Те, що люди вийшли на вулицю, змусило владу туди приїхати та наобіцяти з три короби, але в результаті нічого не змінилося.

Кримський громадський активіст Дмитро Демчук переконаний, що на півострові взагалі немає вільних ЗМІ.

Єдина лазівка, якою хоч якась правда просочується в Крим, це, звичайно ж, Інтернет і соцмережі
Дмитро Демчук

‒ Телеканали так чи інакше підпорядковані тим, хто їх фінансує, якимсь кланам або державним структурам, і вони не висвітлюють те, що не вигідне державі. Вони не показують ситуацію так, як мають це робити. Ми зіткнулися з цим, коли почалася забудова мису «Меганом»: відбувається явне порушення закону, водного законодавства, але ЗМІ практично ігнорують це все. Максимум у соцмережах пишуть, блогери висвітлюють, плюс Крим.Реалії, які реально пишуть правду. Це без підлабузництва, я дійсно черпаю інформацію з вашого ресурсу. Єдина лазівка, якою хоч якась правда просочується в Крим, це, звичайно ж, Інтернет і соцмережі. І навіть вони дуже сильно утискаються «ешниками» (співробітниками Центру «Е» з боротьби з екстремізмом ФСБ ‒ КР). Так, Іллі Большедворову за зйомку одиночного пікету дали 10 діб арешту.

Дмитро Демчук
Дмитро Демчук

У свою чергу, інший кримський громадський активіст Сергій Акімов, згадує, що плюралізм у кримських ЗМІ був помітний лише до 2014 року.

За України були телеканали «Чорноморка», АТР ‒ вони не підпорядковувалися владі, у них була своя думка
Сергій Акімов

‒ Кримські телеканали ‒ наприклад, «Крым 24» та інші основні ‒ це красива вітрина. Все інше ніякого не має стосунку ні до жителів Криму, ні до самого Криму. Те, що їм скажуть, те вони й показують. Їм виділяються дуже великі суми грошей, не одна сотня мільйонів, тому доводиться відпрацьовувати гроші. За України були телеканали «Чорноморка», АТР ‒ вони не підпорядковувалися владі, у них була своя думка. Молодь зараз переважно в Інтернеті, в соціальних мережах, а у того ж «Крым 24» аудиторія, певно, пенсійного віку... Ось у нас є зараз Громадська палата, де немає громадських діячів, які реально хочуть щось зробити ‒ і те саме відбувається з журналістами. Так, вони там собі посади якісь призначають, премії, але до жителів Криму та ситуації в Криму це стосунку не має.

Сергій Акімов
Сергій Акімов

Журналісти Крим.Реалії зверталися за коментарями серед іншого й до співробітників провладних і державних російських медіакомпаній, які працюють сьогодні в Криму. Всі ці журналісти, зокрема і з «Крым 24», на запрошення не відгукнулися, однак редакція залишає за ними право оприлюднити свою позицію в цьому або наступних матеріалах.

У Криму журналістика стала примітивною, пропагандистською, вона стала «облизувати» владу
Сергій Сардико

Журналіст з Ялти Сергій Сардико на цьому тлі взагалі говорить про «виродження» журналістики на півострові.

‒ У Криму журналістика стала примітивною, пропагандистською, вона стала «облизувати» владу. Головний редактор «Крымской правды» Михайло Бахарев восени публічно оголосив, що журналістика в Криму вироджується і що він би просто скоротив би всі ці пресслужби. Молоді хлопці, закінчивши журфак Сімферопольського університету, йдуть у пресслужби, де тепло й ситно. Там іде державна та муніципальна служба, там не треба нервувати ‒ раптом потрапиш під позов про захист честі та гідності. Так і йде виродження журналістики.

Сергій Сардико
Сергій Сардико

У березні 2020 року Григорій Іоффе, на честь якого назвали нову журналістську премію, в ефірі телеканалу «Крым 24» поділився спогадами про спалах холери в Керчі у 1970 році в контексті свободи слова:

«Тоді ще не було блогерів, не було соціальних мереж, цензура була. Нікому було сказати: мовляв, ми погано себе почуваємо через те, що у нас невизначеність, а найголовніше ‒ неправильно влада все це робить. Влада робила багато помилок, але тоді зовсім заборонено було про це говорити. Кримських газет було лише три, і жодного слова про те, що в Керчі є холера, в цих газетах не було. Але було дуже багато матеріалів про те, що потрібно дотримуватися режиму, мити руки, не викидати гнилі овочі тощо. Проте, через те що це не було широко представлене в засобах масової інформації, нічого поганого не сталося. У той час вдалося локалізувати цю серйозну небезпеку, принаймні вона не перекинулася на всю величезну країну».

Григорій Іоффе
Григорій Іоффе

Кримський журналіст і громадський активіст з Алупки Рагім Гумбатов вказує на те, що в історії півострова є не тільки прецеденти придушення свободи слова.

У Криму зі зрозумілих причин свобода слова має обмежений рівень
Рагім Гумбатов

‒ Саме у Криму на початку нульових був створений перший на пострадянському просторі, якщо взагалі не у світі, прецедент, коли на владу, на мера міста була подана позовна заява до суду за відмову в наданні інформації. Суд був виграний, і навіть за це була стягнута моральна компенсація. Цей прецедент породив хвилю наснаги, але зараз таке уявити собі, звичайно, важко. Ми тільки з жалем можемо констатувати, що свобода слова ніде у світі не залежить ні від кількості премій, що вручаються журналістам, ні від того, чиїм ім'ям ця премія названа. У Криму зі зрозумілих причин свобода слова має обмежений рівень. З розвитком технологій все більш розвивається громадянська журналістика, але тут і від умов багато що залежить. За нормальних умов для розвитку журналістики і громадянська, звичайно ж, ширше б крокувала.

Рагім Гумбатов
Рагім Гумбатов

Тим часом виконавчий директор українського Інституту масової інформації Оксана Романюк вважає нову грошову премію для кримських журналістів тривожною ознакою їх зрощування з владою.

У Криму те, що називається журналістикою, більше сконцентроване на піарі влади, політичних сил, або описі криміналу, ДТП
Оксана Романюк

‒ Там є велика проблема з класичною журналістикою, тобто саме такою, що захищає права людей і пише про проблеми, які цікавлять людей. Наприклад, наш останній моніторинг показав, що в Криму те, що називається журналістикою, більше сконцентроване на піарі влади, політичних сил, або описі криміналу, ДТП тощо. Соціальних історій дуже мало: практично не чути голосу людей, не чути того, що їх цікавить. У цьому контексті інформація про премію, яку вручатимуть у Криму, мене обурила. Адже журналісти насправді мають завжди з дуже великою обережністю ставитися до подарунків, нагород з боку влади та її представників. У демократичних країнах є такий принцип, коли такий подарунок не має бути більшим, грубо кажучи, двох чашок кави. Журналістика та влада мають бути максимально розведені.

Оксана Романюк
Оксана Романюк

На думку Оксани Романюк, премія імені Григорія Іоффе буде корисним індикатором для кримчан, щоб відрізняти провладних журналістів від незалежних.

(Текст підготував Владислав Ленцев)

Анексія Криму Росією

У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.

16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.

Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.

Заборона українським журналістам на в'їзд до Криму і Росії

Після анексії Криму в 2014 році російські силовики заборонили в'їзд на півострів і в Росію кільком українським журналістам.

Так, в лютому 2016 року співробітники російської ФСБ заборонили в'їзд до Криму до 2020 року журналістці «Української правди» Анастасії Рінгіс. Згідно з документом, який вручили журналістці російські силовики, її вважають «такою, що загрожує безпеці Росії».

У листопаді 2018 року російська ФСБ до 2028 року заборонила українській журналістці, яка співпрацювала з Крим.Реалії, Олені Савчук в'їжджати до Криму і в сусідню Росію. Їй заборонили в'їзд згідно з пунктом 1 частини 1 статі 27 Федерального закону про порядок в'їзду і виїзду з Росії («З метою забезпечення обороноздатності чи безпеки держави або громадського порядку, або захисту здоров'я населення»).

У лютому 2019 року фотографу Аліні Смутко, яка співпрацювала з Крим.Реалії, за тією ж статтею заборонили в'їзд до анексованого Росією Криму до 2028 року.

У січні 2019 року українському журналісту Тарасу Ібрагімову, який співпрацює з редакцією Крим.Реалії, прикордонники російської ФСБ заборонили в'їзд на територію Росії та анексованого нею Криму до кінця травня 2054 року. За словами журналіста, чіткого пояснення, з чим пов'язана заборона, ні в постанові, ні усно йому не надали.

Журналісти пов'язують такі дії російських силовиків зі своєю професійною діяльністю. Олена Савчук, Аліна Смутко, Тарас Ібрагімов регулярно висвітлювали, зокрема, переслідування кримськотатарських і українських активістів у Криму.

Українські правозахисники вважають такі заборони тиском на журналістів у Криму. Вони неодноразово закликали світове співтовариство посилити тиск на Росію, для того щоб вона припинила утиски свободи слова на анексованому півострові.

Обшуки у кримських активістів і журналістів

Після російської анексії Криму навесні 2014 року на півострові регулярно проходять обшуки у незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв'язках із забороненою в Росії організацією «Хізб ут-Тахрір».

  • 16x9 Image

    Сергій Мокрушин

    Народився в місті-герої Керчі. Отримав диплом Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за спеціальністю «журналістика». Починав роботу на ДТРК «Крим», останні 4 роки до окупації вів тему бюджетних закупівель і корупції в Кримському центрі журналістських розслідувань. Виїхав з Криму через рік після окупації. 

XS
SM
MD
LG